Розділ «Частина І. Амбівалентність особистості як психологічний феномен»

Джерелом алекситимії є напружені конфліктні стосунки у сім'ї, коли не дозволяється (чи немає умов) вільно виражати почуття. "Адиктивне ставлення до дітей і чоловіка робили мене настільки зайнятою у моєму прагненні бути досконалою матір'ю та дружиною, ідеальною домогосподаркою, цінним партнером у бізнесі і гарним керівником для підлеглих, що у мене не було часу дізнатися, чи маю я якісь почуття взагалі" [168, с. 170].

Усвідомлення почуттів необхідне для того, щоб вибрати з власного поведінкового репертуару найбільш адаптивну відповідь на наявний стимул. І навпаки, алекситимія веде до домінування інфантильних реакцій. На тривогу наркозалежний реагує, наче немовля: люттю знехтування та бажанням до абсолютної захищеності. Нестерпна напруга переживається з дитячим почуттям того, що усі навколо зобов'язані надати йому полегшення та захистити. Коли ця допомога не надходить, а дитячі надмірні амбіції не задоволені, оточення сприймається як жорстоке та вороже, і підходить будь-який засіб, аби лише полегшити цей стан. А кожний рецидив (зрив) дарує можливість (дуже бажану) вірити в те, що повернення до нормального життя не буде.

Осмислення почуттів - це перший крок до мінімізації впливу адикцій на особистість, тому так важливо виявляти "афективну толерантність", тобто здатність переносити амбівалентність афектів. Для нормального психічного функціонування необхідно утримувати афекти на рівні, який дає можливість Інтегрувати суперечності та отримувати максимум інформації. Емоційні реакції адикта є інфантильними та характеризуються підвищеною конфліктністю афектів, які викликають стан внутрішньої напруги та знижують фрустраційну толерантність. Наголосимо, що саме хронічний стрес веде до адикції тому, що не дає можливості відновити енергію.

При високій амбівалентності суперечностей, причинами якої є дистрес, виснажливі хвороби, нестача материнської турботи, діти змушені рятуватися від травм, тому вони "вимикають свої почуття", внаслідок чого розвивається навчена безпорадність. У дорослих простежується також сильна загальмованість функцій самозаспокоєння, турботи про себе, що, на їхню думку, належать матері і можуть здійснюватися тільки від об'єкта материнського перенесення. Г. Кристал назвав таку афективну регресію комплексом Прометея: "Для Я-репрезентації не залишається жодної надії на вольовий контроль життєвих і афективних функцій. Що важчі страждання в дитинстві, то сильніший зсув у бік самозвинувачення" [79, с 108].

У цих випадках виникає потреба в адиктивному об'єкті: певній речі чи дії, які були б зовнішніми стосовно внутрішнього світу. Дефекти у сфері афективної регуляції, що виявляються як неспроможність людини заспокоїти себе і контролювати власні імпульси, становлять провідний фактор схильності до інфантильної залежності.

Дж. Ханзян описує вияви високої амбівалентності в адиктивних пацієнтів, які "...часто скаржаться на свою схильність до крайніх виявів емоцій. В одній крайності їх переповнюють нестерпні почуття, і наркотики використовуються для полегшення страждань. В іншій крайності здається, що почуттів немає взагалі чи вони настільки невиразні, що їх неможливо диференціювати; в цьому випадку наркотики використовують для того, щоб урізноманітнити свої переживання" [121, с 37].

Спираючись на ці факти, Л. Вермсер назвав хімічні речовини, що викликають залежність, "коректорами" і "протезами". Був введений феномен "наркотик великої довіри" (Дж. Ханзян). Адикти можуть пояснити, чому вони віддають перевагу тому чи іншому класу наркотичних речовин. Вони відкривають для себе, що наркотики допомагають упоратися з нестерпним станом і полегшити біль шляхом диференційованого "самолікування".

Підкреслимо, що, використовуючи наркотики для власної підтримки, високоамбівалентні особистості продовжують і поглиблюють своє тяжке становище. Хімічна залежність неминуче призводить до болісних побічних ефектів, передозування, нестерпних симптомів похмілля, "ламання", що викликає фізичні муки з неминучими розладами особистості і різними хворобами. Готовність терпіти будь-які страждання, викликані вживанням хімічних речовин, пояснюється непереборним бажанням хоча б на деякий час позбавитися свого психічного болю.

К. Хау, авторка книги "Всі ми в одному човні", пише про наслідки переживання власної провини: "Я чіплялася за свою провину і в результаті опинялась в доволі скрутних, потенційно небезпечних ситуаціях, що загрожували моєму життю. Я ледве не загинула у катастрофі на човні, ледве не потонула, ледве не звалилася з обриву на машині..." [168, с. 55].

Більшість людей думає, що тривала провина дає нам щось корисне, е показником турботи чи каяття. Основні релігійні учіння оголошують нас винними. Люди захоплені переживанням провини: "Нам здавалось, що наполегливе звинувачення себе дасть позитивний результат, а замість цього воно ув'язнило нас, зробило обмеженими, печальними, знедоленими, не дало на заміну нічого бажаного. Це голос брехні, і тільки наш власний вибір примушує нас слухати його" [168, с. 71].

Ця авторка грунтовно доводить, що конфлікт з іншим є, по суті, конфліктом з самим собою, тобто в основі міжособистісних суперечностей лежать внутрішні. Неприязнь до іншої людини чи до себе означає завжди ненависть тільки до себе. Людина забарвлює стосунки з іншими власним внутрішнім конфліктом, основою якого є переживання провини, меншовартості.

Люди впевнені, що назавжди залишаться винними із-за того, що трапилося у минулому. Звичайно, необхідно чесно подивитися на свої помилки, але завжди повертатися до безумовної любові до себе. І якщо біль заполонив всю душу сьогодні, то тільки тому, що саме сьогодні людина прийняла рішення позбавити себе любові.

Багато авторів [81; 121; 172;] вважає, що адиктивні пацієнти свідомо затримують стан болю, дистресу, вживаючи наркотичні речовини. Дж. Ханзян назвав цей феномен "продовженням болю", тобто прагненням повторити травму, котра залишилася невирі-шеною на ранніх стадіях розвитку. Цей автор пише: "Моє власне пояснення прийняття страждань пов'язано з тим, що одним з мотивів використання наркотиків є мотив переборення пасивного переживання власної алекситимії і перетворення його в активний досвід контролю над власними почуттями, навіть якщо вони завдають болю" [121, с. 41].

У багатьох жертв насилля, згідно з поглядами В.Є. Христенка, виявлена адикція до травми, тобто прагнення до переслідування чи до насилля [172, с. 24]. П. Куттер також пояснює це психічне явище: "Наркотики необхідні саме через їхні шкідливі властивості. Подібну поведінку не так легко пояснити. Тут ми знову стикаємося з людською агресивністю: люди можуть свідомо шкодити іншим людям, але і самі можуть постраждати (як жертви)" [81, с. 213].

Отже, замість того, щоб звільнитися від болісних почуттів шляхом осмислення, узгодження, високоамбівалентні особистості зловживають різними адикціями, і за це їм доводиться платити ще більшими стражданнями. Тих, хто страждає іншими формами залежності, необхідно також розглядати з позицій інфантильної залежності та самоненависті.

Інша проблема особистостей з адикціями виявляється у когні-тивній сфері "Я" як висока амбівалентність, тобто "...різке чергування між байдужістю і зосередженістю на собі, що в інших авторів описується як коливання між станом приниженості "я" і станом самозвеличення" [121, с. 205]. Адикції слугують протиотрутою від внутрішнього почуття небезпеки, порожнечі" апатії, нестачі спокою, характерних для високоамбівалентних особистостей.

Так, зокрема, шопоголіки, які мають негативну пристрасть безсистемно скуповувати речі, під час купівлі відчувають велике збудження. Вони закладають домівки, марнотратять статки, віднімають у родичів та близьких останні збереження. Розтративши гроші (як і алкоголіки), вони переживають почуття провини, докори сумління і навіть злість на самих себе, що, своєю чергою, знову призводить до депресії, низької самооцінки. Після цього вони знову купують собі все, залізають у борги, щоб зняти депресію, підняти самооцінку, втекти від самотності. Так створюється замкнене коло.

Часто шопоголіки навіть не розгортають своїх покупок, засовуючи їх у таємне місце. У США діє товариство анонімних боржників (на зразок анонімних алкоголіків), яке бореться за те, щоб у вітринах магазинів був виставлений напис "Покупки шкодять Вашому здоров'ю". 24 листопада - Міжнародний день без покупок!

Розглянемо ще одну сферу адикцій - інтимну (взаємна любов, радість взаєморозуміння, довіра, надійність, духовне зростання). Розвиток близьких стосунків між людьми обов'язково передбачає розуміння і зберігання особистісних меж, які виконують наступні функції: заборонити іншим заходити на суверенну територію і не робити нам боляче; не триматися на чужій території і не спричиняти біль іншим; пережити кожному те, що він собою являє.

Коли виявляють дуже багато любові, занадто, тоді виникає реальна небезпека любовної залежності. Взаєморозуміння двох включає в себе рівновагу "даю" та "беру". Саме це забезпечує розподіл відповідальності, суверенність кожного. Найчастіше жінки підмінюють незадоволене бажання бути коханою на бажання бути незалежною і все робити самій. Втома, інтолерантність, озлобленість, образа як накопичувальне переживання підсилює різні суперечності й амбівалентність інтимних стосунків зростає. Потаємна ворожість жінки викликає відповідну реакцію чоловіка, а далі все обертається по колу...