Залежно від виду освідування, частиною 7 статті 223, частиною 2 статті 241 КПК України під час його проведення передбачено участь певних осіб в обов'язковому порядку та їх можлива участь на розсуд слідчого.
Перш ніж визначити цих суб'єктів як основних та факультативних, доцільно надати їх загальну характеристику, умовно розділивши їх на осіб, які підлягають освідуванню, та осіб, які проводять цю слідчу (розшукову) дію та беруть у ній участь.
Усі науковці практично одностайні в тому, що визначене законодавцем коло учасників зазначеної слідчої дії не підлягає звуженню. У частині 1 статті 241 КПК України нині визначено таке коло суб'єктів, які можуть підлягати освідуванню: підозрюваний, свідок чи потерпілий.
Не врегульованим є питання проведення освідування в суді: у статті 241 КПК України серед суб'єктів його проведення відсутні слідчий суддя, суд чи суддя, а в статті 361 цього Кодексу, що має назву "Огляд на місці", та інших статтях КПК України, у яких унормовано проведення процесуальних дій у суді, про можливість проведення освідування на судових стадіях кримінального провадження не згадано.
Питання проведення освідування щодо інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, крім перерахованих у частині 1 статті 241 КПК України, у науці кримінального процесуального права та криміналістики наразі не порушено. Однак саме вони, на наше переконання, потребують детальнішого дослідження.
У кримінальному провадженні, передусім на початковому етапі досудового розслідування, може виникнути необхідність проведення освідування заявника, процесуальний статус якого визначено в статті 60 КПК України. Ще одним учасником кримінального провадження, щодо якого, на наш погляд, можливе освідування, є особа, стосовно якої здійснюють кримінальне провадження щодо застосування до неї примусових заходів медичного характеру. Відповідно до статті 504 КПК України, досудове розслідування щодо такої особи проводить слідчий згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом, за винятком якщо розлад психічної діяльності чи психічне захворювання особи перешкоджає проведенню процесуальних дій (частина 2 статті 506 КПК України). Крім цього, у частині 2 статті 292 КПК України зазначено, що клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру має містити, зокрема, інформацію про позицію щодо можливості забезпечення участі особи під час судового провадження за станом здоров'я. Оскільки проведення освідування не передбачає активних процесуальних дій, можна дійти висновку про можливість участі в зазначеній слідчій (розшуковій) дії особи, стосовно якої здійснюють кримінальне провадження щодо застосування до неї примусових заходів медичного характеру. Отже, проведення освідування щодо цієї особи є не лише практичною необхідністю в певних випадках, а й передбачене на законодавчому рівні.
Таким чином, у практичній діяльності осіб, які здійснюють кримінальне провадження, може виникнути необхідність проведення освідування інших, крім зазначених у частині 1 статті 241 КПК України, осіб.
Саме тому в законодавстві низки країн узагалі не зазначено процесуальний статус особи, яка може підлягати освідуванню. Зокрема, у § 114 (1) КПК Чехії вказано, що тіло кожного підлягає огляду[1]. Відповідно до статті 207 КПК Польщі, за необхідності особа може підлягати освідуванню[2]. На нашу думку, наведена позиція є слушною. Саме у зв'язку з зазначеними нами обставинами, у кримінальному процесуальному законодавстві України необхідно передбачити, враховуючи невичерпність кола потенційних учасників проведення освідування, можливість освідувати будь-яку особу з метою встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Ураховуючи викладене, пропонуємо частину 1 статті 241 КПК України після слів "чи потерпілого" доповнити словами "та інших осіб" і далі за текстом.
Особами, які здійснюють і беруть участь в освідуванні, за КПК України 2012 року є слідчий, прокурор за участю судово-медичного експерта або лікаря, поняті; за КПК України 1960 року - слідчий, судово-медичний експерт і лікар, поняті. Визначення осіб, які мають проводити освідування, залежить від виду цієї слідчої (розшукової) дії (слідче або судово-медичне). Якщо має місце слідче освідування, то суб'єктом його проведення є слідчий або прокурор.
Актуальним є питання про можливість відводу слідчого від участі в освідуванні. Донедавна, відповідно до частини другої статті 60 КПК України 1960 року, відвід слідчому міг бути заявлений певним колом учасників кримінального процесу. Закон передбачав можливість відводу слідчого від участі в розслідуванні загалом, але не від проведення якої-небудь окремої слідчої дії. Таким чином, в особи, яка підлягала освідуванню, не було законної підстави вимагати відводу слідчого від участі в проведенні цієї слідчої дії.
Водночас слід визнати за доцільне за наявності клопотання підозрюваного про відвід слідчого доручити проведення освідування лікарю. Слідчий міг би не бути присутнім під час освідування й з особистої ініціативи, якщо це зумовлено морально-етичними міркуваннями. Однак як він може прийняти рішення щодо своєї участі в освідуванні, законодавець чітко не визначив. У пункті 1 частини 2 статті 39 КПК України лише зазначено про повноваження керівника органу досудового розслідування у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою визначати старшого цієї групи, який керуватиме діями інших слідчих.
На наш погляд, у проведенні освідування повною мірою може брати участь також учасник, який представляє інтереси певної особи, що є гарантією дотримання прав і законних інтересів освідуваного. Зокрема, під час проведення освідування неповнолітнього або недієздатної чи обмежено дієздатної особи має бути присутнім їх законний представник. Участь цієї особи є необхідною з урахуванням дачі можливих пояснень з приводу наявності яких-небудь особливих прикмет, ушкоджень, слідів ін'єкцій тощо.
У процесі освідування для виявлення, фіксації та вилучення особливих прикмет виникає потреба застосовувати спеціальні знання. Мета залучення спеціаліста до участі в слідчих (розшукових) діях - розширення практичних можливостей слідчого у кваліфікованому проведенні певних дій, досягнення при цьому повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин події, яку розслідують, сприяння своїми професійними знаннями і навичками виявленню, фіксації та вилученню доказів. Особливістю цієї форми застосування спеціальних знань є те, що закон розрізняє два види їх участі під час проведення слідчих дій - факультативне й обов'язкове[3].
Якщо в слідчого виникають складнощі під час самостійного проведення освідування у зв'язку з незнанням медичних термінів і загрозу неправильного описання виявлених слідів кримінального правопорушення чи особливих прикмет, то саме в цих випадках доцільним є його звернення до прокурора для призначення судово-медичного освідування. Наприклад, участь в освідуванні спеціаліста, зокрема лікаря, зумовлена специфікою об'єкта освідування, різноманітністю слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, що можуть розміщуватися на тілі людини, об'єктивними труднощами їх виявлення, фіксації та вилучення, а також морально-етичними міркуваннями. Лікаря, який бере участь в освідуванні, наділено широкими повноваженнями. Скажімо, під час освідування особи іншої статі, ніж слідчий, лікар, незалежно від своєї статі, за дорученням слідчого здійснює безпосереднє обстеження тіла освідуваної особи.
У науці кримінального процесуального права питання щодо компетенції лікаря під час провадження освідування є дискусійними. Зокрема, на думку Ю. Г. Торбіна, під час судово-медичного освідування компетенція лікаря аналогічна компетенції слідчого й визначається ним[4]. У свою чергу Н. А. Маркс називає головні особливості проведення освідування лікарем одноособово: він отримує деякі повноваження на виконання процесуальних дій слідчого, про що має бути вказано в постанові про провадження освідування; проводить огляд тіла самостійно, але не в разі відсутності в слідчого спеціальних знань, а тільки з етичних міркувань; користується свободою обрання засобів, способів, прийомів і методів для виконання завдань освідування, тобто тих завдань, які має вирішувати слідчий, якби він проводив ці дії одноосібно[5]. Г. І. Грамович уважає лікаря помічником слідчого, оскільки під час освідування слідчий сам не спостерігає факти й не фіксує їх, а цю слідчу дію проводить замість нього лікар[6].
Наведені позиції заперечують В. К. Лисиченко та В. В. Ціркаль. На їх думку, яку ми поділяємо також, слідчий не має права передавати свої процесуальні повноваження іншим учасникам слідчої дії[7]. Отже, потребує подальшого дослідження й ґрунтовного аналізу участь лікаря під час проведення освідування.
Виконуючи поставлені перед ним завдання освідування, лікар управі використовувати спеціальні медичні знання з метою виявлення, фіксації та вилучення слідів злочину, інших речових доказів й особливих прикмет.
Беручи участь у проведенні освідування, лікар як спеціаліст має впливати на виявлення та фіксацію слідів злочину й особливих прикмет, зокрема: акцентує увагу слідчого на ті особливості тіла, які він не помітив (наприклад, наявність рубця або пігментної ділянки шкіри, які могли бути наслідком знищення чи виведення певної особливої прикмети); дає характеристику тілесного ушкодження (садно, синець, рана); допомагає правильно описати виявлені ушкодження тіла, точно вказавши їх локалізацію відповідно до анатомічної будови людини (наприклад, ушкодження знаходиться на місці дельтовидного м'яза плеча); допомагає визначити форму ушкодження, його розміри, властивості, колір; здійснює дії, безпосередньо спрямовані на вилучення виявлених слідів злочину (крові, сперми); консультує слідчого щодо обставин, за якими він спостерігає з позиції медичних знань, роз'яснює причини, їх значення, наслідки виявлених ушкоджень та інших слідів злочину, а також деяких видів особливих прикмет; висловлює припущення про час, механізм виникнення виявлених слідів, а також про можливе розміщення потерпілого й злочинця в момент утворення на тілі освідуваної особи тілесних ушкоджень; дає пояснення по суті проведених ним дій, спрямованих на встановлення, фіксацію й вилучення слідів злочину чи виявлення та фіксацію особливих прикмет; висловлює міркування про ті сліди й пошкодження, пов'язані із вчиненням злочину, які може бути виявлено на інших ділянках тіла або на місці події[8] .
Особливість статусу лікаря як спеціаліста полягає також у тому, що він має визначати характер дій, які можуть становити небезпеку для здоров'я освідуваної особи та проведення яких заборонено законом. Водночас лікар управі вимагати занесення у протокол слідчої дії своїх заперечень з приводу провадження тих діянь, які з погляду медицини небезпечні для здоров'я цієї особи[9].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дотримання прав учасників кримінального провадження під час проведення освідування» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні та факультативні учасники освідування“ на сторінці 1. Приємного читання.
