Розділ 6 Застосування амністії при сукупності злочинів та вироків

До третьої групи нормативних актів відносяться чотири акти про амністію суть яких полягає у тому, що їх застосування залежить в першу чергу від індивідуальних ознак особи. До них відносяться:

- Указ Президії Верховної Ради УРСР від 25.08.1991 р. “Про амністію з нагоди прийняття Акту про проголошення незалежності України”[232];

- Указ Президента України від 1 липня 1992 р. “Про підтвердження факту амністії громадян України – колишніх військовослужбовців контингенту радянських військ в Афганістані, які вчинили злочини”[233];

- Указ Президента України від 10 березня 1994 р. “Про амністію учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктах в інших зарубіжних країнах”[234];

- Указ Президента України від 20 лютого 1996 р. “Про звільнення з місць позбавлення волі деяких категорій засуджених жінок і неповнолітніх”[235].

Аналіз цих актів свідчить про те, що в першому випадку акт амністії був прийнятий стосовно конкретних громадян, наприклад, до Б., звинуваченого за ст. ст. 19-166 ч. 2, 193 ч. 2, 86 ч. 2 КК 1960 р., до Х. звинуваченого за ст. ст. 139, 187-3, 166 ч. 2, 193 ч. 3, 86 ч. 2 КК 1960 р. В другому випадку амністія застосовується до колишніх військовослужбовців контингенту радянських військ в Афганістані, як за військові, так і за інші злочини, вчинені останніми під час проходження військової служби на території Афганістану, включаючи й тих осіб, злочини яких було почато на території Афганістану, а закінчено за його межами[236]. В третьому випадку амністія стосується учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктах в інших зарубіжних країнах, а в останньому випадку амністія поширюється на жінок та неповнолітніх.

Без всякого сумніву, що така класифікація нормативних актів є умовною, оскільки ознаки тієї чи іншої групи актів амністії можуть знаходитися в одному акті амністії, так як ці нормативні акти можуть мати кілька різних ознак підстав та передумов звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання. Наприклад, згідно з ст. 7 Указу Президента України від 17 серпня 1992 р. “Про амністію з нагоди річниці проголошення незалежності України”, звільненню від покарання у вигляді позбавлення волі незалежно від строку покарання, осіб, зазначених у статті 1 цього Указу (неповнолітніх, вагітних жінок... – В.Б.), засуджених за розкрадання державного або колективного майна (ст. ст. 81-84, 86-1 КК 1960 р.), крім вчиненого шляхом розбою, якщо на день набрання чинності Указом заподіяну злочином шкоду повністю покрито[237]. В цій статті цього Указу мають ознаки всіх трьох вищевказаних груп, а саме:

- звільнення від покарання у вигляді позбавлення волі незалежно від строку покарання (ознаки першої групи актів);

- засуджених за розкрадання державного або колективного майна (ст. ст. 81-84, 86-1 КК 1960 р.), крім вчиненого шляхом розбою (ознаки другої групи актів);

- осіб, зазначених у статті 1 цього Указу (неповнолітніх, вагітних жінок... – В.Б.) (ознаки третьої групи актів).

Розглянемо детально застосування амністії до кожного виду нормативних актів (для зручності будемо аналізувати Закон України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закон України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закон України “Про амністію” від 11 липня 2003 р.).

1) Для першого самого типового та поширюваного виду актів амністії характерним є те, що застосування амністії залежить в першу чергу від класифікації злочинів, тобто від вчинення особою злочинів невеликої, середньої тяжкості або від вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів. При цьому слід відзначити, що, як правило, аналіз різних ситуацій при дослідженні не йшов далі констатації факту про те, що на одну частину злочинів поширюється дія закону про амністію, а на іншу частину злочинів – ні. На наш погляд, при дослідженні цих питань цього замалу. Треба з’ясувати, а по якій причині дія закону про амністію не поширюється на ту чи іншу частину вчинених особою злочинів. Від вияснення конкретної причини, чому амністія не може бути застосована до особи за вчинення конкретного злочину, залежить відповідь на питання, чи має право особа на звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання у зв’язку з амністією за один злочин і одночасне призначення покарання за іншим злочином.

На нашу думку, ці причини підрозділяються на два види, перший вид причин носить безумовний характер, а другий вид причин – умовний характер. До першого виду безумовних причин відносяться причини які вказані, наприклад, в статті 7 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. Це означає, те, що якщо в конкретному випадку дія закону про амністію не поширюється на частину по безумовній причині, то амністія не застосовується до осіб за всі вчинені злочини, а якщо дія закону про амністію не поширюється на частину злочинів по умовній причині, то особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання за вчинення тих злочинів на які поширюється дія закону про амністію.

Наприклад, якщо особа має дві і більше судимостей за вчинення тяжких або особливо тяжких умисних злочинів (п. “б” статті 7 цих Законів), або до цієї особи застосувалося звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) і яка під час іспитового строку вчинила умисний злочин, чи особу притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення розбою, або до яких протягом 10 років було застосовано амністію та які знову вчинили умисний злочин то в цих випадках амністія не може бути застосована до цих осіб незалежно від того, за які інші злочини вони притягаються до кримінальної відповідальності.

Приклад: Вироком місцевого суду від 21.07.2004 р. Г. засуджено за ч. 2 ст. 190 КК до 1 року обмеження волі, за ч. 2 ст. 186 КК на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК остаточно покарання йому призначено 3 роки позбавлення волі. Верховний Суд України ухвалою від 23.08.2005 р. змінив рішення суду. Із матеріалів справи вбачається, що Г. був засудженим вироком суду від 12.10.2000 р. за ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 206 КК на 3 роки позбавлення волі та звільнений від покарання на підставі ст. 5 Закону України “Про амністію” від 11 травня 2000 р. Відповідно до ч. 3 ст. 88 КК особи звільнені від покарання, визнаються такими, що не мають судимості. За змістом цього закону до таких осіб відносяться і особи, які повністю звільнені від призначеного покарання внаслідок амністії. За таких обставин необхідно виключити з вироку кваліфікуючу ознаку – вчинення злочину повторно, а його дії перекваліфікувати з ч. 2 на ч. 1 ст. 190 КК. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190 і ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК Г. остаточно призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі[238].

Виникає питання, чи можливо було застосувати до Г. ст. 2 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., якщо той має на утриманні малолітню дитину і відбув більше половини призначеного строку основного покарання за вчинення тяжкого злочину (ст. 186 ч. 2 КК)? Не можливо, оскільки в 2000 р. до Г. вже застосовувалася амністія і він знову вчинив умисний злочин, а тому на підставі п. “ж” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. амністія до таких осіб не застосовується.

Таким чином, якщо є обставини вказані в статті 7 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., то особи які притягуються до кримінальної відповідальності, ні при яких умовах не можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності чи покарання як за всі вчинені злочини, так і за частину їх.

В інших випадках, коли по тій чи іншій причині дія закону про амністію не поширюється на особу за частину вчинених нею злочинів, такі причини являються умовними і тоді особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності або покарання за частину злочинів на які поширюється дія закону про амністію. В підтвердження вищевказаного приведемо два приклади.

Приклад перший. Військовослужбовець – учасник бойових дій 1.03.2007 р. вперше порушив правила поводження із боєприпасами, що спричинило тяжкі наслідки (ст. 414 ч. 3 КК – особливо тяжкий необережний злочин, а потім в той же день вчинив дезертирство (ст. 408 ч. 1 КК – злочин середньої тяжкості).

Приклад другий. Військовослужбовець – учасник бойових дій 1.03.2007 р. вперше порушив правила поводження із боєприпасами, що спричинило загибель кількох осіб (ст. 414 ч. 3 КК – особливо тяжкий необережний злочин, а потім в той же день вчинив дезертирство (ст. 408 ч. 1 КК – злочин середньої тяжкості).