Розділ «Частина І. Амбівалентність особистості як психологічний феномен»

Осмислюючи феномен амбівалентності клієнта, консультанту, на думку В. Міллера і С. Ролніка, треба розглядати його як нормальний вияв і знати, як на нього впливати. Якщо ж людині вказати на її непослідовність і виявити поспішну наполегливість при її зміні, то така стратегія може бути непродуктивною і призвести до протилежних результатів. Автори вважають, що "...важливе значення має осмислення проблеми амбівалентності особистості. В багатьох випадках практична робота зі зниження амбівалентності особистості - це праця над сутністю проблеми" [213, с. 38].

Висока амбівалентність, безумовно, може засмучувати як пацієнта, так і психолога. Однак врахування амбівалентності особистості, як підкреслюють ці вчені, виховує у психолога повагу, емпатію до пацієнтів. Амбівалентність не є непереборною перепоною на шляху до позитивних змін, і тому важливо правильно розуміти її вияви. Психологу важливо звернути увагу клієнта на суперечливість його поведінки. Під час бесіди клієнт має усвідомити головні амбівалентні суперечності.

Атрибуція (пояснення) залежить від того, наскільки успішно здійснюється усвідомлення проблеми. Тож психологу-консультанту важливо не прискорювати цей процес і дати можливість усвідомити суперечливі аспекти амбівалентного конфлікту. Якщо ж у бесіді з такою людиною активно наполягати на чомусь, що вплинуло б на ЇЇ життя, то виникає опір чи відмова змінювати свою соціальну установку.

Важливою складовою цієї методики консультування є аналіз очікувань клієнта стосовно наслідків власної поведінки: продовжуватиме він свою залежну поведінку чи відмовиться від неї. Після того, як суперечності виявлені, клієнт швидше наближається до прийняття позитивного рішення. В. Міллер, С. Ролнік наголошують: "Мотивована бесіда сприяє готовності клієнта змінюватися, пробувати різні стратегії, що допоможуть позбутися шкідливих звичок. Іноді достатньо допомогти клієнтам справитися з високою амбівалентністю, і вони продовжують змінюватися самостійно" [213, с. 47].

Отже, консультування, яке ґрунтується на мотивованій бесіді, веде до позитивної зміни клієнта. Воно спирається на такі основні положення: заохочення пацієнта до роздумів про невідповідність його цінностей і цілей, а також поведінки; уникнення суперечок і прямих порівнянь; підтримка впевненості й оптимізму.

Відомо, що психотерапію хворого на алкоголізм реалізувати на практиці дуже важко. Багато таких хворих відмовляються від лікування; родичі бояться від них покарання. Тому у США стало актуальним проведення сімейної психотерапії без участі пацієнта. Теоретичним обґрунтуванням є положення про те, що зміна поведінки лише одного члена сім'ї опосередковано викликає зміни в інших.

Готовність сім'ї вирішити проблему алкоголізму її члена часто веде до "хірургічних" втручань - розлучення. При усвідомленні сімейної ситуації, прагненні особистісних конструктивних змін розлучення є можливістю не виконувати патологічних сімейних ролей й контролювати власне прагнення до алкоголю. Інакше кажучи, надія не на нового партнера, а на власні сили. Чому це іноді краще відбувається в новій сім'ї? Раціональне начало перетворень особистості хворого знаходить емоційну підтримку та віру у перемогу з боку партнера, який не має негативного досчіду з хворим.

На інший ракурс у коригуванні амбівалентності особистості звернули увагу К. Меннінгер та А. Пінт. К. Меннінгер, досліджуючи людей, що намагалися скінчити життя самогубством, дійшов висновку про необхідність осмислити і враховувати наявні вза-ємовиключні суперечності: "Біле і чорне завжди поруч, як брати-близнюки... Осмислюючи лише позитивне чи негативне, біле чи чорне, гарне чи погане, ви не здатні бачити всю ситуацію в цілому. Тому ваші думки, почуття і вчинки тільки посилюють внутрішню і зовнішню суперечливість ситуації, яку ви ж самі підтримуєте" [97, с. 330]. Отже, гармонія, на його думку, можлива тільки при повному прийнятті двох суперечливих поглядів, що дає можливість звільнитися від самоненависті і діяти самоефективно.

А. Пінт приділила особливу увагу амбівалентності довіри до себе: "Бути відвертим перед самим собою для більшості людей дуже непросто. За брехнею і напівправдою, яку зазвичай кажуть люди, приховується побоювання побачити себе. Страх зустрітися з тим, що так довго придушувалось, побачити в собі, що звик вважати неправильним, негарним" [114, с. 11]. Ця авторка вважає, що саме амбівалентність довіри до себе необхідно усвідомити, адже це дає можливість цілісно сприймати своє "Я": "...тільки пізнавши суперечності, можна пережити істинний стан любові... Доки не будуть вивчені обидві сторони медалі, неможливо ввійти в її середину" [88, с. 105].

Терапевтичний ефект психоаналітичного консультування створює аналіз минулого клієнта, переживання ним знову трав-мувальних ситуацій, послаблення його деструктивного залежного зв'язку з матір'ю, яка виконувала основні функції турботи замість нього (самозаспокоєння, самовтіхи, самозахисту, самодопомоги), позбавляючи його таким чином можливості турбуватися про себе самостійно.

З погляду Дж. Крістала, головною метою психоаналітичної терапії є створення умов відділення пацієнта з адитивною поведінкою від образу матері, оволодіння автономними функціями турботи про себе, здатністю вибирати власний шлях розвитку.

Підвищити рівень турботи про себе можна завдяки безпосередньому вираженню власних негативних і позитивних емоцій в процесі створення образів, які викликають ці почуття, від яких людина відчуває залежність. Головним завданням психотерапевта є розуміння всіх переживань клієнта, емпатія та психологічна підтримка, внаслідок чого негативні емоції стають менш інтенсивними. Клієнт в такому разі поступово позбавляється емоційної залежності від іншого суб'єкта, формуючи автономність та самопідтримку, змінюючи негативну самоустановку на користь турботи про себе.

І.В. Ципоркіна, О.О. Кабанова вважають, що різнобічні особистості менш схильні до психічних залежностей. Вони мають можливість переключатися з одного заняття на інше, долаючи фрустрацію. Ці авторки зазначають, що необхідно для профілактики адикцій навчитися толерантно витримувати відмови, вміти з людьми розлучатися, навчитися бачити та не використовувати несвідому мотивацію у власному житті.

Вчені спростовують розповсюджений міф про те, що треба корисно втілювати в життя свою пристрасть. "Якщо професія робить адиктивну схильність людини засобом досягнення успіху, то результат єдиний - зрив і деградація особистості" [177, с. 42]. Вочевидь, що адикції неможна потурати: ігроману працювати брокером, сексоголіку - в районі "червоних ліхтарів". Це гра з вогнем!

Необхідно вміти нейтралізувати залежності. Підсилювати в собі відповідальність, розвивати власні інтереси, не грати в чужі ігри. Не допускати концентрації на одній пристрасті тому, що це унеможливлює переключення на іншу сферу життя.

Усвідомлювати рівень власної амбівалентності та навчитися знижувати напругу суперечностей з перевагою конструктивності, реальності

У розвинутих західних країнах допомога курцям охоплює такі аспекти: попередження з боку офіційних служб охорони здоров'я, ради лікарів, лікування за допомогою різних препаратів, гіпнозу, вироблення умовних рефлексів та створення неприємних почуттів для курців (когнітивна терапія), участь у групі підтримки. На жаль, тільки п'ята частина людей кидає палити після цих процедур.

Ю.М. Орлов у своїй книзі "Сходження до індивідуальності" рекомендує такі етапи звільнення від паління: вивчити, скільки палите і за яких обставин; відтворити у свідомості обставини, за яких ви привчили себе до паління; уявити те задоволення, яке отримуєте унаслідок паління сигарети; усвідомити динаміку кількісної характеристики паління; відділити процес паління від пов'язаних з ним справ; утриматися від паління протягом доби чи двох; повністю утриматися від паління" [110, с. 187-189]. Треба погодитися з цим автором, що легше зовсім не починати палити, ніж потім позбавлятися адикції.

Антинікотинова пропаганда має здійснюватися різними соціальними інститутами. Наприклад, засоби масової інформації були провідними в цьому плані в Австралії, Канаді. Важливо також не знижувати ціни тютюнових виробів, не робити їх доступними школярам. Починаючи з 1980 року в Канаді податок на тютюнові вироби в середньому підвищився більш ніж у сім разів, і кількість курців різко знизилась. Нідерланди з березня 2004 року ввели штраф 3000 євро за паління в будь-яких приміщеннях громадського користування.

В Україні паління популярне, і західні тютюнові компанії компенсують свої збитки у власних країнах. Фактично у нас немає національної антинікотинової пропаганди. Пояснити це можна тим, що політики, вчителі, журналісти, лікарі самі палять. Байдужість пояснюється розповсюдженню цієї адикції в Україні.