Міжнародне освітянське право є на сьогодні відносно новою підгалуззю міжнародного публічного права. На сучасному етапі розвитку міждержавних відносин на рівні міжнародних стандартів у сфері освітнього простору діють норми та принципи, що є закріпленими у відповідних міжнародно-правових актах про освіту, таких як Конвенція про боротьбу з дискримінацією у галузі освіти від 14 грудня 1960 р., Декларація про свободу вираження поглядів та інформації від 29 квітня 1982 р., Сорбонська декларація від 25 травня 1998 р. та багато ін.
Необхідно відмітити той факт, що міжнародні документи про право на освіту не обмежуються його проголошенням, а встановлюють зміст даного права. Так, зміст права на освіту визначений у Загальній декларації прав людини таким чином: "Освіта має бути безкоштовною, щонайменше, в тому, що стосується початкової і загальної освіти. Початкова освіта має бути обов'язковою. Технічна і професійна освіта має бути загальнодоступною і вища освіта має бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного"; у п.2 ст.26 вказаної Декларації позначені як цілі спрямованість освіти на повний розвиток особи, пошана до прав і свобод людини. У ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права окрім простої констатації цього права в загальному вигляді формулюються завдання освіти (п.1 ст. 13), хоча і практично дублюючи положення ст. 26 Загальній декларації прав людини [11].
Більша частина міжнародно-правових документів містить формулювання принципу рівноправ'я і заборони дискримінації при здійсненні права на освіту. Відповідно до ст. 5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., держави-учасниці зобов'язалися заборонити і ліквідувати расову дискримінацію у всіх її формах, особливо відносно здійснення права на освіту і професійну підготовку [27].
Найбільш вагомими досягненнями в останній час є зрушення у системі європейського освітянського простору. Європейський процес завдяки його особливим досягненням упродовж останніх декількох років стає більш відчутною та значущою реалією для ЄС і його громадян. Перспективи розширення разом з поглибленням відносин з іншими європейськими державами надають цій реалії ще ширших вимірів. Водночас ми є свідками дедалі більшого усвідомлення політиками та науковцями, а також громадськістю, потреби у побудові більш всеохоплюючої та спрямованої у майбутнє Європи, зокрема на основі використання і зміцнення її інтелектуального, культурного, соціального, наукового та технологічного потенціалу [137].
У Сорбонській декларації від 25 травня 1998 року, в основу якої покладено саме такі міркування, наголошується на провідній ролі університетів у розвитку європейського культурного простору. Група європейських держав прийняла запрошення взяти на себе зобов'язання щодо досягнення визначених у Декларації цілей, підписавши її чи висловивши принципову згоду. Зі свого боку, європейські вищі навчальні заклади взяли на себе завдання та головну роль у створенні Європейського простору вищої освіти, у тому числі виходячи з основоположних принципів Болонської університетської хартії 1988 року.
Досягнення більшої сумісності та відповідності систем вищої освіти потребує постійної рушійної сили. У зустрічі, що відбулася 18 червня 1999 року в Болоньї, взяли участь авторитетні фахівці та науковці від усіх представлених на ній держав. Було вироблено ряд корисних порад щодо кроків, які потрібно здійснити. Зокрема, необхідно зосередитися на вирішенні завдання збільшення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти. Життєздатність та ефективність будь-якої цивілізації вимірюється її культурним впливом на інші країни. Тому виникає потреба забезпечити існування такої системи вищої освіти в Європі, яка була б привабливою для всього світу й відповідала б особливостям європейських культурних і наукових традицій. Студенти повинні засвоїти, що "Європа знань" є на сьогодні широко визнаним незамінним фактором соціального та людського розвитку, а також невід'ємною складовою зміцнення й інтелектуального збагачення європейських громадян, оскільки саме така Європа спроможна надати їм необхідні знання для протистояння викликам нового тисячоліття разом із усвідомленням спільних цінностей і належності до єдиної соціальної та культурної сфери. Загальновизнаним є першочергове значення освіти й освітньої співпраці для розвитку та зміцнення стабільних, мирних і демократичних суспільств, що особливо відчувається на прикладі ситуації на південному сході Європи [138].
Студентам необхідно з'ясувати, що Болонський процес - це процес реформування вищої освіти, спрямований на інтеграцію європейського освітнього простору з метою підвищення конкурентоздатності освітніх послуг та забезпечення нагальних потреб сучасного суспільства. У рамках Болонського процесу формується Європейський простір вищої освіти, що визначається географічними та інституційними нормами Європейської культурної конвенції. Метою Болонського процесу є структурне реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміна освітніх програм і проведення необхідних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. При цьому країни-учасниці зберігають право на самобутність та національні особливості змісту освіти. Болонський процес декларовано як добровільний, багатоваріантний, гнучкий, відкритий та поступовий. Даний процес розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації - документу, спрямованого на встановлення спільної для країн-учасниць системи наукових ступенів, циклів освіти, системи оцінювання та контролю знань. Підписання даної декларації також мало сприяти мобільності студентства, викладачів, науковців та адміністративних працівників системи освіти задля забезпечення їх плідної співпраці. Сьогодні Болонський процес об'єднує 46 європейських країн. Окрім країн-учасниць та Європейської комісії, у Болонському процесі в якості консультативних членів приймають участь також Рада Європи, Асоціація Європейських університетів, Європейська асоціація закладів вищої освіти (EURASHE), Національні спілки студентів Європи (ESIB), Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО (UNESCO-CEPES), Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти (ENQA), Освітня Міжнародна Пан-Європейська структура та Союз конфедерацій промисловців та роботодавців Європи (UNICE). Дані організації забезпечують координацію впровадження Болонського процесу на міжнародному рівні [138].
Реалізацію проекту на національному рівні покликані забезпечувати уряди відповідних країн, міністри, відповідальні за вищу освіту, ректори університетських організацій, студентські спілки. Багато країн-учасниць процесу змінювали своє законодавство, щоб узгодити його з вимогами Болонського процесу.
У сучасному світі, який увійшов у третє тисячоліття, розвиток України визначається у загальному контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної культури: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, свободу пересування, свободу отримання освіти будь-якого рівня та інше, що є невід'ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.
Для України, у культурно-цивілізаційному аспекті, європейська інтеграція - це входження до єдиної сім'ї європейських народів, повернення до європейських політичних і культурних традицій. Як свідомий суспільний вибір перспектива європейської інтеграції - це вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації, що може стати основою національної консолідації. Європейська інтеграція, таким чином, стає ключовою ланкою відкриття України для світу, переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства.
З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі Указом Президента України затверджена "Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу". Основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці й техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС [110].
Згідно зі "Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу", затвердженою Указом Президента України, поряд з іншими напрямами європейської інтеграції культурно-освітній та науково-технічний напрями займають особливе місце, зумовлене потенційною можливістю досягти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме на цих напрямах. Вони охоплюють галузі середньої і вищої освіти, перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і технологічну сфери.
Інтеграційний процес на відповідних напрямах полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного середовища.
На інституційному рівні реформи підтримують окремі заклади вищої освіти, їхні факультети та відділення, студенти, викладацький склад тощо. Україна стала учасником Болонського процесу в 2005 році. Починаючи з травня 2005 року в системі вищої освіти України запроваджено важливі кроки з реалізації положень Болонського процесу та підготовлено План дій щодо їхнього впровадження до 2010 року. Саме цей термін був визначений всіма країнами-учасницями Болонського процесу як період створення Європейського простору вищої освіти і науки (далі ЄПВО) [159].
У системі вищої освіти України успішно здійснено низку важливих практичних кроків з реалізації вимог Болонського процесу та її подальшої модернізації, зокрема:
• урядом затверджено новий Перелік напрямів освіти, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, котрий адаптовано до потреб галузей економіки та до європейських вимог;
• створено модель національної системи кваліфікацій, яка в перспективі гармонізуватиме із системою кваліфікацій ЄПВО;
• запроваджено дворівневу систему підготовки фахівців (бакалавр, магістр), що дає можливість перейти найближчим часом до трьох циклової системи вищої освіти, як у ЄПВО;
• з 2006/2007 навчального року у всіх вищих навчальних закладах України III-IV рівнів акредитації навчальний процес здійснюється у відповідності з рекомендаціями Європейської кредитно-трансферної системи (ECTS);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Державні стандарти освіти і національне освітнє законодавство» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 14. Міжнародне освітянське право і правові аспекти входження української освіти у світовий освітній простір“ на сторінці 1. Приємного читання.
