Розділ 28 Основи конституційного право Болгарії

Основи конституційного право Болгарії

Республіка Болгарія — держава у Східній Європі, розташована у східній частині Балканського півострова. Межує з Румунією — вздовж Дунаю, на півдні — з Грецією і Туреччиною, на заході — з Югославією і Македонією. На сході омивається Чорним морем. Територія — 110,9 тис. кв. км. Населення — понад 10 млн мешканців. Столиця — Софія (1,114 млн).

§ 1. Конституція

У другій половині XIX ст., після закінчення російсько-турецької війни і звільнення країни від турецького ярма, починається конституційна історія Болгарії. Конституцій у сучасному розумінні слова було чотири: 1879, 1947, 1971 й 1991 pp.

Конституція 1879 р. — Тирнівська (за місцем засідань Великих народних зборів — Тирново — давньої столиці Болгарії) — стала одним із найдемократичніших європейських актів того часу: вона встановлювала конституційну монархію, містила широкий перелік прав й основних свобод громадян, гарантії правового статусу людини.

Після Другої світової війни у Болгарії виникла так звана держава народної демократії. Монархія була замінена республікою. Конституція 1947 p., створена за участі радянських спеціалістів, була покликана створити правову базу для соціалістичних перетворень. Вона містила 101 статтю, і статті про державу, суспільно-економічний устрій і систему державних органів передували статтям про основні права й обов'язки громадян. Прикладом для неї слугувала сталінська Конституція СРСР 1936 p., але з урахуванням різних етапів соціалістичного будівництва. Основними її характеристиками є: пріоритет державної власності (хоча визнавалася й приватна власність); закріплений антимонопольний принцип і встановлена можливість примусового обмеження і відчуження власності на користь держави й суспільства зі справедливим відшкодуванням; залишкова компетенція Народних зборів як носія державної влади; з системи органів зникли Великі народні збори і з'явився новий орган влади — Президія Народних зборів, наділений поряд із традиційними повноваженнями глави держави правом тлумачення законів, конституційного контролю і реалізації низки повноважень Народних зборів між сесіями; встановлена відповідальність депутатів перед виборцями і право їх відкликання. Праву на труд відповідав обов'язок працювати. Закріплено військову повинність, обов'язок сплати податків, охорони всенародного надбання тощо.

Після того як керівництво Болгарської комуністичної партії (БКП) дійшло висновку, що засади соціалізму побудовано, було прийнято нову Конституцію у 1971 р. Вона закріпила керівну роль БКП, принципи соціалістичної законності і демократизму, соціалістичну економічну й політичну систему; побудову комуністичного суспільства. Був доповнений перелік прав громадян і розширена система проголошених матеріальних гарантій. Змінилася система державних органів — замість Президії Народних зборів засновано Державну раду — колегіальний орган, який фактично здійснював більшу частину повноважень Народних зборів.

Чинне сьогодні конституційне право є продуктом суспільних перетворень початку 90-х років. Відмова від соціалістичного шляху розвитку, перехід від тоталітарної державності до демократичної призвели до зміни політичної системи і становлення конституційного права.

Чинна Конституція Республіки Болгарія (з назви було виключено слово — Народна) була прийнята Великими народними зборами 12 липня 1991 р. Являє собою досить невеликий документ (10 глав, 169 статей, перехідні положення, які мають власну нумерацію — 9 параграфів).

У Преамбулі проголошується рішучість створити демократичну, правову, соціальну державу, зберегти єдність Болгарії і вірність загальнолюдським цінностям: свободі, миру, гуманізму, рівності, справедливості й терпимості; верховним принципом визнаються права людини, її гідність й безпека.

Перша глава «Основні засади», що складається з 24 статей, містить характеристику держави, формулює основні принципи функціонування політичної та економічної системи, принципи діяльності держави в соціальній сфері.

Друга глава «Основні права та обов'язки громадян» (37 статей) фактично охоплює правовий статус як громадян, так й іноземців.

Правове положення органів держави регулюється главами 3–6 (відповідно: «Народні збори», «Президент Республіки», «Рада міністрів», «Судова влада»).

Сьому главу присвячено місцевому самоврядуванню і місцевій адміністрації.

Восьма має назву «Конституційний суд» і містить норми, які регулюють порядок утворення і діяльності цього суду. Його спеціально відокремлено від інших органів держави, чим підкреслено, що Конституційний суд стоїть окремо від усіх гілок влади.

Дев'ята глава регулює питання внесення змін і доповнень до чинної Конституції, а також прийняття нової.

Десята глава «Герб, печатка, прапор, гімн, столиця» присвячена головним чином символам держави.

Перехідні й заключні положення встановлюють порядок формування і функціонування державних органів у перехідний період (до формування нових органів), межі дії старого законодавства.

Конституція Болгарії 1991 р. разом із врахуванням власного досвіду, парламентських традицій використовує в основному післявоєнний конституційний досвід і тому є досить «соціалізованим» актом: проголошуються не тільки право на труд і заборона примусової праці, на соціальне забезпечення у випадку безробіття і у зв'язку з непрацездатністю, а й заборона дитячої праці, нічної роботи для жінок, соціальна функція власності, охорона навколишнього середовища.