Розділ «Частина І. Амбівалентність особистості як психологічний феномен»

У цьому проблемному контексті К. Левін виділив та дослідив мотиваційні конфлікти, один з яких і становить амбівалентну мотивацію, коли до окремої мети людину схиляє багато стимулів і водночас багато інших причин утримують її від досягнення цієї самої мети.

Вчений запропонував оригінальну модель поведінки людини з використанням афекту амбівалентної ситуації. Так, наприклад, дитина повинна виконати неприємне завдання. Для того, щоб вона виконала його, дорослий поєднує це завдання з чимось приємним. Дитина може піти до приємного, минаючи неприємне, і тоді дорослий додає бар'єр (умова обмеження можливостей) - розмежовує приємну і неприємну обставини ситуації.

Іншими словами, дитина стоїть перед потребою вирішити в цілому завдання, природно потрапляючи в амбівалентну ситуацію, яка прийнятна для неї через відсутність страху, агресії чи фрустрації.

Мотивація афіліації - фундаментальна людська потреба - має постійний вплив на розвиток особистості. Вона реалізується через протилежні однакові за силою мотиви: прагнення прийняття та страх знехтування.

А. Маслоу, розкриваючи вплив мотивації на особистість, у своїй ієрархії потреб виділяє потребу прийняття.

Г. Мюррей описує потребу в афіліації як потребу у встановленні, збереженні та зміцненні емоційно позитивних, дружніх, товариських стосунків з усіма, прагнення до зближення з людьми [90].

Г. Салліван також аналізував переживання потреби в близькості як віру в позитивні стосунки з людьми, що притаманна індивіду від дня його народження [131].

Г. Клауд, Д. Таунсенд в книзі "Фактор матері" [70] довели, що залежна любов спотворює потребу в прийнятті, близькості. Доросла людина, яку виховували у таких умовах, уникає близьких стосунків з людьми, прагне до самоізоляції, не здатна будувати без матері свою кар'єру, родину.

Саме ізоляція від взаємодії з іншими, що супроводжується переживанням страху злиття, знехтування, призводить до підсилення залежності в стосунках з матір'ю, амбівалентності.

Відтак мотиваційна амбівалентність особистості, в якій інфантильна, неусвідомлена протилежність (страх знехтування) не усвідомлюється та не приймається, спричиняє розвиток деформованої дискордантної її інтеграції з потребою вдатися до відповідної саморегуляції особистості (коливання, імпульсивний вибір, перебільшене значення негативного тощо).

Конкордантна інтеграція (за Т.С. Яценко - вторинна інтеграція [192]) мотиваційної амбівалентності полягає у прагненні задовольнити потребу у прийнятті себе шляхом усвідомлення інфантильної самоамбітендентності (страху знехтування).

Афективно-когнітивна складова амбівалентності особистості виявляється в одночасній двомодальності, поляризації цих двох сфер у протилежних напрямах. Переживання задоволення-незадоволення передбачає одночасне усвідомлення толерантності-інтолерантності до цієї подвійності або фрустраційної толерантності (інтолерантності).

М. Занна, М. Томпсон вважають, що саме афективно-когнітивний компонент є найстійкішим утворенням особистісної амбівалентності (коли серце говорить одне, а розум інше) [225]. Так, є люди, яких ми любимо, але не поважаємо: вони добрі, турботливі, але залежні. Існують люди, яких ми не дуже любимо, але поважаємо. Наприклад, людина, яка досягла високого соціального рівня, але ігнорує суспільні інтереси.

Когнітивна інтерпретація ситуації є необхідною передумовою для виникнення потягів, емоцій, почуттів певної якості, певного суб'єктивного забарвлення.

Найбільш послідовний підхід до емоції як результату когні-тивної оцінки ситуації реалізований у теорії емоцій П.В. Симо-нова [139]. На його думку, емоція - це функція двох факторів: значення мотивації або потреби і відмінності між інформацією, необхідною для задоволення цієї потреби, та інформацією, що доступна суб'єктові.

Подібної позиції дотримується К. Ізард, зазначаючи, що в основі перцептивно-когнітивних процесів лежить сенсорний процес, який викликає афект. Потім він впливає на перцептивні, когнітивні процеси і поведінку індивіда [66, с. 91].

Важливим аспектом афективно-когнітивної сфери амбівалентності особистості є переживання толерантності до суперечливої двоїстості задоволення-незадоволення. В умовах такої ам-бітендентності накопичується напруга від незадоволення протилежних цінностей та виникає фрустрація (незадоволеність), яку особистість переживає як фрустраційну толерантність або фрустраційну інтолерантність.

І. Френкель-Брюнсвік вважає, що фрустраційна толерантність є здатністю сприймати і переживати одночасне існування амбівалентних когніцій та емоцій [202]. Як відзначає Т.М. Титаренко, індивід вибірково реагує на дію тих чи інших шкідливих факторів, негативні психологічні наслідки дії деструктивних умов життя визначають суто особистісний поріг вразливості суб'єкта, який зумовлює свідоме протиставлення людини руйнівним впливам [151, с. 182]. Коли зростання напруги перевищує певну порогову величину (індивідуальний рівень толерантності до фрустрації), то відбувається психологічний зрив і людина переживає душевну кризу (фрустраційна інтолерантність).

Іншими словами, фрустраційна толерантність (стійкість до фрустраторів) і фрустраційна інтолерантність (нестійкість до фрустраторів) є показниками афективно-когнітивної сторони особистісної амбівалентності.

Наявність фрустраційної толерантності свідчить про здатність до інтеграції протилежностей і навпаки, нездатність - про інтолерантність.