Розділ «Частина І. Амбівалентність особистості як психологічний феномен»

У дорослої людини в стресових ситуаціях підсилюється бажання, щоб хто-небудь виконував за неї функцію, яку колись брали на себе батьки. Цією людиною може стати друг, партнер, психотерапевт. Що менший об'єм відщеплених негативних якостей, та якщо той, з ким спілкується ця людина, краще розуміє, то швидше настає впевненість, знижується особистісна амбівалентність.

Люди з інфантильними залежностями обирають "громовідводом" саме адикції, ось чому ці особистості мають обмежені здібності до цілісного сприйняття, інтеграції позитивного і негативного, тобто мають високу амбівалентність.

Яким чином амбівалентні особистості стають інфантильно залежними? Серед передумов виникнення негативних залежностей виділяють три основні групи: 1) адикції з їхніми характеристиками та способом вживання; 2) оточення та соціокультурні фактори; 3) психологічні особливості особистості.

Можна лаяти алкоголь, тютюн, секс, їжу та інші "спокуси", які "зламали волю". Справді, у світі е багато речей, яким складно чинити опір. Індивід може піддатися спокусі, а може встояти перед нею. Він - господар свого життя. Різні зовнішні негативні обставини підвищують можливість виникнення адикції. Коли їх стає дуже багато, людина втрачає самоконтроль і адикціям відкривається вільний шлях.

Зовнішні фактори взаємодіють з внутрішніми, створюючи замкнене коло. Зокрема, депресія сприяє алкоголізму і одночасно алкоголізм підсилює депресію. Головний же фактор - це не прийом, наприклад, наркотиків, і не його психологічні, фізіологічні, соціальні наслідки, якими 6 складними вони не були, а індивідуальний розвиток та психодинаміка особистості эдикта, а значить його внутрішня проблематика.

Сам факт "проковтування гачка" значною мірою пов'язаний зі схильністю вирішувати свої проблеми через інфантильну залежність: "В адикта немає віри в себе чи інших, в ньому постійно живе ідея про те, що свій світ можна контролювати за допомогою об'єкта адикції і цей об'єкт забезпечить його всім тим, чого немає всередині нього. Але це самообман, і адикт знає, що дурить себе... але йому нікуди звернутися, і без об'єкта адикції він розгублений..." [121, с 188-189]. Такі особистості позбавлені здатності шукати в реальності те, що їм необхідно.

У них не розвинуті потреби у любові, дружбі, приналежності, самоактуалізації. Надія на те, що зазначені потреби самі собою, стихійно, подібно до фізіологічних потреб, будуть розвиватися, не відбувається. Вищі потреби необхідно виховувати і самовихо-вувати. Ось чому в адиктів немає бажання, терпіння і навичок для здійснення того, що людина без адикції знаходить у контактах з людьми. Амбівалентна особистість з високою інтенсивністю суперечностей завжди спрямована негативно. "Крім потягу до певної їжі, - пише К Хау, - наявною була схильність до мелодрами, кризи, саботажу та буйства. Якщо нічого сенсаційного не відбувалося, я створювала це сама" [168, с 171].

Високоамбівалентні особистості використовують адикції як захисні механізми проти дисгармонії і душевного болю внаслідок порушеної регуляції самопожертви й егоцентризму, очікування допомоги і презирливого знехтування допомогою, що розвиває почуття ізоляції, спрощення емоцій, нестійкість стосунків з людьми.

Важливо усвідомлювати, що будь-який біль людина переживає сьогодні, тут і тепер, він генерується зараз, а не в минулому.

Так, у кожного знайдеться травмівна ситуація, людина, речі, що примушують почувати загрозу, неспокій, паніку. Людина замикається і вдається до певної поведінки для підсилення свого захисту (їжа, телефонні розмови, інтернет, перегляд телевізора, агресивність без насильства, продовження драми любовних стосунків тощо). Після цього ще швидше знижується самооцінка, людину поглинає власний хаос та віра в те, що інші люди переживають інші ситуації.

Підкреслимо, що ця особистість знімає з себе відповідальність за власний вибір. Часто говорять, що хтось ніби їх примушував так вчинити. Якщо адикції соціально прийняті, то обґрунтовують тим, що "Нехай будуть хоч маленькі радощі" (паління, багато калорійної їжі, хаотичний секс тощо). Іноді люди вважають, що витримка, час, очікування змінять їхнє життя на краще. Тому, не усвідомлюючи свого вибору, позбавляються від однієї залежності, змінюючи її на іншу. Справа в тому, що прагнення до усвідомлення підвищує рівень дискомфорту. І тому правда про себе дуже багатьом людям поки що, а може й ніколи не потрібна!

Зміни в поглядах на адиктів (гедоністи, які шукають задоволення, чи люди у розпачі, що займаються самолікуванням, не усвідомлюючи високої інтенсивності амбівалентності суперечностей) підтверджені низкою досліджень [4; 58; 68; 76; 94; 113].

Труднощі, які переживають адиктивні особистості, можна розділити на три сфери розвитку і функціонування амбівалентності: афективна, сфера "Я" та взаємини з людьми.

Л. Вермсер, Г. Кристал, Дж. Ханзян [121] пишуть про те, що метою вживання наркотиків, алкоголю є полегшення чи зміна афектів, які переживаються як болючі, нестерпні і гнітючі, оскільки амбівалентна особистість нездатна їх трансформувати або захищатися від них. Співвідношення песимізму та оптимізму є показником стійкості до депресії. Оптимальне їхнє співвідношення виявляється тоді, коли людина баче небезпеку та вміє ЇЇ не боятися. Депресією страждає кожна людина, але різниця полягає в тривалості і силі страждання. Поступово запас опірності зменшується і людина шукає засоби "активізуватися". Взаємозв'язок між депресією і психічною залежністю очевидний.

Дж. Ханзян також вважає, що головною метою адиктивної поведінки є відновлення порушеної саморегуляції у сфері почуттів. Автор пише: "...адикція - це спроба вирішення життєвих проблем індивідами, які мають різні рівні вразливості і здатності до швидкого відновлення сил" [121, с. 291]. Люди експериментують з хімічними речовинами, які викликають залежність, прагнучи використовувати їхній короткочасний адаптивний ефект. Спроби звільнитися від своїх нестерпних страждань за допомогою об'єктів адикції, а також неспроможність потурбуватися про себе чи, навпаки, наявність сильної турботи про себе взаємопов'язані і є необхідними і достатніми умовами для виникнення інфантильної залежності.

П. Куттер пояснює психологічний бік залежності так: "Наркотики стають коштовністю, бажаним об'єктом саме через його сприятливий вплив" [81, с. 213].

У. Майєрс, Г. Орнштейн [121], О.М. Цибур [176] описують надання допомоги самому собі не шляхом застосування хімічних речовин, а через нав'язливу сексуальну поведінку, через яку амбівалентні особистості намагаються гармонізувати емоційні суперечності власного "Я".

У високоамбівалентних особистостей функціонує екстерна-лізація і повторення, які вони застосовують, щоб упоратися з попередніми травмами шляхом перетворення минулого досвіду пасивного переживання в досвід активного контролю, навіть якщо результат буде для них руйнівним.

Г. Кристал зазначає, що афективні індивіди схильні до імпульсивних дій і соматичних реакцій (роздратованість, стурбованість) замість того, щоб осмислити ці переживання. Таку особливість він назвав алекситимією, тобто неможливістю впізнавати і називати почуття, що власне переживаються [79, с. 87]. Залежні індивіди не можуть відрізнити роздратування від злості, напругу від втоми, жаль від образи.

Алекситимія виявляється в обмеженій здатності адекватно описати словами і виявити через міміку, пантоміміку власні переживання. Мислення таких людей має конкретно-побутовий характер; відсутність фантазії, мрії, і загалом бідна уява.