Розділ 6 Застосування амністії при сукупності злочинів та вироків

3) Коли закон про амністію застосовується до особи за злочин за який вона була засуджена і не застосовується за злочин який був виявлений після постановлення вироку.

4) Коли закон про амністію не застосовується до особи за злочин за який вона була засуджена і застосовується за злочин який був виявлений після постановлення вироку.

На нашу думку, найбільш простими є перші два варіанти.

В першому варіанті може бути три різні ситуації:

1а) якщо особа під час судового розгляду звільняється від кримінальної відповідальності по першому злочину, то обвинувальний вирок не може бути постановлений по іншому злочину який виявлений після попереднього вироку, а тому відсутня ситуація, коли може бути застосована ч. 4 ст. 70 КК;

1б) якщо ж особа згідно з актом амністії була звільнена від невідбутої частини покарання за перший злочин, коли вирок суду набрав законної сили, і підлягає звільненню від кримінальної відповідальності чи покарання на цій підставі і за другий злочин, то застосування ч. 4 ст. 70 КК також не можливо;

1в) якщо ж особі було призначено покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК і вирок суду стосовно неї набрав законної сили, а дія закону про амністію поширюється на кожен злочин який входить у сукупність, то ця особа підлягає безумовному звільненню від невідбутої частини покарання незалежно від загального строку призначеного покарання та від розміру відбутої ним частини основного покарання.

Наприклад. Шістнадцятирічна особа 1.12.2006 р. вчинила хуліганство (ст. 296 ч. 1 КК – злочин невеликої тяжкості), а 15.12.2006 р. крадіжку (ст. 185 ч. 1 КК – злочин середньої тяжкості). 10.02.2007 р. вона була засуджена за ст. 296 ч. 1 КК до 6 місяців арешту. 20.02.2007 р. було встановлено, що ця особа винна і в крадіжці. 10.04.2007 р. вона була засуджена судом за ст. 185 ч. 1 КК до 2 років позбавлення волі і на підставі ст. ст. 70 ч. 4 та 72 КК призначено остаточно їй покарання у виді 2 років 3 місяців позбавлення волі. Після набрання 9.06.2007 р. чинності Законом України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., ця особа підлягає звільненню від невідбутої частини покарання незалежно від її розміру.

При другому варіанті, коли закон про амністію не застосовується до особи ні за один із вчинених нею злочинів, може бути тільки одна ситуація – покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК призначається особі в звичайному порядку без врахування акта амністії і ця особа не може бути звільнена під час судового розгляду ні від кримінальної відповідальності, ні від покарання, а коли вирок суду набрав законної сили, ця особа не може бути звільнена від невідбутої частини покарання.

В третьому варіанті, коли закон про амністію застосовується до особи за злочин за який вона була засуджена і не застосовується за злочин який був виявлений після постановлення вироку, можливі три різні ситуації:

а) якщо особа під час судового розгляду звільняється від кримінальної відповідальності по першому злочину, то обвинувальний вирок не може бути постановлений за цей злочин, а тому відсутня ситуація, коли може бути застосована ч. 4 ст. 70 КК. В цьому випадку особі призначається покарання за злочин на який не поширюється дія закону про амністію;

б) якщо особа, вирок стосовно якої набрав законної сили, була звільнена від невідбутої частини покарання за перший злочин згідно з актом амністії, а потім було встановлено, що вона вчинила злочин на який не поширюється дія закону про амністію, то в цьому випадку покарання останній призначається по другому злочину, але без застосування ч. 4 ст. 70 КК. Приведемо приклад з сучасної судової практики Російської Федерації, який на нашу думку, підтверджує нашу точку зору.

Приклад: Постановою місцевого суду від 14.04.1998 р. Н. було відмовлено в застосуванні акта амністії від 24.12.1997 р., оскільки він вчинив злочин в період іспитового строку. Із матеріалів справи вбачається, що Н. був засудженим міським судом 15.12.1997 р. по ч. 1 ст. 228 КК РФ (ст. 309 ч. 1 КК – В.Б.). Із обвинувального висновку також вбачається, що новий злочин Н. вчинив 18.08.1997 р., тобто до постановлення вироку від 15.12.1997 р. Судова колегія по кримінальним справам Верховного Суду РФ постанову суду скасувала та відзначила, що Н. підлягав звільненню від покарання, призначеного по вироку суду від 15.12.1997 р. на підставі акту амністії[253].

Звертаємо увагу суддів на те, що Н. вчинив новий злочин, передбачений п. п. “а”, “в” ч. 3 ст. 228 КК РФ який відноситься до тяжких злочинів, оскільки санкція цієї статті передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Виникають великі сумніви, що до Н., який вчинив тяжкий злочин, може бути застосований акт амністії РФ від 24.12.1997 р. без всяких умов, а тому, якщо він буде признаний винним у скоєні цього злочину, то йому буде призначено покарання без застосування ч. 5 ст. 69 КК РФ (ч. 4 ст. 70 КК – В.Б.).

в) якщо особі було призначено покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів і дії закону про амністію поширюється тільки на злочин за який вона була засуджена попереднім вироком, то застосування ( чи не застосування) амністії залежить тільки від виду причини по якій вона не може бути застосована до засудженого. Якщо ця причина носить безумовний характер, то амністія не може бути зовсім застосована до особи, а якщо ця причина носить умовний характер, то закон про амністію повинен бути застосований до особи за злочин, за який вона була засуджена попереднім вироком.

Приклад перший. Шістнадцятирічна особа 1.12.2006 р. вчинила хуліганство (ст. 296 ч. 1 КК – злочин невеликої тяжкості), а 15.12.2006 р. розбій (ст. 187 ч. 1 КК – тяжкий злочин). 10.02.2007 р. вона була засуджена за ст. 296 ч. 1 КК до 6 місяців арешту. 20.02.2007 р. було встановлено, що ця особа винна також і в розбої. 10.04.2007 р. вона була засуджена судом за ст. 187 ч. 1 КК до 3 років позбавлення волі і на підставі ст. ст. 70 ч. 4 та 72 КК призначено остаточно їй покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі. Після набрання 9.06.2007 р. чинності Законом України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. засуджений не може бути звільнений від призначеного йому покарання по ст. 296 ч. 1 КК, оскільки причина не застосування амністії до цієї особи, яка вчинила розбій, носить безумовний характер, так як амністія не може бути застосована до неї на підставі п. “і” ст. 7 цього Закону.

Приклад другий. Шістнадцятирічна особа 1.12.2006 р. вчинила хуліганство (ст. 296 ч. 1 КК – злочин невеликої тяжкості), а 15.12.2006 р. грабіж повторно (ст. 186 ч. 2 КК – тяжкий злочин). 10.02.2007 р. вона була засуджена за ст. 296 ч. 1 КК до 6 місяців арешту. 20.02.2007 р. було встановлено, що ця особа винна також і в грабежі. 10.04.2007 р. вона була засуджена судом за ст. 186 ч. 2 КК до 3 років позбавлення волі і на підставі ст. ст. 70 ч. 4 та 72 КК призначено остаточно їй покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі. Після набрання 9.06.2007 р. чинності Законом України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. засуджений підлягає звільненню від покарання призначеного йому за ст. 296 ч. 1 КК, оскільки причина не застосування амністії до особи яка вчинила тяжкий умисний злочин носить умовний характер, так як остання не може бути звільнена від покарання на підставі ст. 2 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., оскільки не відбула більше половини призначеного строку основного покарання за умисний тяжкий злочин.

Виникає питання, а який розмір основного покарання треба враховувати – загальний строк покарання за сукупністю злочинів – 3 роки 6 місяців позбавлення волі, чи строк покарання призначений за злочин, передбачений ст. 186 ч. 2 КК?

А.А. Музика, С.М. Школа в цьому випадку відзначають, що “слід мати на увазі, що в разі засудження за сукупністю злочинів особа на підставі закону про амністію звільняється від загального строку покарання чи його частини, а ні від покарання, призначеного окремо за кожний злочин або за один із них. Це свідчить про те, що амністія застосовується до особи, а не до злочину, за який її засуджено. Останній є лише однією з ознак певної категорії осіб, яка підлягає чи не підлягає амністуванню.... Це стосується й випадків, коли після ухвалення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, скоєному до ухвали попереднього вироку[254].

Важко погодитися з тим, що злочин є лише однією з ознак певної категорії осіб, яка підлягає (чи не підлягає) амністуванню, оскільки вчинення особою злочину певної категорії, а також відношення цієї особи до певної групи осіб, є рівнозначними передумовами звільнення особи від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі закону про амністію. Як правильно відзначав Ю.В. Баулін, “лише у своїй сукупності ці два елементи обумовлюють наявність чи відсутність передумови звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію”[255].