Розділ 29 Основи конституційного право. Китайської Народної Республіки

Основи конституційного право. Китайської Народної Республіки

Китайська Народна Республіка (Китай) — розташована в Центральній і Східній Азії. Китай займає перше місце у світі за чисельністю населення (близько 1,3 млрд), третє — за розміром території (після Росії і Канади), друге — за обсягом ВВП (після США), але 91-е за ВВП на душу населення. Це держава тоталітарного соціалізму, знаходиться на стадії довгої модернізації. Невід'ємною частиною Китаю є острів Тайвань з іншим суспільним ладом. Загальнонаціональною проблемою є питання щодо шляхів об'єднання Тайваню з материковою частиною Китаю.

Китай є постійним представником ООН. Китайська мова (разом з англійською, російською і французькою) є офіційною мовою ООН.

Сучасне державне право Китаю відбиває національну специфіку та історичну унікальність його державності, особливості китайського варіанту модернізації тоталітарно-бюрократичного суспільства.

Конституційне право КНР як галузь національного права має певну низку особливостей. Перш за все, воно є галуззю соціалістичного права й пронизано відповідними ідеями. У конституційному праві відбилися всі основні концепції та постулати соціалістичного «конституціоналізму», керівна роль комуністичної партії, соціалістичне народовладдя, соціалістична законність, класова боротьба тощо. Цілі та завдання конституційно-правового регулювання визначаються перспективами будівництва соціалізму, сформульованими у Конституції 1982 р.

Для соціалістичного права характерна насиченість нормативних актів нормами-принципами, нормами-побажаннями, різного роду сентенціями (типу «не трудящий та не їсть»), які створюють ідеалістичну картину гармонійного суспільства. Все це властиве й конституційному праву КНР.

Особливістю конституційного права є наявність актів, які мають експериментальний тимчасовий характер і видаються «у дослідному порядку». Причому такі акти видаються майже на всіх рівнях органів влади. Практика видання тимчасових актів обумовлюється складнощами опрацювання оптимального варіанта правового регулювання суспільних відносин у країні з більш ніж мільярдним населенням та гострими соціальними проблемами.

Слід зазначити, що в КНР немає чіткої межі між правовим актом та політичною директивою. Положення неправового змісту зустрічаються в законах. Ще більшою мірою це характерно для постанов Постійного комітету ВЗНП та Державної Ради. Складно і навіть неможливо визначити відмінності за змістом, формою та наслідками між документами ЦК КПК та, наприклад, актами Державної Ради.

Головним джерелом державного права Китаю є Конституція 1982 р.

§ 1. Конституцій

Чинна Конституція КНР була затверджена Всекитайськими зборами народних представників (парламентом) 4 грудня 1982 р. і є четвертою в історії країни.

У Преамбулі Конституції 1982 p., яка характеризує підсумки розвитку КНР, програмні цілі та основні принципи її внутрішньої та зовнішньої політики, зазначається, що надалі основне завдання КНР — «зосередженими силами здійснити соціалістичну модернізацію». В галузі зовнішньої політики декларовано, що КНР буде дотримуватися «незалежної та самостійної зовнішньої політики», «п'яти принципів — взаємної поваги суверенітету та територіальної цілісності, взаємного ненападу, невтручання у внутрішні справи один одного, рівності та взаємної вигоди, мирного співіснування», що вона «докладає зусиль в інтересах збереження миру у всьому світі та сприяння справі прогресу людства».

Влада в КНР визначена як демократична диктатура народу, з вказівкою на те, що вона є диктатурою пролетаріату за сутністю (ст. 7).

Із Конституції 1982 р. усунуто всі згадки про «Культурну революцію» та її настанови (наприклад, про «продовження революції при диктатурі пролетаріату»). Водночас багато уваги в конституціях приділяється Єдиному фронту, який при цьому називається не «народно-демократичним» як 1954 р., не революційним, як 1978 p., а тільки «патріотичним». Знайшло конституційне закріплення і формулювання про склад Єдиного фронту, що допускає включення до нього «патріотів», які не стоять на соціалістичних позиціях, але «є прихильниками об'єднання Батьківщини», тобто возз'єднання КНР і Тайваню. До політики щодо Тайваню має пряме відношення й конституційне положення можливості «у разі необхідності» заснувати «особливі адміністративні райони» (ст. 31), режим яких «з урахуванням конкретних умов встановлюють Все-китайські збори народних представників».

Конституція закріпила багатоукладність економіки країни: до двох соціалістичних секторів додані одноосібний (статті 7, 8,11), а у ст. 18 — державно-капіталістичний в особі змішаних китайсько-іноземних підприємств та іноземних приватнокапіталістичних підприємств. У першій частині зазначеної статті йдеться про те, що «дозволяється іноземним підприємствам та іншим іноземним господарським організаціям або окремим особам відповідно до законів Китайської Народної Республіки вкладати капітал в Китаї, здійснювати в різних формах економічне співробітництво з китайськими господарськими організаціями». Закріплюючи багатоукладність в економіці КНР, Конституція особливо підкреслює, що «основа соціалістичної економічної системи КНР — соціалістична суспільна власність на засоби виробництва, тобто всенародна власність і колективна власність трудящих мас» (ст. 6).

У Конституції значно розширена глава про права та обов'язки громадян, яка тепер розміщена одразу за першою главою «Загальні положення». У ній 23 статті замість чотирьох у Конституції 1975 р. та 16 — у Конституції 1978 р. Вперше введено статті, що визначають громадянство КНР (ст. 33) та встановлюють рівність громадян перед законом (ст. 34).

Конституція 1982 р. внесла значні зміни у державну структуру КНР. По-перше, відновлено інститут Голови КНР; по-друге, Постійному Комітету Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП) надано фактично такі самі права в галузі законодавства, як і самим Зборам; по-третє, засновано Центральну військову Раду КНР, що за своїм складом була такою, як і у Військовій комісії ЦК КПК, по-четверте, відновлено волосну ланку органів влади та управління, яка відокремлена від народних комун, що зберігаються дотепер лише як одна з форм організації колективного господарства на селі; по-п'яте, зазначено строк, що обмежує перебування деяких вищих державних посадових осіб на своїх постах (Голови та заступника Голови КНР, Голови та заступників Голови Постійного комітету ВЗНП, Прем'єра, заступників Прем'єра та членів Державної Ради (уряду), Голови Верховного народного суду, Генерального прокурора Верховної народної прокуратури — двома скликаннями ВЗНП, тобто десятьма роками (статті 66,75,87)); по-шосте, визначено принцип несу-місництва членства у постійних комітетах Зборів народних представників (включаючи й ПК ВЗНП) із займанням адміністративних, судових і прокурорських посад (статті 65, 103); по-сьоме, засновано у складі урядів різних ступенів системи ревізійних органів для посилення контролю за фінансовою діяльністю (ст. 91).

Конституція відновила основні автономні права національних районів, які раніше проголошувалися Конституцією 1954 р., у тому числі й права на видання положень про автономії та окремо діючих положень (місцевих законів, що враховують національну специфіку), на формування у разі необхідності в межах державної системи військового будівництва з санкції Державної Ради загонів суспільної безпеки для охорони громадського порядку в районах національної автономії (ст. 120). Разом із тим, Конституцією вперше встановлено правило обіймання деяких посад в органах самоврядування районів національної автономії громадянами «тих національностей, які користуються районною автономією» (ст. 114). їм резервуються пости голів урядів національної автономії та голів або заступників голів Постійних комітетів Зборів народних представників цих одиниць. Проте в чинній Конституції КНР, як і в усіх попередніх, немає визначення права неханьських народів на самовизначення та державність.

Чинна Конституція КНР названа Основним законом держави і має найвищу юридичну силу. Структура Конституції: Вступ (Преамбула), чотири глави (138 статей). Конституція КНР 1982 p. має реальний характер. Проголошений нею курс на реформування китайської економіки проводиться динамічно та результативно.