Сутність та особливості процесуальної регламентації проведення освідування
Освідування як слідча (розшукова) дія, що полягає в огляді тіла живої людини з метою виявити або засвідчити наявність у неї особливих прикмет, а також слідів злочину, у практичній діяльності з розслідування злочинів проводиться нечасто. Більшість опитаних нами слідчих органів внутрішніх справ України (201 - 45,6 %) зазначила, що їм узагалі не доводилося проводити освідування у кримінальному провадженні; украй рідко проводили цю слідчу дію 138 (31,3 %) слідчих, а досить часто - лише 102 (23,1 %) респонденти. Це, на нашу думку, є наслідком прогалин у кримінальному процесуальному законодавстві України щодо визначення сутності та процесуальної регламентації вказаної слідчої (розшукової) дії, а в низці випадків - неправильного визначення змісту освідування, коли це поняття розуміють як окремий вид огляду особи, регламентований не в КПК України, а у відомчих наказах та інструкціях. Підтвердженням зазначеного є такі положення.
Зі змісту частин 1 та 2 статті 241 КПК України вбачається, що освідуванням є огляд слідчим, прокурором чи судово-медичним експертом, лікарем тіла живої людини з метою встановлення на ньому слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет. Саме так, як зазначено в законі, розуміє слідчу дію, що розглядаємо, абсолютна більшість проанкетованих нами слідчих - 312 (72,9 %). Однак серед практичних працівників органів досудового розслідування мають місце й інші погляди щодо визначення сутності освідування, які, на наше переконання, є помилковими. Зокрема, поняття "освідування" за законодавством України опитані нами слідчі розуміють як огляд лікарем-наркологом водія для встановлення стану алкогольного сп'яніння чи наркотичного збудження - 1921 (43,5 %) респонденти. Освідування як огляд трупа з метою встановлення на ньому слідів злочину й особливих прикмет визначають 70 (15,9 %) слідчих.
У країнах англо-американської системи права поняття "освідування" як самостійної процесуальної дії взагалі немає. Дії, які охоплено цим поняттям, у зазначених країнах здійснюють під час проведення особистого обшуку або судово-медичної експертизи[1] .
Освідування як слідча (розшукова) дія посідає важливе місце в системі засобів збирання доказів. Однак дотепер серед процесуалістів і криміналістів залишається невирішеним питання, чи слід уважати освідування різновидом слідчого огляду, чи воно є самостійною слідчою (розшуковою) дією. Висловлено низку поглядів щодо питання, що свідчить про його складність і необхідність подальшого дослідження.
У Тлумачному словнику В. Даля термін "освідувати" визначено як "старанно дивитися, пильно оглядати, робити огляд, пізнавати істину на справі"[2]. С. І. Ожегов та Н. Ю. Шведова одним із значень терміна "освідування" називають огляд з метою засвідчити, виявити що-небудь[2]. Тож освідування - це насамперед огляд, проведення якого здійснюють з метою пізнати істину, щось виявити.
У науковій та навчально-методичній літературі освідування вважають видом слідчого огляду В. С. Кузьмічов, Г. І. Прокопенко[4], М. В. Салтевський[5], В. Ю. Шепітько[6], А. П. Шеремет[7] та інші вчені. Частково цей підхід поділяє Р. С. Бєлкін. Зазначений автор до слідчого огляду відносить лише слідче освідування, а судово-медичне освідування, на його думку, є різновидом судово-медичної експертизи[8].
Протилежний погляд обстоюють С. М. Стахівський[9], А. П. Черненко[10], Ю. М. Чорноус[11]. Ці науковці, розглядаючи систему та класифікацію слідчих дій, відносять до них зокрема й освідування, тобто визначають його як самостійну слідчу (розшукову) дію.
Іншу позицію обґрунтовує М. І. Скригонюк, який освідування не відносить до слідчої дії - огляду, зазначаючи, що воно за своїм правовим змістом близьке до огляду місця події, та, водночас, називає видом слідчого огляду за предметом проведення слідчої дії.
Досліджуючи місце судово-медичного освідування в кримінальному процесі, С. А. Шейфер зазначає, що його не можна вважати самостійною слідчою дією та проводити поза межами судової експертизи. Головний аргумент цього автора полягає в тому, що обстеження живих осіб шляхом медичного спостереження часто пов'язано з виконанням складних завдань, які вимагають глибоких професійних знань.
Безперечно, у процесі розслідування виникають такі завдання медичного характеру, що не можуть бути виконані внаслідок освідування як різновиду огляду, об'єктом якого є тіло людини. Для виконання таких завдань слід призначати судово-медичну експертизу. Проте, на думку А. Я. Дубинського, можуть виникати завдання й меншої складності (визначення стану сп'яніння, виявлення зовнішніх змін організму людини тощо), які може бути успішно виконано без експертного дослідження.
Неоднозначність позицій щодо цього питання є наслідком підміни криміналістичного та процесуального значення освідування. Зокрема, у статті 241 КПК України регламентовано провадження слідчої (розшукової) дії - освідування. Проте поняття слідчого огляду в кримінальному процесуальному законодавстві немає. Тож у процесуальному значенні освідування можна розглядати як самостійну слідчу (розшукову) дію, що має специфічні мету, завдання, склад учасників, процесуальні умови й тактичні прийоми проведення.
Окреслену проблему порушує у своєму дослідженні С. О. Сафронов. Він уважає, що освідування є одним з різновидів огляду та, водночас, є самостійною слідчою дією щодо огляду тіла живої людини[12]. Поділяючи наведену позицію, Ю. Г. Торбін пропонує визнавати освідування в криміналістичному та процесуальному значеннях. У першому значенні освідування - це здійснювана шляхом чуттєвого сприйняття пізнавальна діяльність особи, яка проводить зазначену слідчу дію, що спрямована на безпосереднє виявлення слідів, особливих прикмет на тілі людини, а також установлення інших властивостей, ознак чи фізіологічного стану, що мають важливе значення, з метою їх використання в процесі доказування для розкриття та розслідування злочину.
У процесуальному значенні, на думку зазначеного автора, освідування - це самостійна слідча дія, що провадиться відповідно до постанови слідчого (дізнавача, прокурора) або ухвали суду, у необхідних випадках примусово, на стадії попереднього розслідування або судового розгляду шляхом безпосереднього сприйняття особи, яку освідують, з метою встановлення на ній слідів, особливих прикмет чи інших властивостей, ознак або фізіологічного стану та їх використання в процесі розкриття та розслідування злочину для встановлення істини[13].
Безперечно, огляд й освідування мають спільні риси за своєю природою, призначенням і деякими прийомами проведення. Вони спрямовані на виявлення засобів злочину та інших фактів, що мають доказове значення. Освідування, як і огляд, здійснюють переважно шляхом чуттєвого сприйняття. У процесі їх проведення використовують також методи спостереження, здійснюють різні вимірювання, порівняння й експерименти з виявленими слідами, їх опис і фіксацію за допомогою технічних засобів.
Спільними для них є й деякі процесуальні положення. Під час проведення як освідування, так і огляду, який в кримінальному провадженні інколи називають слідчим, передбачають присутність понятих з тією відмінністю, що участь понятих під час проведення освідування є обов'язковою, за винятком випадків, коли їх, відповідно до абзацу першого частини 7 статті 223 КПК України, у разі безперервного відеозапису перебігу освідування можуть узагалі не залучати. Відповідно до зазначеної норми, участь понятих під час огляду (крім житла чи іншого володіння особи) не є обов'язковою, оскільки питання їх присутності під час огляду, зокрема огляду місцевості, речей, документів, транспортних засобів тощо, вирішують слідчий, прокурор залежно від доцільності участі понятих під час проведення цієї слідчої (розшукової) дії.
Освідуванню притаманні як процесуальні, так і тактичні особливості. їх аналіз надає можливість обґрунтувати самостійність освідування, відмежувавши його тим самим від слідчого огляду й інших процесуальних дій, під час здійснення яких специфічним об'єктом вивчення є тіло живої людини, глибше розкрити сутність, призначення й зміст огляду, визначити процесуальний режим і тактичний порядок його проведення.
Розглядаючи питання про самостійність освідування як слідчої (розшукової) дії, необхідно керуватися, передусім, вимогами кримінального процесуального законодавства. Процесуальний порядок проведення огляду й освідування визначено в одній главі 20 КПК України, що має назву "Слідчі (розшукові) дії". Натомість в окремих статтях врегульовано процесуальні аспекти проведення освідування особи (стаття 241) та огляду (стаття 237 цього Кодексу), до видів якого віднесено огляд місцевості, приміщення, речей і документів.
Завдання освідування значно вужчі, ніж завдання огляду. Освідування обмежується встановленням особливих прикмет, слідів злочину, а під час огляду не лише виявляють сліди злочину, а й добувають інші докази: з'ясовують обстановку місця події, виявляють нові джерела доказів та інші обставини, що мають важливе значення й підлягають доказуванню на досудовому розслідуванні.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дотримання прав учасників кримінального провадження під час проведення освідування» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ОСВІДУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ“ на сторінці 1. Приємного читання.
