Розділ 6 Застосування амністії при сукупності злочинів та вироків

Більш того, аналіз законів про амністію як до набрання чинності новим Кримінальним кодексом України 1.09.2001 р., так і після набрання ним чинності, свідчить про те, що змінилися передумови звільнення особи від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі цих нормативних актів. Якщо, в актах про амністію, прийнятих до 1.09.2001 р. умовою звільнення особи від покарання для певної групи осіб – був загальний строк призначеного покарання (наприклад, п. “в” ст. 3, п. “б” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 5 липня 2001 р.[256], ст. 5 Закону України “Про амністію” від 11 травня 2000 р.[257]..., то в законах про амністію після 1.09.2001 р. така умова звільнення від покарання зникла, оскільки в новому Кримінальному кодексі України була проведена класифікація злочинів (ст. 12 КК), яка стала головним критерієм диференціації застосування (або не застосування) амністії в нинішній час.

Це означає, що значимість такої передумови звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання, як вчинення злочину певної категорії значно зросло, оскільки тепер незалежно від строку конкретно призначеного покарання особі – головним є те, який був вчинений злочин – чи то злочин невеликої, середньої тяжкості, чи тяжкий або особливо тяжкий злочин. При цьому ступень тяжкості вчиненого злочину впливає не тільки на диференціацію застосування (або не застосування) амністії до особи за злочини за які вона притягується до кримінальної відповідальності чи засуджено, а також на безумовний характер причин які не дозволяють застосування амністії зовсім до особи, і котрі пов’язані як з вчиненням цих злочинів, так і з вчиненням злочинів особою у минулому. Наприклад, амністія не застосовується до осіб які мають дві або більше судимостей за вчинення тяжких або особливо тяжких умисних злочинів (п. “б” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р.), а також до осіб яких притягнуто до кримінальної відповідальності чи засуджено за вчинення розбою (п. “і” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р.).

В зв’язку з цим, приведемо приклад із судової практики.

Приклад: Вироком районного суду від 5.05.2004 р. Ц. був засуджений за ч. 1 ст. 122 КК на 2 роки позбавлення волі і на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. він був звільнений від цього покарання. Із матеріалів кримінальної справи вбачається, що Ц. 18.04.2000 р. на протязі двох годин вчинив стосовно потерпілого Г. злочини, передбаченні ч. 2 ст. 101 та ч. 1 ст. 102 КК 1960 р. Місцевий суд засудив Ц. за ч. 1 ст. 122 КК 20001 р., а в частині його обвинувачення за ч. 2 ст. 101 КК 1960 р. своєю постановою від 05.04.2004 р. виділив матеріали в окреме провадження, а справу в цій частині направив на додаткове розслідування. Верховний Суд України вирок скасував і справу направив на додаткове розслідування, оскільки суд порушив вимоги ст. 26 КПК, згідно з якою виділення справи допускається тільки у випадках, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті й об’єктивності дослідження і вирішення справи. Таким чином суд, не розглянувши справу в частині обвинувачення Ц. за ч. 2 ст. 101 КК 1960 р., яка передбачає більш суворе покарання, передчасно застосував до Ц. амністію. Враховуючи, що згідно з законом амністія застосовується не до статті КК України, а щодо особи, що це обвинувачення Ц. тісно пов’язане із виділеним в окреме провадження, вирок суду не можливо визнати законним[258].

На наш погляд, місцевий суд не мав права застосовувати амністію до Ц., але не тому, що згідно “з законом амністія застосовується не до статті КК України, а щодо особи”, а тому що причина не застосування амністії щодо Ц. носить безумовний характер, оскільки згідно з п. “й” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. амністія не застосовується до осіб, яких притягнуто до кримінальної відповідальності за умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах (ст. 101 ч. 2 КК 1960 р.).

Із аналізу статей 1-2 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. вбачається, що дія ст. 1 цього Закону поширюється на осіб які вчинили умисні злочини невеликої чи середньої тяжкості, а дія ст. 2 того ж Закону поширюється на цих осіб, яких засуджено за тяжкі умисні злочини, при умові, що вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання. Різниця між цими статтями полягає у тому, що в першому випадку амністія застосовується до особи незалежно від того, відбула ( чи не відбула) вона покарання за умисні злочини невеликої чи середньої тяжкості, то в другому випадку, щоб амністія була застосована до особи, остання повинна відбути певний строк основного покарання за вчинення тяжких умисних злочинів.

Виникає наступне питання, якщо враховувати тільки загальний строк призначеного покарання за сукупністю злочинів який складається із злочинів різної форми вини, то можливе застосування амністії до злочинів, вказаних в статях 2-5 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., якщо в цих статтях обов’язковою умовою застосування амністії вказана форма вини вчиненого злочину?

Наприклад, особа яка має неповнолітніх дітей вчинила в липні 2005 р. злочини передбачені ст. ст. 286 ч. 2 та 186 ч. 2 КК і в тому ж місяці була взята під варту. За перший злочин особа була засуджена в квітні 2006 р. до 3 років позбавлення волі. В травні 2006 р. було встановлено, що ця особа вчинила ще і грабіж, за який в липні 2007 р. вона була засуджена з застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді 3 років позбавлення волі, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК остаточно було призначене покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі. Якщо виходити з того, що амністія не застосовується до особи яку засуджено за сукупністю злочинів, один з яких забороняє застосування амністії, то ця особа не може бути звільнена від покарання за вчинення злочину передбаченого ст. 286 ч. 2 КК на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., оскільки амністія не поширюється на дії особи яка вчинила тяжкий умисний злочин (ст. 186 ч. 2 КК). Не можна на підставі ст. 2 цього Закону звільнити цю особу від покарання, так як вона стосується засуджених тільки за умисні тяжкі злочини, а в загальний строк покарання входять покарання як за умисний так і необережний злочин. Не можна на підставі п. “в” ст. 5 цього Закону скоротити на третину невідбуту частину покарання, так як вона стосується засуджених тільки за необережні злочини, а в загальний строк покарання входять покарання як за умисний так і необережний злочин.

Таким чином слід визнати, що в даному прикладі Закон України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. не може бути застосовано до особи, яка має неповнолітніх дітей, якщо ця особа підлягає звільненню від загального строку покарання чи його частини, а не від покарання, призначеного окремо за кожний злочин або за один із них.

На наш погляд, при звільнені особи від покарання в цьому випадку треба виходити з розміру невідбутої частини призначеного покарання за той тяжкий злочин на який не поширюється дія закону про амністію. При цьому ми виходимо з наступного, що ця сукупність злочинів ускладнена лише процесуальними обставинами (виявлення цих злочинів у різний час і покарання за них призначається не одним, а кількома вироками), і що рішення в цілому, як для сукупності злочинів які розглядаються одночасно так і для сукупності злочинів які суди розглядають у різний час, повинно бути однаковим, інакше це було б порушенням принципів рівності та справедливості.

Оскільки, аналізуючи підрозділ 6.1 ми прийшли до висновків про можливість застосування амністії до особи за один злочин, та одночасне призначення цій особі покарання за другий злочин під час судового розгляду кримінальної справи, то, на нашу думку, не має правових перешкод враховувати, замість невідбутої частини загального строку призначення покарання за сукупністю злочинів, тільки розмір невідбутої частини призначеного покарання за той тяжкий злочин, на який не поширюється дія закону про амністію.

Підтвердженням нашої точки зору є деякі акти амністії, де законодавець прямо передбачає звільнення особи від покарання за конкретний злочин, який може бути меншим від загального строку покарання за сукупністю злочинів. Так, згідно з ст. 3 Постанови Верховної Ради України від 11.03.1992 р. “Про звільнення від покарання осіб, засуджених за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу за релігійними переконаннями”, якщо особу засуджено за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу за релігійними переконаннями в сукупності з іншими злочинами, вона підлягає звільненню від покарання, призначеного за ст. 72 КК (1960 р. – В.Б.), судом, який постановив вирок[259].

В четвертому варіанті, коли закон про амністію не застосовується до особи за злочин за який вона була засуджена попереднім вироком, однак амністія може бути застосована за злочин який був виявлений після постановлення вироку можлива ситуація, коли покарання особі призначено на підставі ч. 4 ст. 70 КК. Для аналізу цієї ситуації скористаємося прикладом який приводили А.А. Музика, С.М. Школа.

Так, у лютому 1998 р. К. вчинив злочин, передбачений ст. 222 ч. 1 КК 1960 р. за який у червні того ж року був засуджений до 2 років позбавлення волі. У період відбування ним покарання було встановлено, що в липні 1993 р. К. вчинив злочин, передбачений ст. 144 ч. 3 КК 1960 р. У квітні 2001 р. він був засуджений за цей злочин до 7 років позбавлення волі. На підставі ч. 3 ст. 42 КК 1960 р. остаточне покарання К. було також призначено у виді 7 років позбавлення волі із зарахуванням 2 років позбавлення волі які він відбув за вироком 1998 р. Ухвалюючи вирок в 2001 році, суд послався на неможливість застосування щодо К. Закону України “Про амністію” від 24 липня 1998 р. через те, що на момент набрання чинності цим Законом К. вчинив два злочини, один з яких (ст. 222 ч. 1 КК 1960 р.) унеможливив поширення на засудженого дію закону про амністію[260].

Ми повністю згодні з цим рішенням суду про не застосування щодо К. Закону України “Про амністію” від 24 липня 1998 р., оскільки причина не застосування амністії до К. носить безумовний характер, так як згідно з п. “і” ст. 9 Закону України “Про амністію” від 24 липня 1998 р., амністія не поширюється на осіб яких засуджено за вчинення злочину передбаченого ст. 222 ч. 1 КК 1960 р.

Між тим, якби в таких випадках причина не застосування амністії носила умовний характер за злочин за який особа була засуджена попереднім вироком суду, то закон про амністію повинен був бути застосований до особи за злочин який підпадає під дію закону про амністію і який був виявлений після постановлення вироку.

Приклад. Військовослужбовець – учасник бойових дій 1.12.2006 р. вперше порушив правила поводження з боєприпасами, що спричинило тяжкі наслідки (ст. 414 ч. 3 КК – особливо тяжкий злочин), а 15.12.2006 р. крадіжку (ст. 185 ч. 1 КК – злочин середньої тяжкості). 10.02.2007 р. він був засуджений по ст. 414 ч. 3 КК до 6 років позбавлення волі. 20.02.2007 р. було встановлено, що ця особа винна також і в крадіжці. 10.04.2007 р. вона була засуджена судом за ст. 185 ч. 1 КК до 2 років позбавлення волі і на підставі ст. ст. 70 ч. 4 йому було призначено остаточно покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі. Після набрання 9.06.2007 р. чинності Законом України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. засуджений підлягає звільненню від покарання призначеного йому за ст. 185 ч. 1 КК, оскільки причина не застосування амністії до особи яка вчинила особливо тяжкий злочин носить умовний характер, так як останньому не може бути скорочена на третину невідбута частина покарання на підставі п. “в” ст. 5 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., оскільки той не відбув більше третини призначеного строку основного покарання.

6.3 Питання застосування амністії, коли після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання особа вчинила новий злочин на який поширюється (чи не поширюється) дія закону про амністію (ст. 71 КК)

Згідно з ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

С.О. Горелик відмічав, що, якщо в акті амністії відсутня наявність будь-яких обмежень, пов’язаних з негативною поведінкою засудженого, то застосування амністії до особи засудженій за сукупністю вироків, повинно здійснюватися за тими правилами, що і при сукупності злочинів, тобто амністію, в залежності від її виду, слід застосовувати, або до покарання за окремі злочини, або до остаточного покарання[261].