Шляхи вдосконалення адміністративно-правового механізму реалізації права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

Гарантії права на звернення громадян до органів внутрішніх справ України

Юридична відповідальність є не що інше, як "форма впливу на порушників, реакція держави на допущені порушення правових норм, посягання на соціальні інтереси суспільства, права особи"[9]. На думку Б. М. Ринажевського, "загальне поняття відповідальності полягає в обов'язку, передбаченому законом, відповідати за свої дії чи бездіяльність"[13]. І. С. Самощенко вважає, що юридична відповідальність – це відповідь держави на правопорушення, яка засуджує винного, застосовує до нього юридичні санкції й примушує виконувати вимоги, що нею встановлені[14].

Регламентована правовими нормами поведінка уповноважених державою суб'єктів щодо фізичних або юридичних осіб (колективних суб'єктів), які своїм діянням (дією або бездіяльністю) вчинили недотримання встановлених законом заборон, невиконання встановлених законом обов'язків, порушення цивільно-правових зобов'язань, заподіяння шкоди або завдання збитків, що виражена в застосуванні до них заходів впливу, які тягнуть позбавлення особистого, майнового або організаційно-правового характеру[15].

Юридична відповідальність – це передбачений нормами права обов'язок суб'єкта правопорушення понести несприятливі наслідки; вид соціальної відповідальності[16].

Проте на практиці найбільші труднощі у процесі правозастосування виникають в розмежуванні видів юридичної відповідальності за видами та виокремленні саме адміністративно-деліктної її складової. Так, КпАП у Розділі II "Адміністративне правопорушення та адміністративна відповідальність" дає визначення поняття "адміністративне правопорушення" (ст. 9)[17], але про відповідальність нічого не зазначає, розкриваючи лише її особливості щодо різних суб'єктів – неповнолітніх, посадових осіб, іноземців та осіб без громадянства тощо. Тому в розумінні сутності поняття "відповідальність" у правозастосуванні використовуються положення, напрацьовані науковцями.

Якщо правопорушення являє собою протиправне діяння, то відповідальність є його прямим наслідком, що передбачається законом. Юридична відповідальність настає тільки на таких підставах: а) за протиправне діяння (дію чи бездіяльність); б) за винне діяння; в) тільки стосовно деліктоздатного суб'єкта права, який безпосередньо вчинив це діяння[18].

Аналіз наведених підстав для юридичної відповідальності дає змогу твердити про наявність деяких спільних рис з відповідними принципами відповідальності, до яких належать: а) відповідальність лише за протиправну поведінку, а не за думки; б) відповідальність лише за наявності вини в діях правопорушника; в) законність; г) справедливість; д) доцільність; е) невідворотність покарання[19].

Аналіз теоретичних напарацювань і результатів досліджень фахівців із цього питання допомагає виділити, як найбільш обґрунтоване, визначення адміністративної відповідальності, запропоноване Т. О. Коломоєць: "Адміністративна відповідальність – це різновид юридичної відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі уповноважених органів на відповідну категорію протиправних діянь (передусім адміністративних проступків), а особи, які скоїли зазначені правопорушення, повинні відповісти перед уповноваженим державним органом за свої неправомірні дії і понести адміністративне стягнення в установлених законом формах і порядку". При цьому підстави, види і порядок відповідальності органів внутрішніх справ та їх посадових осіб визначаються Конституцією України та ЗУ – "Про Національну поліцію", "Про організаційно-правові засади боротьби з організованою злочинністю", "Про засади запобігання та протидії корупції", "Про оперативно-розшукову діяльність" тощо. Таким чином можна твердити, що законодавство України Грунтується на закріпленні лише загальних принципів організації роботи зі зверненнями громадян, а отже, – на відповідальності загалом державних органів і посадових осіб.

Питання відповідальності працівників поліції, як уже було згадано, урегульовано ст. 19 ЗУ "Про Національну поліцію", згідно з якою працівник поліції в межах повноважень, наданих законодавством та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону[20].

Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, визначення якого в чинному законодавстві немає. Характеризуючи об'єктивні та суб'єктивні ознаки дисциплінарного проступку, О. Ю. Синявська пропонує визначити його як небезпечне, протиправне, винне діяння осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, що полягає в порушенні обов'язків, покладених на осіб, які займають певну посаду в ОВС, порушенні ними встановлених обмежень, а також використанні наданих їм повноважень не за призначенням, за скоєння якого передбачена дисциплінарна відповідальність[21].

Залежно від характеру дисциплінарних проступків осіб начальницького і рядового складу ОВС родовим об'єктом є однорідна група суспільних відносин, що представляє самостійну частину загального об'єкта і має наступний вигляд: а) службові обов'язки, визначені за кожною з посад працівників органів внутрішніх справ; б) правила здійснення службової діяльності; в) загальні правила поведінки поза службовою діяльністю осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, за порушення яких встановлено адміністративну відповідальність. Під видовим об'єктом слід розуміти різновид родового, тобто відокремлену групу суспільних відносин, спільних для певної кількості проступків. Безпосереднім об'єктом правопорушення є конкретні суспільні відносини, на які спрямоване конкретне порушення[22].

Аналіз порушень вимог законодавства про звернення громадян у службовій діяльності ОВС дає підстави виділити окремі чинники, що їх зумовили. Серед внутрішніх причин, як вважає О. В. Ряшко, є такі: 1) дефекти морально-психологічної структури працівника правоохоронних органів; 2) низький рівень правової свідомості і культури; 3) низький рівень професійної підготовки; 4) недисциплінованість і безвідповідальність; 5) морально-психологічний дискомфорт; 6) невідповідність сучасним вимогам керівного складу; 7) відсутність здорового мікроклімату в міліцейському колективі[23].

Загалом інститут відповідальності за порушення законодавства про звернення громадян вбачається одним із найбільш проблематичних з погляду його юридичного змісту. У ньому міститься значна кількість норм, закріплених на різних рівнях правового регулювання – Конституція України і законодавство про звернення громадян, про Національну поліцію, норми різних галузей права (передусім адміністративного, кримінального, трудового, транспортного, фінансового тощо), а також положень відомчих нормативно-правових актів – зокрема, наказів МВС України, якими затверджено відповідні інструкції з організації роботи із заявами, пропозиціями і скаргами громадян, що надходять до ОВС.

У разі задоволення скарги, відповідно до норм ЗУ "Про звернення громадян", орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обгрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку[24]. Громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому вигляді визначається судом.

Також зазначеним Законом у певних випадках передбачено і можливість притягнення до відповідальності самого заявника. Так, подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством. При цьому витрати, понесені органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією незалежно від форм власності, об'єднанням громадян, засобами масової інформації у зв'язку з перевіркою звернень, що містять свідомо неправдиві відомості, можуть бути стягнуті з громадянина за рішенням суду.

Відсутність алгоритму дій щодо реалізації прав заявників, які перелічено у ст. 18 ЗУ "Про звернення громадян". Варто також пам'ятати, що відшкодовувати збитки, завдані неправомірними діями працівників слідства, внаслідок та у випадках, передбачених ст. ст. 1 і 2 ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду"[25], будуть за рахунок державного бюджету.

Досліджуючи питання юридичної відповідальності службових і посадових осіб органів внутрішніх справ за порушення вимог законодавства про звернення громадян, доцільно звернути увагу на той об'єктивний факт, що суб'єктом відповідальності в цьому випадку постає державний орган. Загалом суб'єкт відповідальності може бути як індивідуальний (посадова особа державного органу), так і колективний (державний орган або держава в цілому) – таку думку розвиває М. В. Денисюк, зазначаючи, що досить актуальним залишається питання розмежування особистої та колективної відповідальності, а саме: відповідальності державного службовця і державного органу[26].

Окремі питання виникають при прийнятті рішення щодо звернення громадян до ОВС. Відповідальні працівники припускаються різноманітних помилок та відступів від наявних регламентуючих дане питання документів. Так, на нашу думку, за рахунок винних посадових осіб доцільно передбачити відшкодування завданих громадянинові матеріальних збитків, пов'язаних з поданням, розглядом скарги, обгрунтованими витратами, понесеними у зв'язку з виїздами, втрачений за цей час заробіток, що не суперечить ст. 25 ЗУ "Про звернення громадян".

Звернення громадян являє собою одну з форм їх участі в управлінні та вирішенні державних і громадських справ, є засобом відновлення порушеного права. Вони – важливе джерело інформації, корисної при вирішенні питань державного, господарського та соціально-культурного розвитку, містять у собі відомості про процеси, які відбуваються у суспільстві. Право на звернення виступає ж один із дієвих засобів усунення можливих порушень законності. Продовженням демократичного курсу слугує загальнодержавна програма "Стратегія реформ – 2020", яка включає реформування правоохоронних органів та наближення українського суспільства до європейських стандартів[27].

Отже, організація реагування ОВС на заяви та повідомлення громадян про злочини, що вчинені або готуються, залишається на рівні, який потребує значного покращення, тому запровадження єдиного електронного реєстру на звернення до ОВС буде одним із дієвих інструментів цього процесу.

Структура адміністративно-правового механізму діяльності ОВС України із забезпечення права громадян на звернення стосовно захисту своїх прав містить такі елементи: діяльність щодо здійснення своїх функцій, компетенції, повноважень, прав і обов'язків, форм та методів з метою створення оптимальних умов для реалізації аналізованих прав і свобод; результат цієї діяльності, що полягає у фактичному здійсненні особистого права особи.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гарантії права на звернення громадян до органів внутрішніх справ України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Шляхи вдосконалення адміністративно-правового механізму реалізації права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Загальнотеоретичні засади побудови системи адміністративно-правових гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Становлення та розвиток інституту гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Адміністративно-правове регулювання права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Розділ 2. Система адміністративно-правових гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Нормативно-правові гарантії права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Організаційно-правові гарантій права звернення громадян до органів внутрішніх справ України

  • Розділ 3. Адміністративно-правовий механізм реалізації гарантії права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України та шляхи його удосконалення

  • Взаємодія органів внутрішніх справ України з правоохоронними органами та органами державної влади в механізмі реалізації гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Шляхи вдосконалення адміністративно-правового механізму реалізації права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України
  • Післямова