Розділ 25 Основи конституційного право Канади

Основи конституційного право Канади

Канада — держава у Північній Америці, її територія — 9976 тис. кв. км. Населення — 30,1 млн мешканців. 40 % — англо-канадці, 27 % — франко-канадці. Столиця — Оттава. Офіційні мови — англійська та французька. Канада — демократична держава, за формою правління — конституційна монархія з двома офіційними мовами та двома правничими системами — Громадянським правом та Загальним правом. Канада являє собою федерацію, у складі якої виділяються десять провінцій з системою майже повного самоврядування та дві особливі території, підвладні безпосередньо центральному уряду.

§ 1. Конституція Канади

Конституція Канади складається з кількох законодавчих актів. Найважливішими з них є Квебекський закон 1774 p., Конституційний закон 1791 p., Закон про об'єднання Канади 1840 p., Закон про Британську Північну Америку 1867 р. та Конституційний закон 1982 p., який став останнім із числа конституційних актів Канади, прийнятих Британським парламентом.

Канадська писана Конституція — на відміну від американської — не становить цілісного документу і не є кодифікованою. На додаток до інших документів, вона містить у собі 25 основних актів, закріплених у Конституційному акті 1982 p.: чотирнадцять актів Британського парламенту, сім — парламенту Канади і чотири закони від імені англійського монарха і Таємної ради. Стрижневим у цьому зведенні законів залишається Закон про Британську Північну Америку від 29 березня 1867 р. Саме він започаткував сучасну канадську державність. Сьогодні цей закон, визначений як конституційний закон 1867 p., зберігає силу і є одним із складових елементів Конституції Канади. Законом 1867 р. було передбачено об'єднання колоніальних володінь, що існували на півночі Північно-американського субконтиненту, в єдине територіальне утворення — Канаду, яке з часом отримало статус до-мініона. Такий статус означав тоді певний рівень самоврядування і самостійності у вирішенні внутрішніх справ. Акт про Британську Північну Америку дав життя федерації — новій державі.

Організація державного механізму регламентована, насамперед, Законом 1867 р. Хоча при виданні Акта 1867 р. його творці мали намір дати Канаді конституцію, але в жодному положенні документа цей термін не був ужитий. Тільки після прийняття Акта про Британську Північну Америку (№ 2) 1949 p., яким були внесені чергові зміни до Акта 1867 р. (ст. 91), термін «конституція» (точніше — «конституційний акт») був згаданий. 1965 р. канадський уряд розповсюдив цей термін, опублікувавши Білу книгу з назвою «Зміна Конституції Канади». Країна тривалий час зазнавала впливу англійського права, що мало пряму дію на території цієї держави. У другій половині XIX ст. екстериторіальна дія англійського права спочатку обмежується статутним правом (законом про дієвість колоніальних законів 1865 p.), а потім його дія детермінується Вестмінстерським статутом 1931 p., прийнятим Британським парламентом. Цим статутом права домініонів, включаючи Канаду, значно розширено, вони, по суті, здобули незалежність. Але з колишньою метрополією збереглися певні конституційно-правові зв'язки, які з часом були звужені. Ці зв'язки визначають особливості форми державного правління.

Після прийняття Закону 1867 р. до початку 80-х років XX ст. було прийнято близько тридцяти актів, які змінювали і доповнювали його зміст. Та вже 17 квітня 1982 р. парламент прийняв змістовний Конституційний закон. Відповідно до нього Канада сьогодні має право самостійно вносити поправки та доповнення до Конституції за встановленою процедурою. Конституція Канади 1982 р. (ст. 2) безпосередньо встановлює, що жодний акт англійського парламенту, прийнятий після Конституції, не буде поширюватися на Канаду і не стане частиною його внутрішнього права. Канада, таким чином, одержала власний Основний закон.

Зазначимо дванадцять важливих положень писаної Конституції Канади разом із поправками, що вносилися до кінця 1981 p.:

1 — створення федерації, провінцій, територій, національного парламенту, провінційних законодавчих установ і деяких кабінетів;

2 — національний парламент дістав повноваження щодо утворення з територій нових провінцій, зміни кордонів провінцій за погодженням з останніми;

3 — визначено повноваження парламенту і провінційних законодавчих установ;

4 — офіційна виконавча влада передана Королеві і проголошено створення Королівської Таємної ради для Канади (юридична основа федерального Кабінету);

5 — парламенту надано повноваження формувати Верховний суд Канади (його було створено 1875 p.);

6 — гарантовані певні права на використання англійської та французької мови у федеральному парламенті й судах, а також у законодавчих установах і судах Квебека та Манітоби;

7-а) гарантовано роздільне навчання у школах для протестантської і римо-католицької меншості; б) закріплено спеціальні статті щодо Манітоби (утвореної 1870 p.), більш обмежені гарантії для Альберти і Саскачевану (утворених 1905 р.) та для Ньюфаундленда (який увійшов до складу Федерації 1949 p.); в) надано гарантію роздільних шкіл для представників численних християнських сповідань;

8 — гарантовано особливе цивільне право для Квебека;

9 — надано парламенту право брати на себе повноваження у розв'язанні правових питань власності та громадських прав, а також впливу на вирішення проблем у провінціях за їхньою згодою (це право ніколи не використовувалося);

10 — заборонені провінційні тарифи;

11 — надані провінційним законодавчим установам повноваження вносити поправки до конституцій провінцій, за винятком тих, що стосуються посади лейтенант-губернатора;