Розділ 17 Конституційне врегулювання зовнішньої політики зарубіжних країн

У роки перших буржуазних революцій монархія як форма правління більшості держав замінювалась республікою. Первісний зміст цього терміна «res publica» (суспільна справа) визначався як «держава, якою керує колегія з кількох осіб». Майже всі перші буржуазні конституції встановлювали як главу держави колегіальний орган. Згідно з Конституцією Франції 1793 р. колегія, яка виконувала функції голови держави, складалася з 24 осіб, за Конституцією 1795 р. — з п'яти, 1800 р. — з трьох членів.

У наші часи колегіальний голова держави зберігся лише в Швейцарії. Так звана Федеральна рада конфедерації обирається тільки на 1 рік у складі 7 осіб.

Майже в усіх інших країнах із республіканським режимом діє інститут одноособового президента. В так званих президентських і напівпрезидентських республіках персональні повноваження президента в сфері зовнішньої політики включають:

— представлення держави в міжнародних відносинах;

— прийняття вірчих і відкличних грамот дипломатичних представників іноземних держав;

— підписання вірчих і відкладних грамот дипломатичних представників своєї країни;

— присвоєння вищих дипломатичних звань;

— повноваження президента, які він здійснює спільно з парламентом:

— ратифікація міжнародних договорів;

— законотворчість.

Повноваження президента парламентарних республік в сфері міжнародних відносин значно вужчі. Так ст. 59 Основного закону ФРГ передбачає «Федеральний президент представляє Федерацію у міжнародно-правових відносинах. Він заключає від імені Федерації договори з іноземними державами, акредитує і приймає послів». Буквальне тлумачення цієї статті приводить до висновку, що будь-яке представництво ФРГ повинно здійснюватися через президента. Беручи до відома широту міжнародних контактів ФРГ і велику кількість міжнародних переговорів, які ведуться одночасно, слід зауважити, що одна особа, навіть якщо буде працювати без сну і відпочинку, не зможе виконати такий обсяг робіт. Тому, згідно зі звичайною практикою, президент доручає ведення таких переговорів уряду. Така практика існує і в інших парламентарних республіках.

Парламенти, згідно з конституціями більшості сучасних держав, беруть участь у здійснені зовнішньої політики шляхом прийняття резолюцій схвалення чи несхвалення доповіді міністра закордонних справ і повідомлень інших державних органів, свого комітету закордонних справ, звітам парламентських делегацій.

У більшості держав міжнародні договори ратифікуються парламентом, або однією з палат парламенту. Активно діє найстаріша (заснована ще у 1889 р.) міжнародна неурядова організація Міжпарламентський союз.

Уряд, як вищий виконавчий колегіальний орган державного управління здійснює загальне політичне і оперативне керівництво зовнішніми зносинами держави. Звичайно, йму надається право укладати міжнародні договори від свого імені здебільшого з економічних, торговельних, науково-технічних та інших питань, що належать до його компетенції. Формою зовнішньополітичної діяльності уряду є ноти уряду, направлення та прийняття урядових делегацій, переговори, підписання і затвердження міжнародних угод.

Глави урядів без спеціальних повноважень можуть вести переговори з представниками іноземних держав як у своїй країні, так і за кордоном. Під час поїздок за кордон глави урядів користуються дипломатичним імунітетом.

Міністр закордонних справ, як і глава уряду, може вести безпосередні переговори без спеціальних повноважень, але для підписання договору спеціальне повноваження потрібно навіть йому.

Під відомством закордонних справ розуміють спеціальний апарат, який здійснює зовнішню політику держави, займається її повсякденними зовнішньополітичними справами. В різних країнах він має різні назви: в США — Державний департамент; в Японії — Міністерство закордонних справ; в Англії — Foreing Office.

Відомство закордонних справ, як правило, складається з трьох груп, управлінь та відділів:

а) територіальні управління за групами країн, які здійснюють поточну оперативну роботу з вивчення політичного та економічного становища окремих груп держав та міжнародних організацій. Наприклад: Управління Південне — Західної Європи, відділ США, відділи світових та регіональних міжнародних організацій.

б) функціональні управління: управління міжнародних договорів, Консульське управління, правових питань державних кордонів тощо.