Привласнення полягає в протиправному та безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке перебувало у його правомірному володінні, з наміром надалі обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. У результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном.
Розтрата – це незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатна передача, обмін, передача в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке було йому ввірене чи перебувало в його віданні.
Предметом привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто перебувало в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки, використання або зберігання тощо. За привласнення ці повноваження використовують для обернення винною особою майна на свою користь, за розтрати – на користь інших осіб, зокрема це відчуження майна іншим особам для споживання (як подарунок чи товар), в обмін на інше майно тощо.
Дрібне викрадення є правопорушенням з матеріальним складом. Воно вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним. Таке правопорушення вважається вчиненим також тоді, коли винна особа вилучила майно, але й викрили і у зв'язку з цим позбавили цього майна.
Суб'єкт правопорушення – загальний. Це фізична осудна особа, яка на момент вчинення правопорушення досягла 16-річного віку. Тоді, коли правопорушення, передбачене ст. 51 КУпАП, учинене шляхом привласнення або розтрати, суб'єктом правопорушення може бути лише службова особа.
У КУпАП відсутнє визначення терміна "службова особа", тому потрібно керуватись нормами Кримінального кодексу України.
Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням виконують функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади або місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, що пов'язані з реалізацією організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, якими особу наділяють повноважні органи державної влади чи місцевого самоврядування, центральний орган державного управління зі спеціальним статусом, повноважний орган чи повноважна особа підприємства, установи, організації, а також суд або закон.
Суб'єктивну сторону правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП, характеризує наявність лише прямого умислу.
Кваліфікованим видом дрібного викрадення є вчинення його повторно протягом року, тобто коли особу вже було накладено адміністративне стягнення, згідно з ч. 1 ст. 51 КУпАП, а з моменту його реалізації за вчинення попереднього дрібного викрадення не пройшов річний термін.
Адміністративне стягнення за вчинення дрібного викрадення може полягати у: накладенні штрафу від 10 до ЗО неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; виправних роботах строком до одного місяця з відрахуванням 20 % заробітку; адміністративному арешті строком від п'яти до 10 діб.
У разі повторного вчинення дрібного викрадення чужого майна стягнення полягає у: накладенні штрафу від ЗО до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; виправних роботах строком від одного до двох місяців із відрахуванням 20 % заробітку; адміністративному арешті строком від 10 до 15 діб.
Оскільки адміністративні стягнення за дрібне викрадення чужого майна накладає лише суд, то провадження у таких справах є звичайним, зі складанням протоколу про адміністративне правопорушення. До правопорушника можуть бути застосовані доставлення, а також такі заходи забезпечення провадження, як адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей та документів.
Відповідно до ч. 2 ст. 277 КУпАП, справи про дрібне викрадення чужого майна розглядають у п'ятиденний строк.
Як було зазначено вище, дрібне викрадення чужого майна може бути вчинене шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати.
Згідно з п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти власності" від 6 листопада 2009 р. № 10, злочинне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення, розтрати (ст. 185, 190 та 191 Кримінального кодексу України) потрібно відрізняти від такого адміністративного правопорушення, як дрібне викрадення чужого майна.
Розмір майна, яким заволоділа винна особа в результаті вчинення дрібного викрадення чужого майна, визначають лише вартістю цього майна, що виражено в грошовій оцінці. Вартість викраденого майна визначають за роздрібними (закупівельними) цінами, чинними на момент учинення правопорушення, а розмір відшкодування завданих правопорушенням збитків – за відповідними цінами на час вирішення справи в суді. За відсутності зазначених цін на майно його вартість може бути визначено за допомогою проведення відповідної експертизи.
Вартість майна як предмета дрібного викрадення є критерієм його відмежування від кримінально-караного викрадення чужого майна. Викрадення майна розглядають як адміністративне правопорушення за ст. 51 КУпАП, якщо воно здійснюється шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, а вартість викраденого майна на момент учинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. З ст. 51 КУпАП).
Щоб встановити межу між дрібним викраденням чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення або розтрати (ст. 51 КУпАП) та злочинами, передбаченими ст. 185, 190, 191 Кримінального кодексу України, необхідно розрахувати неоподаткований мінімум доходів громадян.
Відповідно до п. 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України, для норм адміністративного та кримінального законодавства щодо частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень суму неоподатковуваного мінімуму встановлено на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.
Згідно з пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розділу IV Податкового кодексу України, податкова соціальна пільга дорівнює 50 % розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у розрахунку на місяць), встановленого законом на 1 січня звітного податкового року.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Адміністративна відповідальність та провадження в справах про адміністративні правопорушення» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 7. Особливості кваліфікації та оформлення матеріалів адміністративних правопорушень, що посягають на власність“ на сторінці 3. Приємного читання.
