Розділ «Частина І. Амбівалентність особистості як психологічний феномен»

Опишемо потребу в прийнятті (самовіддачі) й агресії в особистостей з нав'язливостями, щоб характеризувати їхню амбівалентність. Симпатія, дружба, любов викликають у цих людей глибоку тривогу. Вони намагаються взяти свої почуття під пильний контроль, суб'єктивно вони переживають їхню непостійність, мінливість, і це їм здається підозрілим І є, на їхній погляд, ознакою слабкості. Тому вони намагаються свою самовіддачу розважливо дозувати, стримувати, виявляти мало розуміння (причіпки, сумніви, скупість) по відношенню до іншого.

Вони демонструють свою позицію якою завгодно ціною, оскільки звикли бути незалежними. Дружба і любов відзначаються у них постійністю, хоча нерідко поєднуються з корисливістю. Агресія особистостей з нав'язливостями - важко передбачувана, анонімна, за нею ховається пристрасть до насилля. Ці особистості знаходять еквівалент агресивності в надкоректності, що доходить до садизму; в тупцюванні на місці, розважливості, нерішучості, затягуванні рішень та інше.

Агресія у них слугує владі, а влада, яку вони мають, слугує агресії. А для цього вони використовують високі принципи як прикриття для своєї агресивності, надаючи їм легітимність. Нав'язливі сумніви в найрізноманітніших варіантах слугують захистом від небезпечно! спонтанності та втрати контролю, яка може викликати каяття. Найчастіше сумніви замінюють продуктивну діяльність.

Якщо в сім'ї, в школі панує муштра, авторитарні методи виховання, при яких почуття провини вкорінюється у свідомість дитини шляхом покарання, коли її примушують бути зразком, то розвиток особистості йде за нав'язливим типом. Виникає уявлення про те, що вона повинна думати і діяти абсолютно правильно, звідки виникає її прагнення до досконалості. Коли діти ростуть у хаотичному середовищі, не знаходячи підтримки, то свобода їх лякає. Вони шукають внутрішньої підтримки, поширюючи особистий порядок назовні з метою безпеки. Ці особистості нетерпимі до всього, що розхитує звичне. В їхній мові виявляється боязка догідливість, за якою криється прихована агресія. Агресивністю вони захищають свою персону, яку ідеалізують.

Допомога особистостям з нав'язливостями полягає в тому, щоб вони могли усвідомити сутність амбітенденцій і знизити їхню інтенсивність, потім їх інтегрувати, тобто подолати незбалансовану амбівалентність. Бажано використовувати принцип релятивізму (відносності) з цими індивідами в різних формах проведення психогімнастики, психотренінгу.

Амбівалентність істеричної особистості - суперечність потреби у необмеженій свободі зі страхом перед реальністю. Потреба у необмеженій свободі не враховує реального життя і стає Я квазіпотребою.

Якщо особистості з нав'язливостями бояться змін, свободи, ризику, то істеричним індивідам властиве дещо зовсім протилежне. Вони прагнуть до необмеженої свободи, до перемог у стосунках, жадають усього нового та ризикованого. Такі люди спрямовані у майбутнє, тому відкидають минуле як зайвий баласт.

Незадоволеність провідної потреби у необмеженій свободі у таких особистостей корелює з інтолерантністю, коли, на їхній погляд, їм заважають реалізувати цю потребу шляхом ухиляння від реальності

Інша лінія їхньої інтолерантності - "поворот списа в інший бік", за якого провина за те, що відбулося, перекладається на інших, що призводить до брехливості. Ці особистості захищаються від наслідків своїх дій "втечею у хворобу", щоб виграти час та уникнути відповідальності. І при цьому вони не роблять висновків зі своїх розчарувань.

Як у всіх незбалансованих особистостей, у них кожна думка, кожне переживання чи акт поведінки супроводжуються протилежними. Виникає амбітендентність особистості: з одного боку, потреба у свободі, з іншого - страх перед реальністю та потреба жити в ілюзорному світі. І в цьому випадку інтолерантність супроводжується дезінтеграцією, унаслідок чого посилюється, деформується потреба у свободі та стає провідною потреба в необмеженій свободі. При загальній невдоволеності собою вони очікують задоволень у майбутньому без будь-яких обмежень та врахування реального життя.

Характерними для істеричних особистостей є потреба в прийнятті та агресії як найяскравіші вияви їхньої амбівалентності. Вони шукають у дружбі, любові підтвердження свого "Я", тому ці взаємини характеризуються інтенсивністю, вимогливістю.

Істеричні особистості володіють великою силою навіювання, тому вони примушують партнера повірити у свою привабливість. Ці особи люблять кохання більше, ніж партнера. Звідси готовність святкувати з будь-якого приводу, щоб перебувати у центрі уваги. Вони не пробачають, якщо їх не оцінили і не зробили партнером у дружбі, коханні. Для цих людей при виборі партнера в особистих взаєминах важливий його статус, можливості та інші зовнішні атрибути, що характеризують його цінність та значущість.

Агресія істеричних особистостей має характер самореклами, слугує для збільшення та зміцнення їхньої цінності і спрямована проти всього, що цій самооцінці заважає. Агресія переважно є наслідком самовиправдання. Нерідко простежується надмірна хвальковитість, прагнення до марнотратства: відтісняють інших, щоб бути на першому місці. Для істеричної особистості напад - найкращий захист, щоб справити враження на публіку.

Шизоїди розпізнають їх та уникають. З більшою охотою вони частіше вибирають собі партнерів із депресивним розвитком, які з готовністю виконують їхні вимоги.

В дитинстві необхідно, щоб в істеричних особистостей були переконливі приклади. Важливо, щоб дитина отримала радість від переживання відповідної до віку статевої ідентифікації та від того, що вона справляється з новими для неї завданнями; гордість за це становить основу утворення адекватної самооцінки. Якщо ж у сім'ї виховання характеризується хаотичністю, відсутністю керівного начала та належних прикладів, то дитина зростає при нестачі виховних орієнтирів та підтримки. Так створюються умови для того, щоб дитина залишилась без-відповідальною.

Надання допомоги особистостям з істеричним розвитком а подолання дискордантної амбівалентності полягає в тому, щоб сприяти формуванню у них адекватних ролей, привчанні до порядку, готовності до самопізнання. Це дає можливість жити в реальному світі, не відчувати перед ним страху, а отримувати задоволення від позитиваних сторін реального буття.

Отже, виділивши амбівалентність у кожному з чотирьох типів незбалансованої (дискордантної) особистості, ми відстежили той чи інший перебіг деформаційних процесів. Причому перед тим, як визначити межі між рівнями амбівалентності, треба спиратися на ступінь формовиявлення її типологічних особливостей. Проте варто прислухатися до зауваження П.Б. Ганушкіна, що "в наявній формі ті чи інші психопатичні особливості притаманні майже всім "нормальним" людям" [35, с. 50].

Проблему незбалансованої особистості висвітлює А. Фрейд, описуючи формування депресивних (сором'язливих), нав'язливих та інших типів поведінки дітей. "Я пам'ятаю маленького хлопчика, - пише вона, - який не міг заснути без свого живого собаки. Собака мав захистити його від нічних розбійників, які могли залізти в дім. Але коли він лежав у ліжку і пес був поруч, хлопчик починав боятися, що той укусить його, і знову не міг заснути. Цей приклад показує на подвійне значення однієї тварини в житті хлопчика. Такі вияви свідчать про наявність у дитини амбівалентного конфлікту" [159, с 357].

Г. Айзенк також опосередковано підтверджує незбалансованість особистості, яка розвивається: "Маленька дитина не має достатнього досвіду для того, щоб інтегрувати те, чому вона навчиться в різних ситуаціях; така інтеграція, очевидно" є неповною в ранньому дитинстві і прогресує з віком" [5, с. 18]. Відтак зменшення рівня дискордантної амбівалентності особистості проходить через її усвідомлення, причому як за умов усвідомлення суперечностей, так і під час неусвідомленого їхнього функціонування.

Заклики гуманістичних психологів "бути таким, який е" (К. Роджерс), усвідомити себе "зараз і тепер" (Ф. Перлз), побачити "екзистенціальний вакуум" (В. Франкл) підкреслюють важливу вимогу виходити у здійсненні психологічного аналізу людини з наявного (актуального) рівня її особистісного розвитку. Разом с тим гасло "Бути таким, який є" - це умова зростання, яка підтримує мотивацію самоактуалізації. Бажана мета такого зростання - "бути таким, яким можеш бути" - дає змогу людині реалізувати позитивний глибинний потенціал. Досягнення обох бажаних станів породжує усвідомлену збалансовану амбівалентність.