Розділ 6 Застосування амністії при сукупності злочинів та вироків

Не має єдності по цьому питанню і в судовій практиці.

Приклад перший: Вироком місцевого суду С. був засуджений в 1945 р. за крадіжку до 1 року позбавлення волі, за хуліганство до 1 року 6 місяців позбавлення волі. За сукупністю злочинів С. було остаточно призначене покарання до 1 року 6 місяців позбавлення волі. Оскільки С. вчинив крадіжку повторно, то в цій частині Указ Президії Верховної Ради СРСР від 7 липня 1945 р. “Про амністію у зв’язку з перемогою над гітлерівською Німеччиною” не міг бути застосований, в той же час вчинення вперше хуліганства підпадало під амністію. Верховний Суд СРСР признав правильним звільнення С. тільки від покарання за вчинення хуліганства[223].

Приклад другий: а) Вироком місцевого суду Н. був засуджений за вчинення тяжкого тілесного ушкодження до 4 років позбавлення волі і за перевищення влади також до 4 років позбавлення волі. Обласний суд застосував Указ Президії Верховної Ради СРСР від 1 листопада 1957 р. “Про амністію на ознаменування 40-х роковин Великої Жовтневої соціалістичної революції” та скоротив покарання Н. удвічі. Верховний Суд РРФСР визнав таке рішення обласного суду невірним, оскільки в разі засудження особи по одному вироку за сукупністю двох або більше злочинів, на одне з яких не поширюється дія акта амністії (за вчинення тяжкого тілесного ушкодження), амністія до таких осіб не застосовується[224];

б) Якщо до набрання чинності акта про амністію особою вчинено декілька злочинів і одне з них виключає можливість застосування амністії, до такої особи амністія не застосовується і у відношенні останніх злочинів[225].

Таку ж позицію в нинішній час займає і Верховний Суд України.

Приклад перший: Вироком районного суду від 19.08.2005 р. В. був засуджений за ч. 2 ст. 364 КК на 3 роки позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з керівною діяльністю на 1 рік. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання, а на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. його звільнено від покарання за ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 366 КК. Ухвалою апеляційного суду вирок залишено без змін. Верховний Суд України скасував вирок і відзначив, що згідно з чинним законодавством амністія є повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності й покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину. Звільнення особи від покарання у зв’язку з амністією за один злочин з одночасним призначенням покарання за інший законом не передбачено. Однак суд засудив В. за ч. 2 ст. 364 КК та звільнив за цією статтею закону від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, одночасно звільнивши його від покарання на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 366 КК[226].

Приклад другий: Вироком місцевого суду від 17.08.2005 р. С. була засуджена за ч. 3 ст. 185 КК до 3 років позбавлення волі, за ст. 15 – ч. 2 ст. 190 КК до 2 років позбавлення волі. На підставі Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. суд звільнив С. від покарання, призначеного за ст. 15 ч. 2 ст. 190 КК. Верховний Суд України скасував вирок і відзначив, що суд, призначивши С. покарання за кожний злочин окремо, всупереч вимогам ст. 70 КК і ст. 337 КПК не визначив їй остаточного покарання за сукупністю злочинів, більш того, при цьому не врахував, що чинним законодавством не передбачено можливості звільнення особи від покарання і одночасно призначення покарання за інший злочин[227].

На наш погляд, давати абстрактну відповідь на всі випадки про застосування (чи не застосування) амністії за один злочин і призначення покарання за іншим злочином – без урахування змісту, конкретних підстав та умов індивідуального акта амністії, а також стадії кримінального процесу на якій виникає це питання, – методологічно невірно, оскільки неможливо, аналізуючи один конкретний випадок, наприклад застосування (або не застосування амністії) до особи, вирок відносно якої набрав законної сили і остання відбуває покарання, робити з нього загальний висновок про те що він поширюється на всі випадки застосування (або не застосування амністії) і в нашій ситуації.

На нашу думку, як існують так і не існують різні варіанти, коли можливо або не можливо застосувати амністію за один злочин і одночасно призначити покарання за іншим злочином. При цьому ми виходимо з наступного, що проаналізувавши двадцять нормативних актів незалежної України про застосування амністії, ми робимо висновок про те, що немає хоча б двох актів про амністію де б повністю збігалися підстави та передумови звільнення осіб від кримінальної відповідальності чи покарання. Крім того аналіз як кожної передумови так і сукупності передумов звільнення осіб від кримінальної відповідальності або покарання дозволяє зробити висновок про те, що двадцять актів про амністію можна розділити на три групи:

1) акти про амністію застосування яких в першу чергу залежить від ступеня тяжкості вчинених злочинів (ст. 12 КК);

2) акти про амністію застосування яких залежить від конкретного характеру вчинених злочинів;

3) акти про амністію застосування яких залежить від індивідуальних ознак особи.

Така класифікація актів про амністію була зроблена ще в 1975 р. О.С. Гореликом[228].

До першої групи відносяться тринадцять актів амністії незалежної України, суть яких виражається в тому, що застосування (чи не застосування) їх залежить в першу чергу від ступеня тяжкості вчинених злочинів, а через неї і від виду і розміру передбаченого санкцією кримінально-правової норми покарання. Типовими представниками таких нормативних актів є останні закони про амністію – Закон України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закон України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закон України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., де у статтях 1-5 цих Законів передбачається звільнення від покарання різних груп осіб в прямій залежності від ступеня тяжкості вчинених злочинів, тобто, чим менша ступень тяжкості вчиненого злочину, тим більше підстав бути звільненим від покарання і навпаки, чим більша ступень тяжкості вчиненого злочину тим менше підстав бути звільненим від покарання.

До другої групи нормативних актів відносяться три акти про амністію. Суть цих нормативних актів полягає у тому, що застосування амністії залежить від характеру конкретних злочинів. До цих актів відносяться:

- Постанова Президії Верховної Ради України від 20.12.1991 р. “Про застосування на території України Закону СРСР “Про амністію військовослужбовців, які ухилялись від військової служби”[229];

залежить від характеру конкретних злочинів. До цих актів відносяться:

- Постанова Верховної Ради України від 11.03.1992 р. “Про звільнення від покарання осіб, засуджених за ухилення від чергового призову на дійсну військову службу за релігійними переконаннями”[230];

- Закон України ”Про амністію осіб, які брали участь у масових акціях протесту проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, та інших соціальних виплат” від 21.11.1996 р.[231].

Аналіз цих нормативних актів свідчить про те, що в першому випадку амністія застосовується до тих осіб які вчинили злочини передбачені ст. ст. 240, 241, 243 КК 1960 р., в другому випадку – ст. 72 КК 1960 р., а в третьому випадку – ст. ст. 187-3, 187-5, частинами 1-3 ст. 217-3 КК 1960 р.