У кримінальному провадженні будь-яка процесуальна дія має певну мету та виконує визначені для неї в кримінальному процесуальному законодавстві завдання. Не є винятком і така слідча (розшукова) дія, як освідування. Проте брак у КПК чіткого визначення мети й завдання освідування спричиняє в науковій юридичній літературі змішування цих понять. Зазначене зумовлює необхідність їх глибшого аналізу.
Питання мети і завдання освідування як слідчої дії розглядали у своїх працях О. А. Борідько, В. В. Вапнярчук, Ю. М. Грошевий. О. В. Капліна, Л. М. Лобойко, Б. Є. Лук'янчиков, Є. Д. Лук'янчиков, К. О. Чаплинський, А. П. Черненко, О. Г. Шило та інші. Однак численні дослідження цього дискусійного питання не забезпечили формування єдиної позиції та його єдиного тлумачення. Тож визначення мети й завдання освідування у кримінальному провадженні наразі залишається актуальним і потребує подальшого розроблення з метою окреслення випадків, у яких необхідно проводити саме освідування, а не іншу слідчу (розшукову) дію.
Аналіз висловлених у юридичній літературі поглядів щодо цього питання свідчить, що більшість авторів, досліджуючи аспекти освідування у кримінальному провадженні, використовують терміни "мета"[1] і "завдання"[2] щодо необхідності виявити або засвідчити наявність в особи особливих прикмет. Частиною 1 статті 241 КПК України регламентовано проведення освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.
Тож у процесуальних нормах аналізованого Кодексу однозначно не визначено ні мету, ні завдання освідування, а законодавче визначення "при "для" можна тлумачити як визначення і мети, і завдання освідування.
Поняття "мета" і "завдання" справді мають певну збіжність. Зокрема, у тлумачному словнику за редакцією Д. М. Ушакова "завдання" розкрито через поняття "мета"[3]. Проте, незважаючи на взаємозалежність зазначених понять, вони є самостійними категоріями, що підтверджено їх семантичним значенням. Мету визначають як те, що необхідно здійснити[4]. Тому вбачається, що безпосередня мета освідування як слідчої (розшукової) дії, відповідно до частини 1 статті 241 КПК України - це виявлення на тілі особи слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет. При цьому вважаємо, що відсутність таких прикмет або слідів кримінального правопорушення чи їх невиявлення під час проведення освідування жодною мірою не свідчить про те, що мети не досягнуто, оскільки такий результат цієї слідчої (розшукової) дії може свідчити про непричетність особи до кримінального правопорушення. Зокрема, наведену позицію поділяє Т. В. Садова, визначаючи метою освідування встановлення наявності чи відсутності на тілі живої людини особливих прикмет, слідів злочину, тілесних ушкоджень чи інших природних ознак, що мають значення в кримінальній справі[5]. Отже, загальною метою освідування можна визначити формування доказів (обвинувальних чи виправдувальних), що підлягають обов'язковій фіксації у протоколі. У цьому контексті К. О. Чаплинський цілком слушно визначає як мету освідування з'ясування обставин учиненого злочину та розшук злочинців, що переховуються від слідства та суду[6]. Таким чином, на нашу думку, необхідно виокремлювати загальну та безпосередню мету освідування.
Завдання - це те, що потребує виконання, рішення[7] . Для визначення завдання освідування необхідно окреслити коло питань, які потребують виконання. Так, під час проведення освідування відповідно до процесуальної форми нагальною є потреба виконання комплексу передбачених для цієї слідчої (розшукової) дії заходів, спрямованих на пошук, установлення та фіксацію слідів злочину й особливих прикмет, що і є її завданням. Тому цілком слушним є твердження Ю. М. Чорноус про те, що завдання слідчих дій полягає в забезпеченні процесу доказування через виконання функцій збирання, дослідження, оцінки, використання доказів[8].
У юридичній літературі метою освідування називають виявлення або засвідчення слідів злочину[9], тілесних ушкоджень[10], інших властивостей та ознак[11], а також наявності або відсутності в особи психічних розладів, інших ознак, що дають підстави для висновку про зв'язок певної особи з подією6. На наше переконання, таке розширення мети освідування потребує належної аргументації та обґрунтування. В іншому разі занадто широке тлумачення зазначеного поняття суперечитиме процесуальній нормі КПК України, якою врегульовано порядок проведення освідування, і буде виходити за межі вказаної в ній безпосередньої мети.
Неоднозначність визначення мети освідування встановлено нами під час проведення в 2009-2012 роках анкетування 441 слідчого органів внутрішніх справ України. На запитання, чи проводиться освідування з метою встановлення на тілі особи слідів злочину, позитивно відповіли 234 слідчі (53,1 % від загальної кількості опитаних), указавши при цьому, що цю дію вони проводили як до, так і після порушення кримінальної справи. Про проведення освідування з метою встановлення слідів злочину, однак лише після порушення кримінальної справи, зазначили ще 117 слідчих (26,5 %), а 7 слідчих (1,6 %) зауважили, що із цією метою проводили освідування до порушення кримінальної справи. Лише 83 слідчі (18,8 %) цілком правильно, на наш погляд, визначили, що, відповідно до процесуальних вимог, освідування з метою встановлення на тілі особи слідів злочину вони не проводили, оскільки в цьому разі потрібно було призначати судово-медичну експертизу. Результати анкетування засвідчили неоднакове розуміння практичними працівниками необхідності проведення освідування, тому нагальною є потреба подальшого його дослідження не лише на теоретичному, а й на законодавчому рівнях.
Аналіз досвіду зарубіжних країн щодо цього питання виявив більш розширене, ніж у законодавстві України, визначення мети освідування у кримінальному провадженні. Зокрема, у частині 1 статті 119 КПК Республіки Молдова регламентується проведення освідування для встановлення на тілі особи слідів злочину або наявності в неї особливих прикмет[12]. Ще ширше визначає мету цієї слідчої (розшукової) дії законодавство інших країн. Відповідно до частини 1 статті 168 Кримінально-процесуального закону (КПЗ) Латвійської Республіки освідування проводять з метою виявлення слідів злочинного діяння, особливих прикмет, а також з'ясування особливого фізіологічного стану та фізичного розвитку особи[13]. У частині 1 статті 179 КПК Російської Федерації зазначено, що освідування здійснюють за необхідності виявлення на тілі особи особливих прикмет, слідів злочину, тілесних ушкоджень, стану сп'яніння або інших ознак, які мають значення для справи[14]. Аналогічно сформульовано мету освідування в частині 1 статті 206 КПК Республіки Білорусь. Цікавим є визначення мети цієї слідчої дії в кримінально-процесуальному законодавстві Республіки Узбекистан. Так, відповідно до статті 142 КПК Республіки Узбекистану, провадження освідування відбувається, коли необхідно виявити на тілі людини властивості та ознаки, що мають значення для справи, особливі прикмети, дані про фізичний розвиток, плями, подряпини, садна, синці, виявити стан алкогольного сп'яніння, інший фізіологічний стан.
На перший погляд, розширення мети, якої можна досягнути під час проведення освідування, мало б бути позитивно сприйнято науковцями та практичними працівниками, однак воно спричинило заперечення, які не можна визнати безпідставними. Наприклад, С. А. Шейфер зауважує, що слідчий простим спостереженням не може виявити в особи стан сп'яніння, бо звичайні ознаки цього стану: запах алкоголю, невпевнена хода, плутане мовлення, червоний колір обличчя тощо - багатозначні й можуть бути притаманні іншим станам людини: хворобі, яка супроводжується прийомом ліків, утомі, страху тощо. Тому в цій ситуації слідчий має направити особу до відповідної медичної установи, у якій із застосуванням прийомів судово-медичного дослідження спеціаліст дійде висновку щодо цього питання. Однак слід з'ясувати, чим ця діяльність буде різнитися з експертизою[15] . Поділяючи висловлену думку, зауважимо, що визначення стану організму людини, зокрема сп'яніння, потребує використання спеціальних знань і його слід вирішувати під час проведення огляду, а не освідування. Саме так донедавна було вирішено це питання у спільному наказі МВС України, Міністерства охорони здоров'я України (МОЗ) та Міністерства юстиції України "Про затвердження Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів" від 24 лютого 1995 року № 114/38/15-36-18[16]. Нині цей наказ скасовано, однак чинною є постанова Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 110, якою затверджено Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду . Цю дію можуть здійснювати або вповноважена особа Державтоінспекції на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ і Держспоживстандартом України, або лікар закладу охорони здоров'я в будь-який час доби за методикою та із застосуванням приладів, дозволених для використання МОЗ України. На наш погляд, у цьому випадку цілком слушно йдеться саме про огляд, під час проведення якого визначають фізичний стан особи. Адже освідування не передбачає й не може передбачати будь-які дослідження над людиною.
Протилежну позицію про те, що під час освідування можливе встановлення стану людини, обґрунтовують, зокрема, Д. С. Карев[17], М. І. Бажанов[18], Д. Л. Василенко[19]. Однак, не випадково, на нашу думку, норму щодо освідування розміщено в тій самій главі КПК України, що й огляд. За пізнавальними прийомами й сутністю огляд й освідування мають багато спільного й різняться лише об'єктом пізнавальної діяльності: для освідування - це тіло живої людини. Шляхом звичайного огляду тіла людини можна виявити лише зовнішні ознаки, а не внутрішні властивості й стани організму, що потребує спеціального дослідження. Оскільки ні слідчий, ні судовий медик таких досліджень не проводять, а лише документують зовнішні ознаки на тілі людини, установлені ними візуально чи з використанням найпростіших технічних засобів (збільшувальне скло, ліхтар, лінійка тощо), виявлення так званих ознак сп'яніння або вживання наркотичних речовин може зумовити потребу проведення ґрунтовнішого огляду, забору й дослідження крові, сечі тощо, а під час кримінального провадження - призначення експертизи. Саме тому науковці Російської Федерації цілком слушно вносять пропозицію про вилучення із відповідної статті КПК положення про те, що освідування призначають для виявлення стану сп'яніння.
Отже, незважаючи на те, що кримінальне процесуальне законодавство України не передбачає проведення освідування для встановлення алкогольного сп'яніння особи, у теорії та практиці кримінального процесу питання про підстави проведення освідування у випадках, коли необхідно встановити стан людини, залишається дискусійним.
У контексті реформування кримінального процесуального законодавства України цікаво зазначити, що розширене визначення мети освідування, обумовлене вимогами правозастосовної діяльності, запропонували також автори діючого КПК України. Якщо за частиною 1 статті 193 КПК України 1960 року метою освідування було визначено виявлення або засвідчення наявності в обвинуваченого, підозрюваного або в потерпілого чи свідка виключно особливих прикмет, то з прийняттям і набранням чинності КПК України 2012 року під час проведення освідування додано й іншу мету - виявлення на тілі особи слідів кримінального правопорушення (частина 1 статті 241 цього Кодексу).
З цього приводу Є. Д. Лук'янчиков зазначає, що у процесі пізнавальної діяльності з розкриття злочину спочатку досліджують його сліди (предмети, факти), які згодом можуть стати судовими доказами. Тому слід розрізняти "фізичне" виявлення майбутніх джерел доказів і початок формування доказів у кримінальному процесі шляхом застосування передбачених для цього законом засобів[20] . Тож для аналізу доцільності проведення освідування з метою виявлення або засвідчення в особи слідів злочину доцільно розглянути зазначене поняття.
У криміналістиці сліди злочину розглядають у широкому та вузькому значеннях. Сліди злочину в широкому значенні - це будь-які зміни в навколишньому середовищі, причинно пов'язані з подією злочину[21].
У вузькому (трасологічному) значенні слідами злочину є матеріально фіксовані відображення зовнішньої будови одного об'єкта на іншому, а також нашарування, відшарування та інші подібні їм результати механічного, термічного, хімічного та інших впливів[22]. їх називають слідами-відображеннями (сліди рук, ніг, транспортних засобів, знарядь злочину тощо). За їх допомогою можна встановити тотожність або визначити групову належність об'єкта, який залишив сліди, виявити механізм утворення слідів, обставини їх виникнення та інші питання, пов'язані з установленням умов і механізму вчинення злочинів.
Розглядаючи сліди злочину як джерела криміналістичної інформації, М. В. Салтевський визначає їх як ідеальні та матеріальні відображення, що є джерелами відомостей, інформації для пізнання події злочину. Поділяючи джерела інформації на особистісні (люди) та речові (речі), цей автор дійшов висновку, що люди як матеріальні тіла відображають енергетичний вплив матеріально - на тілі залишаються сліди-зміни живої тканини людини. Отже, до особистісних слідів злочину, установлюваних під час освідування, можна віднести сліди нігтів, зубів, тілесні ушкодження тощо. Тому виокремлювати як мету освідування виявлення або засвідчення в особи тілесних ушкоджень, як пропонують О. А. Борідько та В. В. Логінова[23], недоцільно, оскільки це поняття охоплено визначенням слідів злочину. Ми поділяємо точку зору авторів, які визначають сліди злочину як будь-які тілесні пошкодження, кров та інші сліди[24].
Речі - прості матеріальні об'єкти - відображають взаємодію шляхом елементарного копіювання або поділу цілого на частини, тобто джерелом безпосередньо є предмет, його частина або копії його контактуючих частин (сліди-предмети, сліди-відображення, сліди-речовини)[25]. Стосовно матеріальних носіїв інформації, що використовуються для розкриття злочинів, можна говорити про інформацію, яка свідчить про ознаки (властивості) об'єкта відображення, у тому числі про суб'єкта дії, та про інформацію щодо ознак механізму дії (події). Так, мікросліди у вигляді пилу, бруду, плям, часток різноманітних речовин, кров, слина, запахи може бути встановлено й на одязі освідуваної особи. Слід зауважити, що сліди злочину, установлені під час освідування, мають бути матеріального характеру і сприйматися на рівні чуттєвого пізнання.
Сліди злочину є результатом контакту особи, яка підлягає освідуванню, з:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дотримання прав учасників кримінального провадження під час проведення освідування» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мета і завдання проведення освідування за кримінальним процесуальним законодавством України“ на сторінці 1. Приємного читання.
