Розділ III. Кримінально-правова характеристика деяких злочинів, суміжних із злочинами у сфері службової діяльності

Згідно зі ст. 80, 81 ЦК юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів її учасниками (засновниками), а юридична особа публічного права — розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Юридичні особи приватного права можуть створюватися, зокрема, у формі товариств та установ. Установою публічного права є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Таким чином, установи і організації приватного права чинним ЦК визначаються не як окремі види юридичних осіб, а як окреме і загальне — установа є одним із видів організації. Порядок створення юридичних осіб, вимоги до їх установчих документів, порядок їх державної реєстрації, обсяг їх цивільної правоздатності та дієздатності, повноваження їх органів управління, порядок реорганізації та ліквідації визначаються главою 7 ЦК. Держава може створювати юридичних осіб як публічного (державні підприємства, навчальні заклади тощо), так і приватного (підприємницькі товариства тощо) права, беручи участь у діяльності останніх на загальних підставах. Територіальні громади також можуть створювати юридичних осіб публічного (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) та приватного (підприємницькі товариства тощо) права (див. ст. 167, 169 ЦК).

Державна організація (установа, заклад) — це організаційна структура, яка створена компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери йот управління. Не відносяться до державних організацій комунальні організації (установи, заклади), які утворюються компетентними органами місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входять до сфери його управління (див. Державний класифікатор України: Класифікація організаційно-правових форм господарювання: ДК 002:2004: чинний від 1 червня 2004 р.).

Таким чином, до державних підприємств належать підприємства, засновані виключно на державній власності, тобто їх власником є держава, а до державних установ та організацій відносяться організаційні структури, які здійснюють практичне виконання завдань і функції держави, не займаються підприємницькою діяльністю і фінансування їх діяльності та робіт, пов'язаних з їх діяльністю, здійснюється за рахунок асигнувань, що виділяються з державного бюджету, тобто таке фінансування здійснюється відповідно до законодавства про державний бюджет.

6. Для кваліфікації дій працівника державного підприємства, установи чи організації за ст. 354 не має значення, одержав він незаконну винагороду за вчинення правомірного чи протиправного діяння з використанням займаного становища. При вчиненні правомірного діяння працівником державного підприємства, установи чи організації з використанням займаного становища необхідно встановити коло службових чи професійних обов'язків, що входять в його компетенцію. Дії працівника, що використав становище, яке він займає, з метою схилити іншу особу, в компетенцію якої входить виконання таких обов'язків, виконати чи не виконати певні дії (наприклад, шляхом надання порад, консультацій тощо), наложить кваліфікувати, за наявності необхідних підстав, за правилами співучасті. Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації, пов'язане з вчиненням дій, які самі по собі є злочином, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів.

7. На відміну від злочину, передбаченого ст. 368 КК (одержання хабара), одержання незаконної винагороди за ст. 354 КК передбачає:

— наявність в якості суб'єкта злочину будь-якого працівника державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, тобто не має ознак службової особи, зазначених у примітці до ст. 364 КК;

— одержання незаконної винагороди лише шляхом вимагання (при одержанні хабара вимагання є кваліфікуючою ознакою злочину);

— значний розмір незаконної винагороди (основний склад одержання хабара не передбачає таку ознаку).

Глава 6. Самоправство

Стаття 356. Самоправство

Самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців.

1. Об'єктивна сторона злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) самовільним, всупереч встановленому законом порядку, вчиненням будь-яких дій; 2) оспорюваністю правомірності цих дій окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією; 3) заподіянням такими діями значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника.

2. Самовільне вчинення будь-яких дій — це вчинення особою дій, на які, на її думку, вона має право, всупереч встановленому законом порядку. Наприклад, на підставі дозволу керівника підприємства особа вселяється в квартиру у відомчому житловому будинку без ордера, а згідно з законом таке вселення можливе лише на підставі виданого у встановленому порядку ордера; особа займає кімнату, яка звільнилась, в комунальній квартирі, вважаючи, що вона має право на зайняття такої кімнати; самовільне виконання рішення суду про виселення боржника чи звільнення приміщення від його майна.

3. Оспорюваність дій особи означає, що інший громадянин, підприємство, установа чи організація вважають такі дії неправомірними, вчиненими всупереч закону. Наприклад, громадянин, який проживає в комунальній квартирі з особою, яка зайняла кімнату, що звільнилась, вважає, що переважне право на зайняття такої кімнати належить йому, або ж органи по розподілу житла оспорюють право громадянина на самовільно зайняту ним кімнату, що звільнилась в комунальній квартирі.

4. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є заподіяння самоправними діями особи значної шкоди інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Питання про визнання заподіяної шкоди значною вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Самоправство, яким не завдано значної шкоди, тягне відповідальність за ст. 186 КУпАП.

Значна шкода при самоправстві може діставати вияв у заподіянні матеріальної чи моральної шкоди охоронюваним законом інтересам окремих громадян, держави, юридичних чи фізичних осіб. Наприклад, самовільне зайняття кімнати, що звільнилась в комунальній квартирі, одним із мешканців комунальної квартири, який вважає, що він має переважне право на одержання цієї кімнати, в той час як ордер на цю кімнату виданий іншій особі, позбавить останню можливості здійснити своє конституційне право на житло.

Самоправні дії, як правило, поєднуються із заподіянням шкоди, відповідальність за яку передбачена іншими статтями КК, наприклад, заподіянням тілесних ушкоджень, матеріальної шкоди тощо. У цьому разі дії винного повинні кваліфікуватись за сукупністю злочинів, тобто за ст. 356 і відповідною статтею КК, яка передбачає відповідальність за вчинені дії.

Якщо ж самоправні дії є способом вчинення іншого, більш тяжкого злочину, наприклад примушування боржника до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355 КК), то дії винного повинні кваліфікуватись лише за статтею, яка передбачає відповідальність за конкретні самоправні дії, і додаткової кваліфікації за ст. 356 КК не потребують, оскільки в такому разі є конкуренція між загальною (ст. 356 КК) і спеціальною (відповідна частина ст. 355 КК) нормою, при якій дії повинні кваліфікуватись за спеціальною нормою.

5. Суб'єктивна сторона самоправства характеризується умисною виною. При цьому особа усвідомлює, що її дії є неправомірними. Наприклад, група осіб з числа воїнів-інтернаціоналістів, не отримавши ордерів, самовільно займає обіцяні квартири в будинку, не дочекавшись офіційного рішення відповідних органів про розподіл цих квартир і вимагаючи видачі їм ордерів.