Розділ «Частина І. Амбівалентність особистості як психологічний феномен»

Ось чому так важливо навчитися інтимним партнерам бути задоволеними собою і разом взаємодіяти. Здорові межі не зроблять з людини жертви чи агресора. Зовнішні межі кожен бачить. Люди знають, що для офіційних осіб це одна відстань, а для близьких вона буде значно скорочена.

Внутрішніх меж ми не бачимо, вони захищають не наше тіло, а почуття, думки, поведінку. Якщо у людини не розвинуте переживання внутрішніх меж, вона легко може образити іншого, але й саму її ображатимуть. Ці люди не знають, як сказати "ні". Вони порушують чужі межі, легко переходять від стану жертви у роль кривдника. Не припустимо пояснювати свою поведінку попередніми обставинами.

У кожної особи є власні межі, порушення їх веде до різних виявів агресії, розриву близьких стосунків. Адже що є для однієї людини образою, то для іншої - індиферентною подією. Ось чому необхідно говорити близькій людині, що бажано, а що не припустимо у стосунках. Важливо попередити небажане: "Пробач, я буду втомленою, якщо піду на цю вечірку".

Інфантильно-залежні особистості створюють враження де-структивності, наприклад, серед таких людей кількість самогубств перевищує звичайні показники. Схильність високоамбівалентних адиктів до суїцидів є результатом довготривалого зловживання хімічними речовинами, пасивним переживанням залежності. Вони не прагнуть до ризику і небезпеки, радше не можуть ЇЇ усвідомити через дефіцит здатності турбуватися про себе.

Турбота про себе - психічне явище, яке запобігає нанесенню шкоди, гарантує індивіду виживання, самореалізацію і включає в себе перевірку реальності, розсудливість, самоконтроль, сприймання сигналів тривоги, знаходження причинно-наслідкових зв'язків. Здатність турбуватися про себе розвивається в процесі спостереження за роллю батьків, а також зі стосунків "дитина-батьки".

Турбота про себе розвивається в контексті людських стосунків. Як сказав Д. Віннікотт, немає такої істоти, як дитина, але є певна взаємодія "мати - дитина". В міру того, як відбувається ін-терналізація дитиною досвіду гарного піклування, вона росте і розвивається. Турбота, яку дитина засвоює, стає основою її психічного розвитку; у неї з'являються уявлення про себе як фізичного та психічного феномена. Дитина не тільки зв'язує воєдино, але й починає бачити, що фізичні вияви мають психологічний зміст і навпаки психологічні феномени - фізичні. Виходячи саме з такого розуміння турботи про себе, ця якість особистості може бути репрезентована як в сфері психічного, так і фізичного здоров'я.

За оптимальних умов розвитку дитина інтерналізує адекватні захисні функції, які дають змогу піклуватися про себе. Д. Віннікотт вважає, що, коли немовля не отримує достатнього піклування, яке вчений називає "достатньо хорошою материнською турботою", воно намагається реагувати відповідно до бажань матері, а потім все життя підкоряється іншим. Дитина отримує посмішку, турботу усіх навколо лише в обмін на формування "несправжнього Я". Відбувається відчуження "справжнього Я" дитини шляхом відсунення його на другий план чи встановлення не аутентичного контакту. Так, наприклад, якщо дитина з'ясовує що її задоволений вигляд подобається батькам, вона прагне і в подальшому приховати неприємні переживання.

У дорослої людини ця здатність турбуватися про себе сформована як розумне планування і здійснення діяльності, передчуття ймовірної шкоди, в тілесній, соціальній та духовній сферах, небезпеки чи загрозливої ситуації, що супроводжується попередніми переживаннями побоювання" неспокою чи сорому. Таких реакцій немає або вони не розвинені у адиктів.

На першому місці у світі серед залежностей стоїть тютюнова залежність. Тютюн - унікальний наркотик-сТимулятор. Впливаючи на щитовидну залозу, він дає відчуття бадьорості При цьому він стимулює дію внутрішніх опіатів, що веде до ефекту релаксації. Порушення моторики кишечника ускладнює процес перетравлення їжі, що є причиною схуднення. Фактично весь організм задіяний у системі впливу тютюну: "Люди використовують ці засоби, щоб запобігти сну, схуднути, підняти настрій чи досягти ліпших результатів у змаганнях. Але, як і всі ніші наркотики, такі засоби вимагають розплати" [91, с. 317].

Спроби кинути палити спричинюють виникнення стурбованості, погіршення настрою, роздратованість. Н. Хамітов пояснює цей стан курця: "Куріння цигарки, сигари, трубки споріднено смоктанню материнської груді, і не викликає здивування те, що воно пов'язується з переживанням спокою та задоволення. Одночасно воно є сексуально-збуджувальним актом - ритмічне просування вогню по цигарці аналогічно статевому акту і приносить ілюзію розрядки" [166, с. 202]. Ось чому відмовитися від сигарети буває особливо складно тим, хто перебуває у стані тривоги й депресії. Тому після утримання від тютюну протягом якогось періоду зазвичай знову продовжують палити, усвідомлюючи, що здійснюють повільне самогубство. Навіть 3. Фройд не зміг відмовитися від паління перед загрозою важкого захворювання щелепи, що стало причиною його смерті: "Нездатність Фройда кинути палити підкреслює істинність його спостереження однієї риси, яка властива всьому людству і яку сам Фройд назвав знання-і-незнання - стан раціонального розуміння, яке не веде до відповідних дій" [121, с. 27].

Пастка цього наркотику полягає в його легальності з приблизно такою установкою: "Паління не може бути таким поганим, коли мільйони людей вважають його привабливим".

Паління тютюну пов'язане з ритуальною поведінкою, прийнятою в суспільстві. Стрес?! Задоволення?! Треба палити! Такий зв'язок як з позитивними, так і з негативними життєвими функціями прив'язує до наркотику сильніше від кайданів. Н. Хамітов це описує: "...Паління цигарки створює ілюзію звільнення та оволодіння реальністю; біохімічна дія доповнюється комплексом психологічних переживань, важливішим з яких є споглядання диму та вогню, що пробуджує ці найдревніші архетипи буття" [166, с. 202].

Тютюн, здійснюючи на організм системний вплив, викликає швидку залежність. А.С. Айвазова констатує: "...три особи зі ста, які пробували алкоголь, потрапляють у залежність. І дев'яносто людей, що запалили першу цигарку. Стільки ж стає наркоманами після першого вживання героїну" [4, с. 100]. Якщо ситуація не зміниться, то півмільярда людей, які сьогодні живуть, помруть від паління тютюну.

Л. Вермсер описує вияви амбівалентності адиктів між засу-джувальною зовнішньою силою і актуальними потребами: потребою належати і потребою бути собою; між сумлінням і соромом [121, с. 66]. Так, наприклад, два протилежні почуття - почуття провини за індивідуалізацію і не менш інтенсивний сором за власну залежність - формують амбівалентність високої інтенсивності в структурі совісті. Тобто, висока поляризація суперечностей веде до поділу всіх оцінок з полюсами: погане і гарне, любов і ненависть, святе і демонічне, віра і зневіра - у їхніх крайніх виявах.

Отже, у високоамбівалентних особистостей з адикціями здатність турбуватися про себе є ненадійною і викликає багато проблем, які становлять реальну загрозу для їхнього життя. Підсилення абсолютності, глобальності суперечностей в когнітивній сфері "Я" веде до звеличення або навпаки - знецінення себе і світу.

Третя проблема труднощів високоамбівалентних особистостей з адикціями перебуває у сфері міжособистісних стосунків. Так само як наркоману необхідна все більша і більша доза наркотиків, деяким людям треба збільшувати "книжкову" чи "телевізійну" дозу, щоб, наприклад, відокремитися від коханої людини, з якою не бажає спілкуватися.

П. Куттер вважає, "...що у людей, схильних до наркотичної залежності, немає певних якостей і насамперед здатності зближуватися з іншими людьми, схиляти їх на свій бік, будувати відверті, надійні, сповнені почуттів стосунки і підтримувати їх... дефіцит переживань нестерпний для усвідомленого сприймання, і саме тому таким людям підійде будь-який, нехай і шкідливий, засіб, тільки б зробити нестерпне становище приємним" [81, с. 213].

Алкоголь, наприклад, розгальмовує індивіда, і його тягне "в люди", спілкуватися. Він не думає про те, що його можуть чекати неприємності. Важливо, що "ти мене поважаєш, і я тебе поважаю". Сутність цього явища в тому, що хімічна речовина допомагає побудувати взаємини з іншими. Відомо, що познайомитися найпростіше, попросивши припалити цигарку. На першу зустріч, щоб не хвилюватися, можна принести алкоголь чи запропонувати випити і закурити.

Настає момент, коли людина вже не може будувати будь-які стосунки без адикції. Курець не може уявити свої взаємини з людьми без сигарет. Алкоголік, наркоман спілкуються із задоволенням тільки "зі своїми". Адикції призводять до ізоляції від людей, які живуть за іншими правилами. "У цьому винен той самий негативний досвід, отриманий... у ранньому дитинстві. Цілком законні потреби дитини в повазі, у сповненій любові участі і ніжності стосунків з батьками з тих чи інших причин не задовольнялися. У цьому різноманітна, сповнена душевних травм передісторія людей з наркотичною залежністю... Це... драматичні причини: нестача добра і/чи надмірність зла, шкоди, принижень" [81, с 214].

Ж. Ледлофф [83] стверджує, якщо поводитися з дітьми так, як це робили наші предки протягом тисячоліть, то вони будуть спокійними і щасливими. Авторка вважає, що позбавленість досвіду "ручного періоду" (він продовжується від народження і до моменту повзання до 8 місяців), коли мати повинна бути у постійному контакті і любові з дитиною, веде до залежності від наркотиків, зокрема, героїну.