Розпочати вивчення теми варто із аналізу змісту та практики реалізації основних напрямів реформування фінансового забезпечення в сучасній Україні, якими відповідно до Державної національної програми "Освіта" ("Україна ХХІ століття") є: збереження за державою пріоритету у фінансуванні системи освіти та підвищення ролі регіонів у фінансуванні освітніх потреб; звільнення навчально-виховних закладів від податків на прибуток і додану вартість; створення при Міністерстві освіти централізованих фондів для реалізації загальнодержавних освітніх програм; запровадження додаткового фінансування навчально-виховних закладів для обдарованих дітей, що мають відповідну ліцензію, зі спеціального фонду Міністерства освіти [3].
Згідно ч. 1 ст. 61 Закону України "Про освіту" фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування [125].
Фінансування освіти здійснюється наступними методами:
• кошторисне фінансування закладів освіти;
• бюджетне фінансування закладів освіти на основі показника вартості навчання одного учня (студента);
• індивідуальна оплата навчання за рахунок власних доходів, грошових коштів юридичних осіб;
• спеціальні кредити для здобуття освіти;
• отримання спонсорських і доброчинних внесків та пожертвувань;
• отримання додаткових доходів від різноманітних послуг неосвітнього характеру [206].
Основною частиною фінансування закладів освіти в Україні нині є асигнування з бюджетів. Бюджетне фінансування можна визначити як виділення на безоплатній і безповоротній основі фінансових ресурсів закладам освіти з державного або місцевого бюджету для реалізації передбачених державою чи органами місцевого самоврядування заходів [209, с. 177].
Згідно ч. 2 ст. 61 та ч.1 ст. 62 Закону України "Про освіту" держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому 10 % від національного доходу, а на фундаментальні наукові дослідження, наукові програми - не меншому 10 % від державних коштів, що виділяються на утримання вищих навчальних закладів. У разі одержання коштів з інших джерел бюджетні та галузеві асигнування навчальних закладів та установ, організацій системи освіти не зменшуються [125].
Слід зазначити, що розширення прав навчальних закладів, особливо це стосується ВНЗ, у сфері утворення грошових фондів за рахунок різних джерел не означає зниження ролі бюджетних коштів у їх розвитку. Основна роль державного бюджету виявляється (і досвід країн з розвинутою ринковою економікою це підтверджує), в тому, що, по-перше, його питома вага в сумарних обсягах фінансування ВНЗ перевищує усі інші джерела фінансування; по-друге, державний бюджет є державним регулятором фондоутворюючих і розподільчих відносин в цілому. За допомогою механізму бюджетного фінансування здійснюється вплив на позабюджетні джерела фінансування, прискорюючи або уповільнюючи процеси їх формування та використання освітніми установами [170, с. 33].
Як особливий пріоритет фінансування вищої освіти закріплено у Комюніке Конференції Міністрів європейських країн "Болонський процес 2020 - Європейський простір вищої освіти у новому десятиріччі" (Льовен і Лувен-ла-Ньов, 2009 р.). Так, державне фінансування має залишатися основним пріоритетом у гарантуванні рівного доступу та подальшого сталого розвитку автономних вищих навчальних закладів [210, с. 102].
Бюджетне фінансування є також одним із основних важелів здійснення державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності. Кошти виділяються на фундаментальні дослідження, пошукові та прикладні розробки; державні та міждержавні науково-технічні програми; державні премії України у галузі науки і техніки; фінансування наукових розробок із проблем стандартизації, сертифікації та еталонної бази, державних контрактів; фінансування наукової частини національних, міжгалузевих та галузевих програм тощо. У цій групі фінансуються науково-дослідні інститути, що виконують фундаментальні дослідження на державне замовлення, а також науково-дослідні організації, що перебувають на господарському розрахунку, але виконують державне замовлення з оплатою за рахунок державно-бюджетних асигнувань.
Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7 % ВВП України. Видатки на наукову і науково-технічну діяльність є захищеними статтями видатків Державного бюджету України. Безпосередньо за рахунок коштів Державного бюджету України здійснюється фінансування фундаментальних та прикладних досліджень і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародним науковим та інформаційним зв'язкам державного значення.
Відповідно до законодавства бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюється шляхом базового та програмно-цільового фінансування. Базове фінансування надається для забезпечення: фундаментальних наукових досліджень; найважливіших для держави напрямів досліджень, у т. ч. в інтересах національної безпеки та оборони; розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності; збереження наукових об'єктів, що становлять національне надбання; підготовки наукових кадрів [203].
Перелік наукових установ та вищих навчальних закладів, яким надається базове фінансування для здійснення наукової і науково-технічної діяльності, затверджує Кабінет Міністрів України.
Програмно-цільове фінансування здійснюється, як правило, на конкурсній основі для:
• науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державні стандарти освіти і національне освітнє законодавство» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 5. Правові засади фінансування освіти“ на сторінці 1. Приємного читання.
