ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ОСВІДУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Дотримання прав учасників кримінального провадження під час проведення освідування

Відповідно до змісту положень статті 241 КПК України залежно від суб'єкта проведення можна виділити два види освідування:

• слідче освідування, яке проводять безпосередньо слідчий чи прокурор;

• судово-медичне освідування, яке проводять судово-медичний експерт або лікар.

Кожен із зазначених видів освідування проводять у практичній діяльності з розслідування злочинів залежно від мети й поставлених завдань. Цю думку підтверджують результати проведеного Є. Д. Лук'янчиковим і Б. Є. Лук'янчиковим дослідження, відповідно до якого освідування судовий медик проводив за 49,0 % вивчених цими авторами кримінальних справ, а лікар - за 7,8 % справ[21]. В інших випадках, а це близько половини, освідування проводив сам слідчий. Тож у кримінальному провадженні цю слідчу (розшукову) дію однаковою мірою можуть проводити як безпосередньо слідчий, прокурор, так і судово-медичний експерт або лікар, залежно від того, чи є необхідність залучення фахівців, які володіють спеціальними медичними знаннями.

Крім зазначених видів освідування, М. І. Петров пропонує виокремлювати ще такий вид освідування, яке проводить слідчий за участю лікаря-спеціаліста за рішенням слідчого[22].

На нашу думку, запропонований вид освідування є складовою слідчого освідування, оскільки суб'єктом його проведення є слідчий, а запрошення спеціаліста - це лише тактична особливість проведення цього різновиду освідування, передбачена частинами 1, 2 статті 71 КПК України.

Водночас слід зазначити, що в чинному КПК України питання щодо видів освідування вирішено неоднозначно. На перший погляд, норма статті 241 цього Кодексу свідчить про наявність лише одного виду освідування - слідчого, яке проводять виключно слідчий, прокурор з підстав, зазначених у цій процесуальній нормі. За необхідності під час проведення освідування можуть залучати судово-медичного експерта чи лікаря для надання допомоги слідчому з використанням спеціальних знань.

Однак системний аналіз частини 2 статті 241 КПК України дає підстави для висновку про виокремлення медичного освідування як самостійного виду цієї слідчої (розшукової) дії. Про це, на наше переконання, свідчить положення, згідно з яким освідування, що супроводжується оголенням освідуваної особи, здійснюють особи тієї самої статі, за винятком його проведення лікарем і за згодою особи, яку освідують. Слідчий, прокурор не вправі бути присутніми під час освідування особи іншої статі, якщо це пов'язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню. Оскільки слідчий, прокурор у зазначеному законом випадку не можуть бути присутніми під час проведення даної слідчої (розшукової) дії, то вони й не мають права складати відповідний протокол. У частині 3 статті 104 КПК України зазначено, що у вступній частині протоколу мають міститися відомості про особу, яка проводить процесуальну дію, а в частині 5 статті 241 цього Кодексу немає прямої вказівки на суб'єкта складання протоколу за результатами освідування. До того ж слідчий, прокурор не зможуть скласти описову частину протоколу, оскільки не були присутніми під час проведення зазначеної слідчої (розшукової) дії.

Висловлену нами думку підтверджує також тлумачення вжитих у частині 2 статті 241 КПК України термінів "участь" та "проведення" за словниками української мови. Зокрема, одним із значень терміна "проводити" є здійснювати, робити що-небудь[23]. Натомість "участь" визначено як виконання разом з ким-небудь якоїсь роботи, здійснення якоїсь справи; спільна дія, діяльність кого-, чого-небудь[24]. Із цього вбачається, що в передбаченому законом випадку, пов'язаному з оголенням особи, освідування має проводити безпосередньо лікар у межах самостійного виду освідування - медичного.

Однак у науці кримінального процесуального права та криміналістики переважає думка про більш розширене поняття зазначеного виду освідування. Так, Р. С. Бєлкін і Г. Г. Зуйков уважають, що медичне освідування слід проводити в разі, якщо для його виконання потрібні спеціальні знання в галузі медицини - для виявлення подряпин на тілі, укусів зубів, плям крові, слідів хірургічних операцій тощо .

Проведення освідування часто пов'язано з необхідністю встановити на тілі людини зазначених слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет. Це потребує використання спеціальних знань у галузі медицини, тож слідчий доручав проведення освідування судово-медичному експерту чи лікарю.

Завдання судово-медичного освідування, за визначенням Ю. Г. Торбіна, полягає не лише у виявленні слідів злочину, а й у вирішенні низки інших питань щодо механізму та давності їх виникнення, ступеня тяжкості ушкоджень тіла людини[25].

На думку І. М. Янченко, медичне освідування може мати дві форми: а) судово-медичної експертизи, метою якої є вирішення спеціальних питань зі сфери судової медицини; б) медичного освідування, яке проводить лікар за дорученням слідчого переважно до порушення кримінальної справи[26].

Вважаємо, не можна погодитися із жодною з тез цієї авторки. На наше переконання, судово-медична експертиза й освідування не можуть співвідноситися між собою як загальне й окреме. Під час проведення судово-медичної експертизи живих осіб, відповідно до змісту пунктів 1.4.3 та 3.2.5 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 63, у висновку експерта вказують їх прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце мешкання, документ, що посвідчує особу. Тож потерпілий, підозрюваний чи інші особи не лише фізично присутні під час проведення цієї експертизи, а й їх тіло досліджує судово-медичний експерт з метою відповіді на поставлені перед ним запитання. Однак цей огляд тіла особи є складовою проведення судово-медичної експертизи, а не окремою формою медичного освідування.

Крім цього, освідування, зокрема такий його різновид, як судово-медичне, - це слідча дія, яку насправді, відповідно до частини першої статті 193 КПК України 1960 року, проводили після порушення кримінальної справи, і жодні винятки з цього правила процесуальний закон того часу не встановлював. Інші подібні випадки огляду тіла живої людини - на предмет алкогольного сп'яніння, наркотичного збудження тощо - виходили за межі необхідності проведення слідчих дій і врегульовувалися не КПК України, а відомчими нормативними документами. Тож про проведення освідування як слідчої дії до порушення кримінальної справи за КПК України 1960 року, на наш погляд, не йшлося.

Проблематика судово-медичного дослідження була предметом розгляду багатьох учених (Г. І. Грамовича, Ю. А. Калінкіна, В. М. Махова, Б. В. Романюка та інших). Незважаючи на це, нині залишаються невизначеними сутність судово-медичного освідування, процесуальний механізм його призначення, а також статус осіб, які його проводять чи беруть у ньому участь.

Брак у законі чіткої процесуальної регламентації порядку проведення судово-медичного освідування спричинив суттєві розбіжності серед науковців у визначенні його сутності. Зокрема, у юридичній літературі це освідування розглядали і як різновид огляду, і судово-медичної експертизи, і як самостійну слідчу дію[27].

Зокрема, В. П. Колмаков зауважує, що за необхідності використання спеціальних знань під час огляду тіла живої людини проводять судово-медичне освідування як вид судово-медичної експертизи з дотриманням усіх вимог, що висувають до експертизи. Якщо освідування проводять як слідчу дію, то посадова особа має дотримуватися законодавчих вимог до цієї слідчої дії[28]. Наведена позиція потребує уточнення, оскільки освідування (незалежно від виду) є самостійною слідчою дією та не може виконуватися за вимогами судово-медичної експертизи, про що ми вже зазначали. До того ж залишилося невизначеним, у яких саме випадках освідування проводять як вид судово-медичної експертизи, а в яких - як самостійну слідчу дію.

Можливість проведення судово-медичного освідування лише слідчим обстоює Б. В. Романюк. На думку цього автора, оскільки вказана дія є слідчою, її не вправі проводити інший суб'єкт. Водночас судово-медичний експерт або лікар, яких залучає слідчий до проведення судово-медичного освідування, виконують лише пізнавальну функцію[29]. Це твердження є суперечливим, оскільки в певних випадках слідчий не зможе провести судово-медичне освідування через брак наявних у нього спеціальних знань і йому доведеться звертатися до обізнаних осіб за допомогою, надання якої матиме необхідний та самостійний характер, тому, на наш погляд, утворює окремий вид освідування - судово-медичне.

На думку Ю. Г. Торбіна та Є. В. Баранова, у разі якщо слідчий доручає проводити освідування лікарю, ця особа набуває процесуального статусу спеціаліста . Наведене твердження також є спірним, оскільки функція спеціаліста у кримінальному провадженні є допоміжною: спеціаліст може надавати консультації та безпосередню технічну допомогу (частини 1, 2 статті 71 КПК України). Тож спеціаліст лише допомагає у провадженні процесуальної дії, а судово-медичне освідування експерт або лікар мають здійснити самостійно.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дотримання прав учасників кримінального провадження під час проведення освідування» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ОСВІДУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ“ на сторінці 3. Приємного читання.