Розділ III. Кримінально-правова характеристика деяких злочинів, суміжних із злочинами у сфері службової діяльності

4. Із об'єктивної сторони передбачений ч. 1 ст. 184 злочин дістає вияв у вимозі, зверненій до хворого чи будь-якої іншої особи, оплатити (попередньо, в момент чи після надання) вартість наданої медичної допомоги чи такої, що має бути надана, яка, згідно з чинним законодавством, має надаватися безоплатно. Незаконною має вважатись вимога оплати за надання будь-якої медичної допомоги в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, в тому числі і вимога завуальованої її оплати (добровільна компенсація за надані послуги, добровільне пожертвування на охорону здоров'я, добровільні внески до різноманітних медичних фондів тощо), за винятком оплати медичних послуг, які не є видами медичної допомоги і які, згідно із згаданою постановою КМУ від 17 вересня 1996 р. № 1138, віднесені до платних, та випадків оплати медичної допомоги, що надається іноземцям, в порядку, передбаченому Порядком надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України, затвердженим постановою КМУ від 28 січня 1997 р. № 79[449].

Злочин є закінченим з моменту пред'явлення вимоги оплатити медичну допомогу, незалежно від того, мала місце чи ні така оплата.

5. Із суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.

6. Суб'єкт злочину — спеціальний: медичний чи фармацевтичний працівник, який надає медичну допомогу хворому. Суб'єктом злочину можуть бути і службові особи державних та комунальних закладів охорони здоров'я, які або незаконно вимагають від хворих оплати наданої чи такої, що має бути надана, медичної допомоги, або ж дають підлеглим вказівки вимагати плату чи пропонувати здійснювати "благодійні" пожертвування за надання медичної допомоги. За наявності підстав дії службових осіб також кваліфікуються за ст. 364 чи 365.

7. Згідно з ч. 3 ст. 49 Конституції України існуюча мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я не може бути скорочена, тобто будь-яке рішення про скорочення мережі таких закладів має вважатись незаконним.

Під закладами охорони здоров'я розуміються підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом надання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників. Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санаторно-профілактичні, лікувально-профілактичні (поліклініки, лікарні, диспансери, клініки науково-дослідних інститутів, інші акредитовані заклади, служба швидкої допомоги, спеціальні лікувально-профілактичні заклади), фізкультурно-оздоровчі, санітарно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я (див. абз. 4 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 16, ст. 33 Основ законодавства про охорону здоров'я). Сукупність закладів охорони здоров'я на території певної територіальної громади утворює їх мережу.

Залежно від форми власності та підпорядкування заклади охорони здоров'я поділяються на державні, комунальні, відомчі, недержавної форми власності. Скорочення мережі закладів охорони здоров'я, які не є державними чи комунальними, законом не заборонено.

Незаконним скороченням мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я має вважатись як незаконне закриття (припинення діяльності) закладу в цілому, так і окремих відділень такого закладу.

Не є незаконним скороченням мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я тимчасове припинення роботи такого закладу (його окремого відділення) внаслідок об'єктивних обставин: відсутність медичних чи фармацевтичних працівників певної кваліфікації, необхідність проведення капітального ремонту приміщення, відсутність необхідного медичного обладнання тощо.

8. Із суб'єктивної сторони передбачений ч. 2 ст. 184 КК злочин характеризується прямим умислом.

9. Суб'єкт цього злочину — спеціальний: службові особи 1) органів влади чи органів місцевого самоврядування, у власності чи підпорядкуванні яких знаходиться заклад охорони здоров'я, діяльність якого ними припинена, та 2) службові особи державних і комунальних закладів охорони здоров'я.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 184 КК, необхідно відмежовувати від злочину, передбаченого ст. 354. Зазначені злочини розрізняються за суб'єктом (суб'єктом злочину, передбаченого ст. 354, є будь-який працівник державного чи комунального закладу охорони здоров'я, який не є службовою особою, а передбаченого ч. 1 ст. 184 КК — медичний чи фармацевтичний працівник, який надає медичну допомогу чи здійснює керівництво закладом охорони здоров'я або його структурного підрозділу), за цільовим призначенням коштів (при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 184 КК, оплата медичної допомоги здійснюється на рахунок державного чи комунального закладу охорони здоров'я, а при вчиненні злочину, передбаченого ст. 354 КК, матеріальні блага або вигоди майнового характеру вимагаються і одержуються працівником такого закладу для себе особисто), за розміром коштів (за ч. 1 ст. 184 КК розмір сплачених коштів значення не має, а за ст. 354 КК розмір винагороди має бути значним).

Глава 4. Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи

Стаття 353. Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи

Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) самовільним присвоєнням владних повноважень або звання службової особи; 2) вчиненням з використанням самовільно присвоєних владних повноважень або звання службової особи будь-якого суспільно небезпечного діяння.

2. Під самовільним присвоєнням владних повноважень або звання службової особи треба розуміти дії приватної особи, яка шляхом обману інших осіб видає себе за службову особу і використовує її повноваження: найчастіше видає себе за працівника правоохоронних, контролюючих чи інших органів влади, пред'являючи при цьому підроблені посвідчення чи посвідчення інших службових осіб, вчинює інші дії, спрямовані на те, щоб інші особи сприйняли винного за службову особу. Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи має місце і тоді, коли особа, помилково прийнята за службову, користується цим для вчинення суспільно небезпечних дій.

Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23 червня 2005 р. (ч. 6 ст. 21) передбачено, що використання спеціальних звань, відзнак, форменого одягу, службових чи спеціальних посвідчень, знаків (жетонів) особою, яка не належить до осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, тягне за собою відповідальність, передбачену законом[450]. Законом від 23 лютого 2006 р. "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України”[451] також передбачено, що використання спеціальних звань, відзнак, форменого одягу, службового посвідчення особою, яка не належить до особового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, тягне за собою відповідальність, передбачену законом (ч. 4 ст. 20 Закону).

3. Статтею 353 КК передбачена відповідальність за самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, а не повноважень особи певної професії, наприклад професії пожежника, електрика, сантехніка, лікаря.