Поняття дозвільної системи та її правове регулювання
Значні зміни, що відбуваються у багатьох сферах політичного та соціально-економічного життя українського суспільства, взаємопов'язані із забезпеченням безпеки особистості, суспільства і держави, створенням необхідних умов реалізації конституційних прав і свобод громадян у різних сферах суспільного життя. Процеси демократизації суспільства і держави в Україні, рівність різних форм власності стали підставою для підприємницької активності фізичних та юридичних осіб, здійснення окремих видів діяльності, виробництв, робіт та послуг, які пов'язані з використанням потенційно небезпечних технологій, предметів та речовин. За таких обставин особливої актуальності набуває питання створення ефективної системи контролю з боку держави за використанням предметів, речовин, матеріалів, здійсненням окремих видів діяльності, виробництв, робіт, які становлять підвищену суспільну небезпеку.
Важливе місце в охороні громадського порядку та громадської безпеки займає дозвільна система, що передбачає обов'язкове отримання дозволів на здійснення певної підприємницької діяльності установами та організаціями, а також окремими громадянами. Це організаційно-правова діяльність, яка здійснюється державою з метою забезпечення своїх економічних і соціально-політичних інтересів для створення необхідних умов нормальної діяльності державних та громадських організацій, дотримання законності, охорони власності та забезпечення громадської безпеки. З цією метою держава закріплює в законодавчих та інших нормативних актах певний порядок суспільних відносин, забезпечення якого покладається на органи виконавчої влади, зокрема на органи внутрішніх справ. Зміст дозвільної системи пояснюється не тільки наявністю встановленого порядку, а також і тим, що цей порядок необхідно забезпечити певними правовими засобами і дотримуватися всім учасникам зазначених правовідносин, а це, як правило, передбачає здійснення функцій контролю та нагляду з боку органів виконавчої влади, яким надано право видавати відповідні дозволи.
Питанням дослідження дозвільних проваджень, особливо впродовж останніх років, присвячено значну кількість наукових розвідок та публікацій[1].
Необхідність забезпечення порядку і безпеки в суспільстві обумовлює актуальність і важливість глибокого комплексного дослідження проблемних питань дозвільної системи: її сутності і значення, виникнення і розвитку, предметів і об'єктів, діяльності різних державних органів щодо її здійснення, удосконалення законодавчої бази, яка стосується питань організаційно-правових і процедурних основ її функціонування.
Дозвільна система є важливим засобом забезпечення громадського порядку і громадської безпеки в країні, боротьби із злочинністю та іншими правопорушеннями. Як специфічний вид виконавчо-розпорядчої діяльності дозвільна система безпосередньо виявляється у різних формах і здійснюється багатьма органами державної виконавчої влади. Кожен з таких органів у межах своєї компетенції наділяється правом застосовувати ті чи інші форми і методи державного управління для впровадження в життя приписів норм, які її утворюють.
Водночас є багато проблем, що виникають у процесі здійснення діяльності із забезпечення функціонування дозвільної системи, яку, як правило, прийнято розглядати в двох аспектах – широкому і вузькому[2]. В широкому розумінні йдеться про особливий порядок вчинення різними суб'єктами будь-яких дій, на що потрібно одержати спеціальний дозвіл. Правом давати дозволи на здійснення певних дій користуються різні органи державного управління (Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство інфраструктури України, Міністерство екології та природних ресурсів України та інші). Дозвільна система у вузькому розумінні поширюється тільки на об'єкти, зазначені в "Положенні про дозвільну систему"[3]. На органи внутрішніх справ (міліцію) покладається, зокрема, здійснення дозвільної системи на такі предмети, матеріали, об'єкти, безконтрольне володіння і користування якими може завдати шкоди громадському порядку, особистій безпеці громадян, може бути використано із злочинною чи іншою протиправною метою.
В. А. Гуменюк визначає дозвільну систему в широкому розумінні як об'єктивно існуючу і наділену певними якісними характеристиками сукупність правових відносин, які виникають між фізичними і юридичними особами, з одного боку, а також суб'єктами державного управління й іншими контрагентами – з іншого, і спрямовані на реалізацію суб'єктивних прав з приводу здійснення щодо дозволених законом дій стосовно предметів, утворень чи процесів у природі або суспільстві, неврегульоване використання або функціонування яких може завдати шкоди державним або суспільним інтересам[4].
На думку О. В. Харитонова, дозвільна система складається з певної сукупності елементів (основних та додаткових), які дають змогу визначити її (у широкому розумінні) як сукупність правовідносин, що виникають з метою забезпечення суспільної безпеки між органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, уповноваженими видавати дозволи з одного боку (дозволитель), а також фізичними або юридичними особами – з іншого (заявник), щодо можливості здійснення останніми дій, спрямованих на придбання в особливому порядку певних прав або повноважень заявником, з приводу користування такими речовинами, матеріалами, предметами, або зайняття видами діяльності, які можуть бути небезпечні для життя і здоров'я людини, загрожувати державним інтересам, з подальшим здійсненням контролю і нагляду з боку дозволителя за дотриманням встановлених правил, а також притягненням винних (за наявності підстав) до встановленої законом відповідальності. Дозвільна система у вузькому розумінні охоплює всі окреслені елементи, однак дія її поширюється тільки на обмежене коло речей, речовини і предмети матеріального світу, які становлять потенційну небезпеку[5].
Підтвердженням того, що дозвільну систему можна розглядати у двох аспектах – широкому та вузькому, також слугують дослідження А. Т. Комзюка[6], С. Д. Подлінєва[7], Д. М. Бахраха[8], Д. С. Чурікова[9] та ін.
Відповідно до "Положення про дозвільну систему", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 р. № 576, дозвільна система – це особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку та використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян.
Призначення дозвільної системи:
• попередження порушень правил придбання, зберігання, обліку, перевезення, використання та знищення предметів і речовин, на які встановлений особливий режим користування;
• попередження використання підконтрольних об'єктів і предметів не за призначенням і зі злочинних цілях;
• перешкоджання викрадення, втрат і загублення предметів і речовин, на які встановлена дозвільна система;
• застосування до порушників порядку і правил дозвільної системи передбачених законом заходів адміністративно- правового впливу;
• здійснення взаємодії з іншими відомствами у сфері наведення належного порядку на об'єктах дозвільної системи.
До предметів, матеріалів і речовин, підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, належать: вогнепальна зброя (нарізна воєнних зразків, несучасна стрілецька, спортивна, навчальна, охолощена, мисливська нарізна і гладкоствольна), бойові припаси до неї, холодна зброя, (арбалети, мисливські ножі тощо), пневматична зброя калібру понад 4,5 міліметра та швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії та зазначені патрони, вибухові матеріали та речовини, сильнодіючі отруйні речовини І – II класу безпечності, збудники інфекційних захворювань І – II групи патогенності та токсини, сховища, склади та бази, де вони зберігаються, стрілецькі тири та стрільбища, мисливсько- спортивні стенди, а також підприємства та майстерні з виготовлення і ремонту вогнепальної та холодної зброї, піротехнічні майстерні, пункти вивчення матеріальної частини зброї, спеціальних засобів, правил поводження з ними та їх застосування, магазини, в яких здійснюється продаж зброї та бойових припасів до неї, організації, що займаються збутом сильнодіючих отруйних речовин і лабораторії, що проводять аналізи цих засобів і речовин та працюють зі збудниками інфекційних захворювань І – II групи патогенності і токсинами.
Цей перелік розмежовується на об'єкти та предмети дозвільної системи. Зокрема:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 7. Адміністративна діяльність ОВС щодо забезпечення правил дозвільної системи“ на сторінці 1. Приємного читання.
