Розділ 17 Конституційне врегулювання зовнішньої політики зарубіжних країн

У Німеччині діє Союз колишніх есесівців, головою якого обраний колишній оберштурмбанфюрер СС, колишній ад'ютант Гітлера Ріхард Коссенс. Цілком вірогідні відомості, які свідчать про існування всесвітньої досить дисциплінованої терористичної організації. Міжнародне співробітництво в боротьбі проти тероризму неминуче стикається зі складністю організації взаємодії політичної і судової влади, поліції і органів безпеки різних держав.

Міжнародне антитерористичне співробітництво успішно розвивається, але все ще не узгоджені закони і механізми спільної боротьбі з терористами в цивільній авіації, а договори про екстрадицію терористів поки що здебільшого мають двосторонній, а не багатосторонній характер, що часто веде до юридичних тупиків, які дозволяють терористам та їхнім організаціям уникати відповідальності. Вихід з цієї ситуації дає резолюція Генеральної Асамблеї, яка встановила, що акт тероризму в будь-якому разі слід розцінювати як кримінальний злочин.

Принцип мирного врегулювання міжнародних суперечок. Принцип мирного врегулювання міжнародних суперечок не слід розуміти лише як оборотну сторону або просте продовження принципу незастосування сили або погрози силою. Буква і дух (esprit) сучасного міжнародного права потребують не простої відмови від застосування воєнної сили або погрози силою, а створення стабільної розвинутої системи мирного врегулювання суперечок.

Міждержавні суперечки — неминучі супутники динамічних міжнародних відносин сучасності. Сучасне право забороняє не спори, а застосування сили чи погрозу як засіб вирішення міжнародних суперечок. Держави — сторони спору повинні обирати один із мирних засобів — переговори, арбітраж, посередництво. Для того щоб «жити разом у мирі один з одним як добрі сусіди», держави-члени ООН зобов'язалися «проводити мирними засобами, у згоді з принципами справедливості й міжнародного права, узгодження і розв'язання міжнародних спорів або ситуацій, що можуть привести до порушень миру» (п. 1 ст. 1 Статуту ООН).

§ 2. Визнання обмежень державного суверенітету і участь у міжнародних союзах

В останні роки XX ст. державна економіка, політика, культура стали дедалі більше виходити за рамки державних кордонів, з кожним роком стають тіснішими зв'язки сучасних індустріально розвинутих держав.

Початок Європейської багатосторонньої інтеграції було покладено створенням самостійних, але взаємозв'язаних організацій — ЕОВС (1951 p.), Євроатома і ЄЕС (1957 p.). Спочатку розвиток організаційно-нравової структури ЄС базувався на таких актах:

а) Брюссельський договір 1965 р.; Люксембургський договір 1971 рік;

б) Єдиний Європейський акт 1986 p.; Шенгенська угода 1990 p.;

в) Амстердамський договір 1997 p.; Ніццький договір 2000 р. У сучасний період стан і рівень інтеграції у регіоні досягли таких результатів:

— кількість членів ЄС зросла з 6 до 15 держав-членів;

— ліквідовані обмеження у взаємній торгівлі країн-членів (остаточно — в 1994 p.);

— створений спільний ринок товарів і послуг;

— діє єдиний візовий простір (Шенгенська зона), в якому вільно переміщуються й громадяни ЄС, й іноземці;

— встановлений Єдиний митний тариф (ЄМТ);

— досягнута свобода пересування капіталів, робочої сили, створено єдиний економічний простір;

— забезпечено проведення єдиної торгової політики;

— здійснюється єдина політика субсидування і протекціонізму щодо аграрного сектору;

— прискорено процес перетворення національних монополій у ТНК;

— здійсненний перехід до єдиної грошової одиниці — євро;