Розділ III. Кримінально-правова характеристика деяких злочинів, суміжних із злочинами у сфері службової діяльності

Для найменування юридичних осіб, вчинення певних дій працівниками чи службовими особами яких всупереч інтересам служби з використанням службового становища чи з порушенням покладених на них обов'язків або зловживанням наданими їм правами визнається правопорушенням, в тому числі і злочином, український законодавець традиційно вживає терміни "підприємство", "установа", "організація". На законодавчому рівні дається визначення лише понять "підприємство" та "організація", а останнє — лише щодо юридичних осіб приватного права.

Закон України “Про власність" від 7 лютого 1991 р.[453] у ст. 2 виділяє три форми власності: приватну, колективну та державну (п. 4 ст. 2), поділяючи державну власність на загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність). Відповідно до визначених названим Законом форм власності Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (втратив чинність з 1 січня 2004 р. згідно зі ст. 2 Прикінцевих положень Господарського кодексу України у зв'язку з набранням ним чинності з 1 січня 2004 р.[454]) серед видів підприємств називав державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць, та державне підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності. Виходячи з положень названих законів у Класифікації організаційно-правових форм господарювання, затвердженій та введеній у дію наказом Держкомстандарту від 22 листопада 1994 р. № 288[455], виділялись державне підприємство та державне комунальне підприємство. У Конституції України хоча і відсутня окрема норма, в якій би містився поділ власності на форми, фактично у ній називаються три форми власності: приватна, державна та комунальна (ст. 41 Конституції). У зв'язку з прийняттям Конституції України та законів, у яких по-іншому, ніж у Законі України "Про власність", вирішене питання про форми власності, Законом від 4 лютого 1998 р., яким були внесені зміни до п. 1 ст. 2 Закону України “Про підприємства в Україні", назва виду підприємства "державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць", було змінено на "комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади". Таким чином, до набрання чинності ЦК України та ГК України 1 січня 2004 р. були певні підстави до державних підприємств відносити і підприємства, засновані на комунальній власності.

ЦК України 2003 р. виділяє три форми власності: приватну (ст. 325 КК), державну (ст. 326 КК) та комунальну (ст. 327 КК).

ЦК України та ГК України внесли суттєві зміни у визначення організаційно-правових форм суб'єктів приватного та публічного права залежно від форми власності. ГК визначає підприємство як самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК та іншими законами (ч. 1 ст.62). При цьому ГК, залежно від форм власності, визначає такі основні види підприємств:

1) приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

2) підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

3) комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

4) державне підприємство, що діє на основі державної власності;

5) підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

При цьому ГК виділяє два види державних підприємств:

1) державне унітарне підприємство, яке утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління (ч. 1 ст. 73), і яке діє або як а) державне комерційне підприємство, або як б) казенне підприємство (ч. 8 ст. 73);

2) корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство), в яке може бути перетворене державне унітарне комерційне підприємство у випадках та порядку, передбачених законом (ч. 7 ст. 74).

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання (ч. 2 ст. 74), а казенного підприємства — на праві оперативного управління. Порядок створення, здійснення господарської діяльності, реорганізації та ліквідації державних підприємств визначається ст. 73–77 ГК. ГК також виділяє два види комунальних унітарних підприємств: 1) комунальне комерційне підприємство та 2) комунальне некомерційне підприємство (ст. 78).

Враховуючи набрання з 1 січня 2004 р. чинності Цивільним і Господарським кодексами 2003 р., Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики наказом від 28 травня 2004 р. № 97 затверджені державні класифікатори з наданням чинності з 1 червня 2004 р.: ДК 001:2004 Класифікація форм власності (на заміну ДК 001-94) та ДК 002:2004 Класифікація організаційно-правових форм господарювання (на заміну ДК 002-94)[456].

Згідно з названим Класифікатором державним підприємством є підприємство, що діє на основі державної власності. Класифікатор виділяє три види державних підприємств:

1) державне унітарне підприємство (утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частини, і входить до сфери його управління);

2) державне комерційне підприємство (суб'єкт підприємницької діяльності, що діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном);

3) казенне підприємство (створюється за рішенням КМУ). Не відносяться до державних підприємств комунальні підприємства, що діють на основі комунальної власності територіальної громади.

Згідно зі ст. 22 ГК суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів. Окремі види господарської діяльності, визначені законом, можуть здійснювати виключно державні підприємства, установи, організації.

Визначення понять "організація", "установа", "заклад" дається в галузевому законодавстві, при цьому їх зміст визначається по-різному. Зокрема, в Основах законодавства про охорону здоров'я від 13 листопада 1992 р. під закладом охорони здоров'я розуміється підприємство, установа та організація, завданням якого є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я[457], тобто у цьому Законі поняття "заклад" є родовим щодо понять "установа", "організація", "підприємство", в той час як за ЦК установа та заклад є видами організації.