Розділ «Частина І. Амбівалентність особистості як психологічний феномен»

Що сильніше виражена дезінтеграція цінностей (амбівалентність когніцій та емоцій), то більшою напругою, нестійкістю, коливаннями вони супроводжуються. Негативні переживання роздратованості, тривоги, відчаю як мимовільне відтворення подій минулого, що виникають внаслідок фрустраційної інтолерантності, спонукають до активної роботи інтелект, однак через високу емоційну напругу він не знаходить виходу з ситуації, а це спричиняє подальше посилення напруги [150].

Фрустраційна інтолерантність (нестерпність амбітендентнос-ті) відрізняється від фрустраційної толерантності тим, що афективні протилежності інтегруються частково (дискордантна амбівалентність) або повністю не інтегруються (патологічна амбівалентність). Справді, переживати фрустраційну інтолерантність на засадах роздвоєння можна свідомо, творчо, самостійно й у такий спосіб зменшувати у процесі внутрішнього критичного діалогу фрустраційну інтолерантність.

К. Роджерс про це пише так:".. .після психотерапії індивід здатний з більшою витривалістю і з меншим хвилюванням сприймати ситуації, що зумовлюють емоційний стрес та фрустрацію. Це виявляється навіть тоді, коли згаданий вид фрустрації чи стресу ніколи не траплявся у психотерапії. Більш ефективне управління фрустрацією - це не зовнішнє явище, воно стосується самокерованих реакцій [129, с. 310].

У підсумку зазначимо, що фрустраційна толерантність-інтолерантність є найбільш обґрунтованим критерієм вияву амбівалентності особистості в афективно-когнітивній сфері.

Поведінкова сторона особистісної амбівалентності має формовияв у площині внутрішньої боротьби між доброзичливістю та агресивністю. Т.М. Сорокіна [148] експериментально довела наявність амбівалентної поведінки, що виявляється вже на першому році життя дитини як конфліктні стани боротьби позитивних та негативних тенденцій у ставленні до незнайомого дорослого.

Поведінкову амбівалентність як складову процесу дорослішання розглядає Г. Блос [за 17], який вбачає її у коливаннях між двома крайнощами - активністю та пасивністю, ініціативністю та поступливістю. Ці процеси він пов'язує з регресивною поведінкою, яку визначає як норму при переході від дитинства до дорослості, але у дорослої, зрілої особистості вважає аномальною.

М. Занна, М. Томпсон вважають, що особиста участь у реальних подіях або наміри людей взяти в них участь негативно корелюють з високою особистісною амбівалентністю [225]. Досвід, успіх сприяють формуванню впевненої поведінки, водночас зменшують інтенсивність цієї властивості особистості.

Вольовий компонент амбівалентності особистості полягає у двоїстості вчинків. Проміжний етап у розвитку вольового акту називається боротьбою мотивів (В.І. Селіванов). Цей етап виникає тоді, коли в людини є суперечливі бажання - одні спонукають ЇЇ до певної дії, Інші перешкоджають їй. Однак вольова активність особистості визначається силою потреби та мотиву, тому вольова амбівалентність у такому розумінні детермінована мотиваційною сферою особистості. З неповторним гумором розповідає М.В. Гоголь про душевний стан свого героя Подколесина у комедії "Весілля" - слабкого чоловіка, який надумав одружитися. Хоча б згадати його останній монолог перед вінчанням: "Тільки тепер бачиш, які дурні всі ті, хто не одружується... Якщо 6 я був десь царем, я б дав наказ одружуватися всім, рішуче всім, щоб у мене в країні не було жодного холостяка!... Хоча як подумаєш: через декілька хвилин - і вже будеш одруженим. Раптом скуштуєш блаженство, яке, точно, буває лише у казці...(Після недовгого мовчання).

Проте що не говори, але все одно стає страшно... На все життя, на весь вік... Ось навіть і тепер назад ніяк не можна... А начебто І справді не можна піти? Не можна, ні. А ось вікно відкрито; а що як у вікно?.. Спробувати, може?" Із цього уривка ми бачимо швидку зміну взаємовиключних амбівалентних мотивів, що завершується імпульсивною поведінкою - втечею Подколесина з-під вінця. Високо амбівалентні особистості переживають коливання навіть при рішенні простих питань: яку краватку одягти, куди краще піти у вихідний день тощо.

Доброзичлива поведінка є свідченням узгодженості амбівалентності. А.О. Реан підкреслює, що доброзичливість є фундаментальною якістю особистості, не тільки фактором стримання агресії, а й її альтернативою [127].

Саме в реальній єдності добра і зла полягає трагізм добра, доброзичливості. Система цінностей доброзичливої особистості характеризується гуманізмом, повагою до Іншої людини. "Відчуття, а потім і усвідомлення свого життя як постійної доброчинної поведінки - це і є, - пише І.Д. Бех, - початком формування себе як вільної і відповідальної особистості" [15, с. 73].

Така особистість відрізняється готовністю встановлювати дружні контакти з різними партнерами, знаходити компроміс, долати перепони на шляху до співробітництва.

Якщо людина уникає вибору між цими протилежностями -агресивністю чи доброзичливістю, вона все одно опиниться перед цим самим вибором, але вже у максимально загостреній формі, і найчастіше прийматиме рішення неконструктивно. Тому невпевнена поведінка може бути лише проміжним етапом у вимірах амбівалентності особистості, але поведінка завжди буде валентно полярною.

Протилежною до доброзичливості є агресивність - стійка риса особистості, готовність до агресивної поведінки (нанесення шкоди). А. Адлер її пов'язує з противоборством життя та смерті, любові та ненависті [3]. У поведінці агресивність виявляється як відкрито, так і в символічних формах, зокрема, у прагненні до могутності та зверхності, у вимозі поклоніння. Протилежністю агресії, на думку цього вченого, є поняття категоричного ненасилля.

Агресивні дії іноді є одним з можливих способів поведінки в ситуації фрустрації потреб. Агресивна поведінка може бути скерована не тільки на об'єкти, а й на саму особистість, перетворюючись на аутоагресію. її виникнення спричиняють амбівалентні переживання, які не знаходять виходу назовні, коли наслідки власних деструктивних дій не усвідомлюються.

А. Маслоу, К. Роджерс, описуючи ворожість, ревнощі, які виникають через неможливість задовольнити базисні потреби у коханні, захищеності і приналежності, не вважають агресію ядром психічного світу людини, тому що саме фрустровані потреби здебільшого найпривабливіші для неї. Зокрема, К. Роджерс так пише про свою клієнтку:..ядро її "Я" не є ні поганим, ні жахливо грішним, а чимось позитивним. Під пластом поверхневої поведінки, який контролюється, під гіркотою і болем знаходиться позитивне "Я", причому без будь-якої ненависті" [129, с. 146-147].

Звісно, найсильніша реакція на амбівалентність особистості - агресія, яка реалізується як фізична чи словесна атака, спрямована на те, щоб знищити окремий об'єкт або нашкодити Йому.

Амбівалентна агресія супроводжується почуттям роздратованості, гніву чи злості, які поперемінно спрямовані на зовнішні об'єкти та саму особу. Вона відіграє подвійну роль: сприяє усуненню перешкоди і зменшує емоційне напруження. Вибух гніву приносить афективне полегшення навіть тоді, коли амбівалентну перешкоду не можна усунути чи здолати. Якщо соціальні норми відчутно тяжіють над людиною, то агресія переміщується всередину її психоструктури, перетворюючись на самоагресію, яка супроводжується тривогою.

Руйнівний вплив амбівалентної агресії в поведінці виявляється, зокрема, як регресія, для якої показовими є неадекватні реакції (безпідставні крик чи мовчання). Негативні наслідки такої поведінкової самофіксації полягають у тому, що людина вперто повторює певні дії, незважаючи на те, що вони не дають позитивних результатів. Така впертість почасти дратує навколишніх, оскільки не завжди сприймається як переживання реальних труднощів.

Отож, людина не завжди діє адаптивно, раціонально, розумно, що спричинено її глибинною психологічною природою. Тому важливо, щоб оточення мало терпимість, доброзичливість. "Терпимість, як фундаментальна властивість особистості, - підкрелює А.О. Реан, - це не лише противага, чинник утримання агресії, а й антипод агресивності як особистісної готовності до агресії"' [127, с. 230]. Вчений аналізує сенсуальну терпимість, яка зводиться до підвищення межі особистої чутливості на різноманітні, у тому числі й амбівалентні, впливи. Диспозиційна терпимість, або доброзичливість, є взірцем поведінки гуманістичного світовідчуття.