Розділ «Частина І. Амбівалентність особистості як психологічний феномен»

К. Роджерс [129], автор "центрованої на клієнті психотерапії", використовує у своєму підході поняття конгруентності-інконгруентності. Під цим поняттям вчений розуміє ступінь узгодженості між тим "Я", що сприймає особистість, та актуальним досвідом людини. Висока конгруентність означає, що реальні переживання особистості та усвідомлення цих переживань збігаються. Якщо такої відповідності немає, особистості властива інконгруентність або суперечність між усвідомленням та вираженням переживань.

Інконгруентність становить таку неузгодженість суперечностей, яка утворена розбіжностями між власними цінностями, нав'язаними оцінками, що виникають у реальній діяльності особистості, та оцінками, що помилково сприймаються як свої.

У радянській психології в різні періоди до проблеми амбівалентності зверталися побіжно Л.І. Анциферова, Л.І . Божович, Л.С. Виготський.

Зокрема, в експериментальних дослідженнях Л.І. Божович [20] проаналізовано феномен "смислового бар'єру" та "аффекту неадекватності" у школярів, що є наслідком одночасної актуалізації двох протилежних мотиваційних тенденцій. Ці поняття використовуються у контексті вивчення внутрішніх суперечностей, однак вони становлять інтерес і для дослідження передумов виникнення амбівалентності, ЇЇ виявів на різних вікових етапах.

В 1991 році І.М. Михеєва опублікувала роботу "Амбівалентність особистості: Морально-психологічний аспект" [99], у якій дослідила це утворення в структурі мотивації, виділивши передумови виникнення амбівалентності: нестійкість емоцій, невизначеність цілей та установок, неузгодженість моральних принципів з емоціями та волею. Авторка ґрунтовно проаналізувала проблему амбівалентності у художніх творах російських письменників, виділяючи різні моделі амбівалентності морального життя людини.

Л.М. Собчик роглядає амбівалентність у межах своєї теорії провідних тенденцій [145]. Вчена трактує амбівалентність як амбітенденції, за яких кожній головній властивості для досягнення гармонії та рівноваги відповідає властивість протилежного знаку. Вона розробила концепцію цілісного розуміння особистості, в контексті якої розглядала амбівалентність.

Авторка характеризує гармонійну особистість як конкор-дантно-нормальну, де всі протилежності приблизно однаково виражені та врівноважують одна одну. Якщо риси особистості виявляються більш Інтенсивно, ускладнюючи адаптацію, то такі особистості Л.М. Собчик називає дискордантно-нормальними. Особистості, у яких протилежні властивості значно ускладнюють соціальну адаптацію, характеризуються як психопатичні.

У сучасній українській психології проблему особистісної амбівалентності плідно вивчає Т.М. ЗелІнська та молоді вчені під її керівництвом (Т.Н. Лук'яненко, В.В. Хабайлюк, А.Е. Хурчак, І.М. Шастко та ін.).

Т.Н. Лук'яненко [87] в своєму дисертаційному дослідженні описала психологічні особливості особистісної амбівалентності у ранньому юнацькому віці залежно від вияву структурних компонентів за віком та статтю. За отриманими цією авторкою результатами, у юнаків старших класів низький узгоджений рівень особистісної амбівалентності виражений менше, а високий розба-лансований - більше, ніж у дівчат. Аналіз динаміки вияву особистісної амбівалентності засвідчив, що зміни від 10-х до 11-х класів мають тенденцію до збільшення високого і зменшення низького рівня. Встановлені особливості міжособистісних стосунків учнів раннього юнацького віку: у хлопців - більша прямолінійність, відвертість вияву агресивності, у дівчат - непряме, більш опосередковане, приховане використання агресії [86, с. 10].

В.В. Хабайлюк довела вплив амбівалентності на розвиток особистості старшокласників у родині. Ця авторка дослідила суперечності в підсистемах сімейних стосунків "дитина - мати", "дитина - батько", "дитина - брати та сестри", "дитина - прабатьки", "дитина - інші люди". Висока амбівалентність стосунків у родині (залежність, агресивність, байдужість) є передумовою особистісних деструкцій, соціальної дезадаптації, аддикцій в різних сферах життя школярів юнацького віку [164].

А.Е. Хурчак, спираючись на традиції вітчизняної психології, досліджує амбівалентність атитюдів в контексті західної концептуалізації цього феномена в юнацькому віці [173]. Вона розробила опитувальник "Вимірювання амбівалентності атитюдів", в якому використовує індекс подібності-інтенсивності (М. Занна, М. Томпсон), що дає можливість отримати експериментальні дані

Т.М. Зелінська концептуалізує амбівалентність як властивість психічно здорової особистості з помірною напругою суперечностей, а також досліджує її деструктивні вияви високої амбівалентності (інфантильні залежності в різних сферах життя). Вчена конкретизує свої погляди на амбівалентність особистості в тендерних ролях материнства [59], батьківства [58], родини [57]. Саме в такому напрямі буде описано амбівалентність особистості в II частині.

Тож, психічне явище "амбівалентність" розглядається як складний взаємозв'язок протилежно спрямованих приблизно однакових за інтенсивністю усвідомлених та неусвідомлених виявів, що належать до різніх особистісних сфер. Вони можуть перебувати в узгодженому або неузгодженому стані. Психологи визнають значний вплив амбівалентності особистості, а також окремих і! структурних складових на особистісне зростання, на стан психічного здоров'я.

1.3. Структура, критерії та вимірювання амбівалентності особистості

Виділення, обґрунтування структурних компонентів амбівалентності особистості є необхідним етапом психологічного дослідження цього явища.

Оскільки амбівалентність - це властивість особистості, ми розглянемо її структуру як трикомпонентну: мотиваційну, афективно-когнітивну, поведінкову.

Мотиваційна складова амбівалентності особистості виявляється у двомодальності, позитивно-негативній її побудові у відповідності з потребою в афіліації, яка реалізується як прагнення до прийняття, з одного боку, і як страх знехтування - з іншого. М.Ш. Магомед-Емінов, К. Мюррей, О.Б. Орлов, Г. Саллі-ван, Б.О. Сосновський, К. Хорні вважають, що зазначена потреба є високорепрезентативною, власне людською.

Індивід не може одночасно реалізувати два різноспрямовані спонукання, здійснювати дії, що заперечують одна одну, без спеціальної керівної системи, яка організовує пріоритети активності. М.Ш. Магомед-Емінов сутність мотиваційної амбівалентності розуміє як "циклічно нав'язливий процес, що складається зі спроб локального задоволення і часткового покарання", підкреслюючи вирішальне значення Его-позиції (свідоме, самостійне, вільне Я) у функціонуванні цієї складової амбівалентності... Вона може продовжувати бути у стані амбівалентного коливання: зробити вибір на користь одного з варіантів або спробувати перейти до реалізації контакту без свідомого прийняття рішення" [89, с. 52]. На думку вченого, нормальна (конкордантна) амбівалентність передбачає усвідомлення мотивів і з'ясування ієрархічності їхніх зв'язків.

В. Райх [126], аналізуючи зміну функції мотивації, спрямованої назовні, при її взаємодії з протилежно спрямованою енергією зовнішнього світу, описує виникнення мотиваційної амбівалентності. Первинно єдина мотивація "розшаровується", після чого одна мотивація розгортається проти іншої або розбивається на два напрями: один спрямований на зовнішній світ, а інший обертається проти себе самого. За поділом однорідного прагнення відбувається протиставлення однієї частини розділеного прагнення другій його частині [126, с. 186].

Аналіз динаміки спонукань, проведений В.Г, Асєєвим, виявив, що в основі будь-якого мотиваційного спонукання лежить амбівалентне відношення між небажаною дійсністю та бажаним майбутнім. Водночас ці моменти становлять глибоку єдність [10, с. 77].