Розділ «Частина І. Амбівалентність особистості як психологічний феномен»

Амбівалентність діє як варіативний регулятор поведінки в усіх сферах життєдіяльності людей. Становлення амбівалентності є полідетермінованим процесом, головна роль у якому належить особистості, яка може обирати гармонійну чи негармонійну спрямованість. Амбівалентність особистості виявляється в будь-яких ситуаціях конкордантно (узгоджено) або дискордантно (неузгоджено) і має психологічні особливості.

Т.Н. Лук яненко експериментально виявила три рівні цього психічного явища: конкордантно-збалансований низький, дискордантно-незбалансований середній та дискордантно-дезінтегрований високий [87]. Низький рівень особистісної амбівалентності характеризується збалансованістю виявів позитивних і негативних реакцій особистості з позитивною спрямованістю. Високому і низькому рівням особистісної амбівалентності властива негативна стійка спрямованість особистості (пристрасть до паління, алкоголю, агресії, небезпечних розваг).

Суперечності дисгармонійної особистісної амбівалентності є травмувальними і вони частково інтегруються завдяки інфантильним залежностям. У таких особистостей амбівалентність виникає унаслідок дії суперечностей свідомої потреби і неусвідомленого страху, на основі якого утворюється інфантильна залежність. Водночас потреба особистості блокується, придушується. Негармонійні особистості мають інтенсивну амбівалентність, яка підсилює підсвідоме, і тому вони мають такі якості, як імпульсивність, нестійкість, нав'язливе відтворення негативних переживань, що супроводжується агресивністю та нездатністю її стримувати.

Неявний, на перший погляд, взаємозв'язок феноменів високої амбівалентності особистості та інфантильної залежності (адикції) насправді очевидний. Ми розглядаємо високоамбівалентну особистість як таку, що має комплекс рис особистості, що визначає її загальну схильність до адикції.

Є низка чинників, що заважає осмислити адиктивний процес і усвідомити, хто такі інфантильно-залежні індивіди. Серед головних чинників можна виділити, по-перше, почуття презирства, яке ми відчуваємо до адиктів, і, по-друге, проблему конкурентних ідеологій. Презирство виникає тому, що більшість людей бачить в адиктах шукачів задоволення чи деструктивності. Друга проблема виявляється в суперечках про те, чим є адикція - хворобою чи симптомом.

Зрозуміло, що адиктивні розлади є складною соціальною проблемою; вони лякають своїм широким розповсюдженням у суспільстві, своєю негативністю і стійкістю. Алкоголізм І наркоманія сприймаються як виклик суспільству, існують спеціальні інститути примусової "нормалізації" таких людей і захисту суспільства від них.

Деструктивні залежності широко розповсюдилися по всій території колишнього Союзу, у тому числі і в Україні. Рівень наркотизації може розглядатися як загроза генофонду нації, якщо 5% населення країни вживає наркотики.

Особливо згубною є наркотизація в молодіжному середовищі: уражається і теперішнє, і майбутнє суспільства. Очевидно, що негативний соціально-культурний вплив на підростаючу особистість є головним джерелом формування особистості адикта.

Доречно прислухатися до висновку Д. Меєрса: "Я побоююсь, що, поки ми граємо на скрипках, Рим палає;... в суспільстві практично безперешкодно розповсюджуються старі і нові форми адиктивної поведінки" [121, с. 182].

Виділення психічної та фізичної залежності в амбівалентних особистостей з адикціями є важливим як теоретично, так і практично. "При цьому психічна залежність означає безконтрольне прагнення, манію, непереборне бажання, ненаситність, жадібність, жадання. Фізична залежність трапляється тоді, коли порушення рівноваги обміну речовин в організмі під впливом наркотиків досягає такого ступеня, що введення цієї речовини стає життєво необхідним" [81, с. 212]. Перевага в дослідженні цієї проблеми належить фізичній залежності.

Не заперечуючи того, що адикти - хворі люди, треба приділити більше уваги психології цього явища, підсилюючи фактор саморегуляції особистості на шляху мінімізації власної залежності.

Адикція - це процес психологічного регресу, унаслідок якого людина стає рабом когось чи чогось (хімічна речовина, гроші, азартні ігри, релігія, ставлення до фізичного "Я", робота, секс, схильність до мелодрами, буйства та ін.). Це психічне утворення є суперечливим, амбівалентним за своєю природою. Адикція є викривленням норми, гротескною формою механізму подолання високої амбівалентності особистості. Це руйнівний дефект адаптації людини до світу, в якому вона живе. Адикція доведе особистість до краху.

Мільйони людей лікують свої надлишкові негативні переживання, напругу великою кількістю їжі або голодом, безладними сексуальними зв'язками, алкоголем, тютюном, нескінченою біганиною по магазинам, різними видами наркотиків. Адикція діє як захисний механізм. Те, що при неврозі робить захисний механізм витіснення, при наркотичній залежності бере на себе наркотик: неприємні уявлення і почуття більше не сприймаються. Іншими словами, адикції надають людині одночасно і підтримку, і задоволення.

Саме тому людина не прагне позбавитися чи визнати адикцію. "Що складніша і болісніша залежність, то важче людині ЇЇ визнати. Люди, які схильні до залежності і страждають від її складних видів, мають більш серйозні психологічні порушення особистості. І одне з них - зниження критичності до власного стану" [4, с. 103].

Багато людей стає нечутливими до психічного болю, заперечує його іноді все життя, але розраховується за це відсутністю радості. В екстремальній ситуації душевний біль може призвести до насильства, буйної поведінки. Компульсивна поведінка викидає назовні біль, що сигналізує про неблагополуччя. Всупереч тому, що відбувається, люди генерують, контейнерують власні страждання, відволікаючись від них, не бажаючи їх обмірковувати та зменшувати. А раптом усі навколо подумають, що у нас гірше, ніж у всіх людей? Фактично це є процес особистісної інвалідизацїі... поки що психічної.

Високоамбівалентна особистість заперечує чи мінімізує свою залежність, і люди, що її оточують, роблять те саме для того, щоб інфантильна залежність сприймалась як соціально прийнятна. Жінки, які живуть з чоловіками-наркоманами, відчувають великий стрес і часто допомагають чоловікам приховувати шкідливу пристрасть. Деколи це призводить до трагічних наслідків: жінки потрапляють у залежність від своїх партнерів ціною втрати власної гідності та кар'єри.

Залежність для подружжя, батьків і дітей стає "клеєм" у взаєминах. Нажиті працею будинок чи квартира, речі, бізнес, нормативні людські взаємини - все знищується у таких сім'ях, кидається в пащу нездоланної деструкції. Адикція підсилюється та стає взаємозалежністю в таких ситуаціях, коли близькі люди не усвідомлюють і не бажають від неї звільнитися.

Підкреслимо, що в ситуації інфантильних залежностей індивід не відділяє своє "Я" від "Я" свого партнера чи об'єкта адикції, він сприймає себе як єдине ціле з ним. "Об'єкт залежності уособлює не тільки зовнішній світ, а й внутрішній, світ самого залежного, в той час як зріла залежність - це взаємини між двома незалежними індивідами, які повністю диференційовані один від одного" (176, с. 29].

Пояснення несформованої суб'єктивності дорослої особистості можливе через розкриття поняття розщеплення, яке використовується здебільшого в психоаналізі і визначає те, що відбувається у психіці, коли особистість не може змиритися з власними суперечностями. Розщеплення виконує адаптивну функцію, коли діє особистісна амбівалентність низької інтенсивності. Дитина переживає різні почуття, поділяє стимули, що їх викликають, на "погані" та "хороші", відносить їх до однієї і тієї ж людини, що відображає цілісність сприйняття.

Якщо процес розвитку відбувається нормально, розщеплення не стає проблемою. Позитивні якості приймаються дитиною і стають основою її особистості. "Відщеплені" аспекти внутрішнього світу дитини проектуються на батьків, здебільшого на матір. На відміну від дитини, яка переживає неприємні почуття, мати здатна усвідомлювати їхню причину і дає дитині зрозуміти, що можна змінити ситуацію на краще. Так дитина вчиться справлятися з тривогою, адаптуватися, довіряти собі та іншим. Цьому сприяє "утримання" батьками негативних якостей внутрішнього "Я" дитини.