Шляхи вдосконалення адміністративно-правового механізму реалізації права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

Гарантії права на звернення громадян до органів внутрішніх справ України

Стосовно теми нашого дослідження залишається досить актуальним аспект взаємозв'язку права на приватність і права на звернення, який викликає сьогодні певні як теоретичні, так і практичні питання. У процесі подання громадянами звернень до органів влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій люди саме і відкривають "завісу приватності" перед тими, до кого звертаються з тих чи інших питань. Це ж саме відбувається і в процесі звернень до ОВС України. Насамперед це пов'язано з тим, що для практичної реалізації права на звернення громадянин згідно зі ст. 5 ЗУ "Про звернення громадян" має подати звернення у встановленій формі, що передбачає зазначення прізвища, ім'я, по батькові, місця проживання, викладення суті порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання або вимоги. Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.

Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням прізвища, імені, по батькові та дати. Тож форма звернення, крім іншого, передбачає надання конфіденційної інформації. Про місця проживання, роботи передбачено у ч. 2 ст. 11 ЗУ "Про інформацію". Така інформація належить до категорії персональних даних у розумінні ст. 2 ЗУ "Про захист персональних даних" та ст. 11 ЗУ "Про інформацію" № 2657-ХП, оскільки вона є сукупністю відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Водночас, якщо особа подасть звернення анонімне, тобто не розкриє перед тим, до кого звертається, інформації про власне ім'я та адресу, то її звернення буде залишене без розгляду. Про це йдеться в ст. 8 ЗУ "Про звернення громадян". Зокрема, зазначається, що письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором, а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

Таким чином, особа, яка має бажання реалізувати власне право на звернення, у силу вимог ЗУ "Про звернення громадян" вимушена поступатися власним правом на приватність. Також, у конкретних ситуаціях, подаючи те чи інше звернення, громадяни розкривають й інші персональні дані.

Отже, суб'єкти, до яких надходять звернення, ведуть їх облік, у процесі якого в облікових формах фіксуються персональні дані громадян, за якими цих осіб можна конкретно ідентифікувати. Тому, на наше переконання, ведення обліку звернень громадян можна вважати веденням баз персональних даних у розумінні визначення баз персональних даних, яке наводиться у ст. 2 ЗУ "Про захист персональних даних"[6].

Чинне законодавство потребує надання згоди обробляти персональні дані у процесі реалізації права на звернення до ОВС України. Як зазначається в ч. 5 ст. 6 у системному взаємозв'язку зі ст. 2 ЗУ "Про захист персональних даних", обробка персональних даних здійснюється за згодою суб'єкта персональних даних, яка фактично має бути документована, зокрема письмово. Переконані, мова про те, що особа повинна підписувати письмове погодження на обробку її персональних даних.

У ситуації, коли йдеться про письмові звернення громадян, на нашу думку, таким погодженням є сам факт подання письмового звернення. Водночас вважаємо, що фіксація персональних даних оператором, наприклад, "гарячої лінії" у процесі звернення громадянина до того ж Кабміну не може вважатися наданням особою відповідної згоди. Крім того, в Україні існує інших "гарячих ліній" громадських організацій, мобільних операторів тощо. Тому переконані, що в цій частині наша теза "про відсутність згоди громадянина на обробку його персональних даних у процесі його звернення "гарячої лінії" має бути або спростована Мін'юстом з наданням відповідних роз'яснень, або ч. 5 ст. 6 ЗУ "Про захист персональних даних" має бути доповнений такими положеннями: "вважається, що особа надала згоду на обробку своїх персональних даних, або у процесі реалізації свого права на усне звернення по телефону". Для звернення до ОВС існує телефон довіри тощо. Це може убезпечити тисячі власників баз персональних даних від необгрунтованого притягнення до відповідальності за порушення норм ЗУ "Про захист персональних даних".

Органи ОВС, так само як і інші державні інституції та органи місцевого самоврядування, до яких звернувся громадянин зі зверненням, мають в обов'язковому порядку повідомляти про обробку персональних даних.

Також, згідно з ч. 2 ст. 12 ЗУ "Про захист персональних даних", суб'єкт персональних даних (наприклад, громадянин) протягом десяти робочих днів з дня включення його персональних даних до бази персональних даних (наприклад, реєстрації звернення) повідомляється про свої права, визначені цим Законом, мету збору даних та осіб, яким передаються його персональні дані, виключно в письмовій формі. Переконані, що і цю норму потрібно вдосконалити, передбачивши, що "у разі, коли особа свої персональні дані повідомляє будь-якому суб'єкту в усному зверненні по телефону, то автоматично така особа вважається повідомленою про включення її даних до бази персональних даних та її права у зв'язку з цим". Лише у цьому випадку особу не буде потрібно в 10-денний термін письмово повідомляти про включення її даних до бази персональних даних та надані права.

Вважаємо, що бази персональних даних "Звернення громадян" мають реєструватися згідно з вимогами ЗУ "Про захист персональних даних" всіма суб'єктами, які ведуть облік звернень. Переконані, що ч. 5 ст. 6 і ч. 2 ст. 12 ЗУ "Про захист персональних даних" потребують тих доповнень і уточнень, про які говорилося вище.

Обробити персональні дані заявника без участі підрозділів Державної міграційної служби України неможливо. Саме на неї покладаються такі завдання: виступає координатором контактного аналітичного центру обміну статистичною та аналітичною інформацією, щодо якої законодавством не встановлено обмежень стосовно її створення, збирання, одержання, зберігання, використання та поширення; забезпечує та здійснює контроль за додержанням державної таємниці в Управлінні, а також у його територіальних підрозділах; здійснює розгляд запитів і звернень громадян з питань, що належать до його компетенції. Дані положення базуються на Положенні про державну міграційну службу затверджену Указом

Президента України від 6 квітня 2011 року № 405/2011, що ознаменувало собою новий етап законотворчості у правоохоронній сфері[7].

Незважаючи на заходи, що вживаються, подолати стереотип працівників поліції на зневажливе ставлення до заявників надзвичайно важко, хоча вищевказаним положенням оголошується про те, що чуйне і уважне ставлення до громадян кожен працівник правоохоронного органу зобов'язаний уважати своїм службовим обов'язком. Подолати дане становище має допомогти сучасний розвиток технічного оснащення, зокрема зростаюча популярність електронних комунікацій в українському суспільстві.

У зв'язку з розвитком інформаційно-комунікаційних технологій в Україні слід ч. З ст. 5 ЗУ "Про звернення громадян" викласти у такій редакції: "Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою, на Інтернет-адресу (e-mail), переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформленні відповідно до чинного законодавства".

Надання можливості громадянам звертатися через мережу Інтернет позитивно зарекомендувало себе в різних регіонах держави, але такий вид звернень вимагає певних правових і організаційно-правових регулювань та регламентації. Вважаємо, слід доповнити ч. 5-1 ст. 5 ЗУ "Про звернення громадян" положеннями: "У зверненні через електронну адресу Інтернет має бути вказано: прізвище, ім'я, по батькові, e-mail, адреса заявника, текст повідомлення та дата".

Дослідження питання відповідальності за порушення законодавства про звернення громадян до ОВС України з позицій адміністративної науки потребує взяти за основу вирішення проблеми визначення місця, яке посідає інститут відповідальності у вітчизняній правовій системі, а саме: про її вихідні засади, принципи, підстави та коло суб'єктів. На думку В. О. Котюка, чинне законодавство сприймає право на звернення до ОВС як одну із запорук побудови демократичної, правової держави. Однією з характерних ознак такої держави є взаємоповага і взаємовідповідальність особи і держави[8].

За своєю суттю юридична відповідальність є багатогранною за змістом і може дістати своє вираження у кримінальній, цивільній, матеріальний, дисциплінарній та адміністративній відповідальності. У науковій літературі поняття "юридична відповідальність" тлумачиться як "встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов'язок правопорушника зазнати позбавлення певних благ, належних йому цінностей (позбавлення волі, позбавлення права займати певну посаду, позбавлення майна шляхом його конфіскації, стягнення штрафів тощо)"[9].

Проаналізовані нами причини та умови, які сприяють масовим порушення права громадян на звернення до ОВС, є також і системні порушення вимог чинного законодавства безпосередніми виконавцями перевірки за зверненнями та їх керівниками. Водночас ст. 24 ЗУ "Про звернення громадян" встановлює, що особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

У науковій праці Т. М. Ткачова "Організаційно-правові засади провадження за зверненнями громадян в органи внутрішніх справ України" розглянуть проблему юридичної відповідальності посадових і службових осіб ОВС за порушення законодавства про звернення громадян[10], але водночас зазначене питання з позицій адміністративної науки залишається малодослідженим.

Аналітична інформація МВС свідчить, що близько 78 % авторам звернень було протиправно відмовлено в поновленні їх порушених прав, але жодного разу безпосередні виконавці перевірок за зверненнями та їх керівники за протиправні відмови в поновленні порушених прав до відповідальності не притягувались[11]. Такий показник свідчить про необхідність запровадження дієвих заходів із досліджуваного питання.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гарантії права на звернення громадян до органів внутрішніх справ України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Шляхи вдосконалення адміністративно-правового механізму реалізації права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Загальнотеоретичні засади побудови системи адміністративно-правових гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Становлення та розвиток інституту гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Адміністративно-правове регулювання права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Розділ 2. Система адміністративно-правових гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Нормативно-правові гарантії права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Організаційно-правові гарантій права звернення громадян до органів внутрішніх справ України

  • Розділ 3. Адміністративно-правовий механізм реалізації гарантії права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України та шляхи його удосконалення

  • Взаємодія органів внутрішніх справ України з правоохоронними органами та органами державної влади в механізмі реалізації гарантій права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України

  • Шляхи вдосконалення адміністративно-правового механізму реалізації права громадян на звернення до органів внутрішніх справ України
  • Післямова