Розділ 6 Застосування амністії при сукупності злочинів та вироків

- в другому прикладі[244] замість того, щоб звільнити С. від кримінальної відповідальності за цей злочин передбачений за ст. 15 ч. 2 – ч. 2 ст. 190 КК на підставі ст. 6 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., звільнив останню від покарання. Ця помилка суду дозволила Верховному Суду України вказати на те, що суд, призначивши засудженій покарання за кожний злочин окремо, в супереч вимогам ст. 70 КК і ст. 337 КПК не визначив їй остаточного покарання за сукупністю злочинів, більш того при цьому не врахував, що чинним законодавством не передбачено можливості звільнення особи від покарання за амністією і одночасне призначення покарання за інший злочин. На нашу думку, якби місцевий суд звільнив С. від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію шляхом винесення постанови про закриття кримінальної справи стосовно злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2 – ч. 2 ст. 190 КК та одночасно вироком засудив останню за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, то у Верховного Суду України не було би вищевказаних доводів для скасування вироку, оскільки згідно з ч. 1 ст. 33 КК при сукупності злочинів не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Крім того, Верховний Суд України неодноразово, змінював судові рішення та закривав кримінальні справи в частині одних злочинів, якщо для цього були правові підстави та одночасно призначав покарання особі у частині інших злочинів де не було підстав для звільнення засуджених від кримінальної відповідальності.

Приклад перший: Вироком місцевого суду від 07.05.2004 р. Г. було засуджено за ч. 1 ст. 296 КК 2001 р. до 6 місяців арешту, за ст. 94 КК 1960 р. до 10 років позбавлення волі. За сукупністю злочинів Г. було призначено 10 років позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду від 19.08.2004 р. вирок залишено без змін. Верховний Суд України скасував частково судові рішення і відзначив, що засудження Г. за ч. 1 ст. 296 КК не можна визнати законним. Згідно з частинами 1 і 3 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах 1, 2 цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин. Відповідно до ч. 2 ст. 11-1 КПК суд у судовому засіданні за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 49 КК, закриває кримінальну справу у зв’язку із закінченням строків давності у випадках, коли справа надійшла до суду з обвинувальним висновком. Як вбачається з матеріалів справи, кримінальна справа щодо Г. за ч. 1 ст. 296 КК надійшла до суду з обвинувальним висновком. Зазначений злочин учинено 4.02.1999 р. і він належить до злочинів невеликої тяжкості. З урахуванням учинення Г. 26.04.2001 р. умисного вбивства строк давності за ч. 1 ст. 296 КК закінчився 26.04.2004 р. З огляду на це і відповідно до вимог ст. 49 КК і ч. 2 ст. 11-1 КПК апеляційний суд повинен був за ч. 1 ст. 296 КК звільнити засудженого від кримінальної відповідальності й закрити справу, але він цього не зробив, чим порушив закон. З таких обставин судові рішення щодо засудження Г. за ч. 1 ст. 296 КК слід скасувати, а справу закрити, що виключає можливість призначення покарання відповідно до ст. 70 КК[245].

Приклад другий: Вироком місцевого суду від 14.11.2001 р. С. було засуджено за ч. 2 ст. 358 КК на 2 роки обмеження волі, за ч. 2 ст. 190 КК на 1 рік обмеження волі, за ч. 1 ст. 296 КК на 2 роки обмеження волі. За сукупністю злочинів С. було призначено покарання 2 роки 6 місяців обмеження волі. Апеляційний суд ухвалою від 05.02.2002 р. перекваліфікував дії С. з ч. 2 ст. 190 КК на ч. 1 цієї статті і за сукупністю злочинів призначив покарання у виді 2 років 6 місяців обмеження волі.

Верховний Суд України скасував частково судові рішення і відзначив, що злочин передбачений ч. 1 ст. 190 КК відповідно до ч. 2 ст. 12 КК тягне покарання у виді обмеження волі, отже, є злочином невеликої тяжкості. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності за такий злочин, якщо з дня його вчинення і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки. Оскільки С. вчиняв цей злочин у період з грудня 1997 р. по березень 1998 р., а вирок набрав законної сили 05.02.2002 р., то 3 роки минуло і строк давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчився.

За таких обставин судові рішення в частині засудження С. за ч. 1 ст. 190 КК слід скасувати, а справу закрити у зв’язку із закінченням строків давності. На підставі ст. 42 КК 1960 р. С. визнано засудженим за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 358 та ч. 1 ст. 296 КК, на два роки 6 місяців обмеження волі [246].

Для об’єктивності слід визнати, що Верховний Суд України не у всіх таких випадках звільняє особу від кримінальної відповідальності. Є випадки, коли Верховний Суд України в таких же ситуаціях звільняє особу не від кримінальної відповідальності, а від покарання на підставі п. 5 ст. 74 КК[247].

На наш погляд, звільнення особи від кримінальної відповідальності необхідно застосовувати тоді, коли підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності за окремі злочини були вже під час судового розгляду кримінальної справи, однак місцевий суд це не зробив, призначивши по ним покарання. Коли ж підстав та умов для звільнення від кримінальної відповідальності під час судового розгляду кримінальної справи не було, а вони з’явилися після постановлення обвинувального вироку і до набрання ним законної сили, то в цих випадках особу необхідно звільняти від покарання на підставі п. 5 ст. 74 КК.

Таким чином, аналіз ст. ст. 7, 7-2, 7-3, 10, 11-1 КПК, статті 6 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., а також судової практики свідчить про те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності за одні злочини, якщо для цього є правові підстави, та призначення покарання за інші злочини є правомірним не тільки наприклад, щодо ст. ст. 45-49 КК, а також стосовно і законів про амністію, оскільки в протилежному випадку порушувалися б принципи рівності та справедливості.

2) Для другого виду актів амністії характерним є те, що застосування амністії залежить в першу чергу не від ступеня тяжкості вчинених злочинів, не від індивідуальних ознак особи, а від характеру вчиненого злочину, тобто від його кримінально-правової кваліфікації. На наш погляд, амністія в цих випадках повинна застосовуватися до кожного злочину, незалежно від того, поширюється дія акту амністії на інші злочини, які входять до сукупності злочинів. Інша точка зору просто б ігнорувала правову суть акту амністії даного виду. Якщо ці обставини будуть виявленні під час судового розгляду кримінальної справи, суд повинен звільнити цю особу від кримінальної відповідальності шляхом закриття кримінальної справи щодо цих злочинів, а якщо ці обставини виявляться під час відбування цією особою покарання, то суд повинен звільнити засудженого від покарання, призначеного по цим злочинам.

Такої точки зору притримується і законодавець, який постановляв такі види актів амністії. Так, згідно з ст. 3 Постанови Верховної Ради України від 11.03.1992 р. “Про звільнення від покарання осіб, засуджених за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу за релігійними переконаннями”, якщо особу засуджено за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу за релігійними переконаннями в сукупності з іншими злочинами, вона підлягає звільненню від покарання, призначеного за ст. 72 КК (1960 р. – В.Б.), судом, який постановив вирок. В разі, коли остаточне покарання, призначене за сукупністю злочинів, є таким самим або менш суворим, ніж призначене за відповідною частиною статті 72 КК (1960 р. – В.Б.), засуджена особа підлягає звільненню від покарання органом, що виконує покарання[248]. Інколи законодавець вказує умови при яких особа може бути звільнена від покарання за ці злочини, якщо вона вчинила і інші злочини. Наприклад, амністія не поширюється на осіб, вчинивших в період ухилення від військової служби, крім вказаних в статті 1 Закону, інші злочини, за які діючим законодавством передбачено покарання більш двох років позбавлення волі (ст. 5 Закону СРСР від 1 листопада 1991 р. “Про амністію військовослужбовців, які ухилились від військової служби”[249].

3) Для третього виду актів амністії характерним є те, що застосування амністії залежить в першу чергу від індивідуальних ознак особи. В цих випадках останній звільняється від кримінальної відповідальності чи покарання від всіх злочинів або від частини злочинів. Для першого випадку характерним є Указ Президії Верховної Ради УРСР від 25.08.1991 р. “Про амністію з нагоди прийняття Акту про проголошення незалежності України”. Згідно з яким амністія була застосована до десяти осіб, незалежно від того, які вони вчинили злочини[250].

Для другого випадку характерним є те, що амністія застосовується не до всіх злочинів які вчинили ці особи, а тільки до тих злочинів, які органічно пов’язані з соціальним статусом останніх. Так, згідно з ст. 6 постанови Президії Верховної Ради СРСР від 11 грудня 1989 р. “Про порядок застосування постанови Президії Верховної Ради СРСР “Про амністію колишніх військовослужбовців контингенту радянських військ в Афганістані, які вчинили злочини” і Указу Президента України від 1 липня 1992 р. “Про підтвердження факту амністії громадян України – колишніх військовослужбовців контингенту радянських військ в Афганістані, які вчинили злочини”, особа, яка вчинила кілька злочинів, звільняється від кримінальної відповідальності і покарання тільки за те з них, яке вчинено під час проходження військової служби в Афганістані[251].

Таким чином, слід визнати, що звільнення від кримінальної відповідальності за одну частину злочинів на підставі закону про амністію та одночасно призначення покарання за інші злочини під час судового розгляду кримінальної справи – є правомірним для всіх видів актів амністії незалежної України, за виключенням випадків, коли причина не застосування амністії до осіб – носить безумовний характер і передбачена наприклад, ст. 7 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р.

6.2 Питання застосування амністії, коли після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений вчинив інший злочин, на який поширюється (чи не поширюється) дія закону про амністію (ст. 70 ч. 4 КК)

Згідно з ч. 4 ст. 70 КК, за правилами, передбаченими в частинах 1-3 цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.

В.І. Тютюгін відзначає, що “не дивлячись на те, що злочини в такій ситуації виявлені у різний час (один до, а інший після проголошення вироку), проте всі вони без винятку вчинені до засудження хоча за один з них. Не змінює оцінку розглядуваного як сукупності злочинів і та обставина, що в зв’язку з різним часом виявлення цих злочинів і покарання за них призначається не одним, а кількома вироками. Саме як сукупність злочинів, лише ускладнену процесуальними обставинами, які позбавляють суд можливості одночасного розгляду всій сукупності обвинувачень, оцінюють ситуацію, передбачену ч. 4 ст. 70 КК, і більшість науковців”[252].

Аналіз різних ситуацій коли амністія може застосовуватися (чи не застосовуватися) до осіб за злочин за який той був засуджений, а також за злочин який був виявлений після постановлення вироку свідчить про те, що фактично можливі чотири варіанти застосування або не застосування амністії як під час судового розгляду так і під час коли вирок суду набрав законної сили і засуджений відбуває покарання.

1) Коли закон про амністію застосовується за обидва вчинених злочинів.

2) Коли закон про амністію не застосовується до особи ні за один із вчинених нею злочинів.