Розділ 1. Поняття та види множинності злочинів

За кількістю судимостей рецидив поділяють на простий (однократний) і складний (багаторазовий).

Під простим рецидивом розуміють вчинення умисного злочину за наявності лише одної судимості за попередній умисний злочин.

Складний рецидив має місце при вчиненні нового умисного злочину за наявності декількох (двох та більше) попередніх судимостей за раніше вчинені умисні злочини. Простий і складний рецидив можуть утворювати як різнорідні, так і однорідні, і тотожні злочини Якщо злочини різнорідні, то рецидив одночасно є загальним і простим (чи складним), наприклад, особа, що має непогашені суді мості за крадіжку та хуліганство, вчиняє зґвалтування. При наявності судимостей за однорідні (тотожні) злочини, скажімо, за декілька грабежів, вчинення нового грабежу чи крадіжки утворить спеціальний складний рецидив тощо.

За ступенем суспільної небезпеки розрізняють рецидив пенітенціарний і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів.

Пенітенціарний рецидив завжди пов'язаний із покаранням у вигляді позбавлення ваті. Він має місце там, де особа, під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі, знову вчиняє злочин, за який засуджується до позбавлення волі. Наприклад, втеча із місць позбавлення волі (ч. 1 ст. 393 КК) є загальним рецидивом, а повторна втеча, за умови, що особу за попередню втечу вже було засуджено, є спеціальним пенітенціарним рецидивом, передбаченим в ч. 2 ст. 393 КК.

В кримінально-правовій літературі пенітенціарний рецидив іноді визначають як вчинення особою нового умисного злочину, якщо особа раніше вже засуджувалась до позбавлення волі. Однак, за новий умисний злочин не завжди призначається покарання, пов’язане із позбавленням волі. Як справедливо зазначає М.І Бажанов, за такої постановки питання відбувається невиправдане розширення поняття пенітенціарного рецидиву, адже сама його назва «пенітенціарний» пов'язана із відбуванням покарання в пенітенціарній системі, тобто в місцях позбавлення волі[242].

Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів — є там, де особа, що вже має судимість за один із таких злочинів, знову вчиняє незалежно від їх послідовності, тяжкий чи особливо тяжкий умисний злочин. Наприклад, особа, що має судимість за умисне вбивство, і знову вчиняє умисне вбивство, буде відповідати за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. В такому випадку слід говорити про рецидив особливо тяжких злочинів.

В новітній літературі з кримінального права висловлюється думка, згідно з якою до видів множинності злочинів також належить і сукупність вироків. Зокрема, В.П. Малков зазначає, що виділення сукупності вироків в окремий вид множинності є цілком обґрунтованим, тому що поняттями сукупність злочинів і рецидив злочинів не охоплюються всі можливі варіанти вчинення двох чи більше злочинів одною особою[243].

На перший погляд, наведена позиція має раціональне зерно. Дійсно, за чинною редакцією ст. 34 КК рецидив злочинів не можна ототожнювати з сукупністю вироків, тому що ці поняття не співпадають за змістом. Рецидив пов’язується лише із вчиненням умисних злочинів, тоді як сукупність вироків має місце у всіх випадках вчинення нового злочину після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання за попередній злочин. Крім того, рецидив злочинів не утвориться, якщо попереднім вироком особа була засуджена за злочин, вчинений у віці до 18 років, хоча сукупність вироків в цих випадках матиме місце.

За загальним правилом сукупність вироків не може співвідноситись також і з сукупністю злочинів. Перед усім тому, що якісною ознакою останньої є вчинення особою всіх злочинів до винесення обвинувального вироку хоча б за один з них (ч. І ст. 33 КК).

Однак в судовій практиці іноді зустрічаються випадки сукупності вироків, які можуть сполучатися із сукупністю злочинів. Про ці винятки йдеться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», у п. 25 якої роз'яснюється: «коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші — після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК: спочатку — за правилами ч. 1 ст. 70 КК — за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього за правилами ч. 4 ст. 70 КК; потім за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно — за сукупністю вироків»[244].

Сукупність вироків неспроможна охопити і всі можливі випадки повторності злочинів, які пов’язані із засудженням особи. Згідно зі ст. 32 КК, повторність утворюється лише тотожними злочинами, іноді однорідними (якщо це прямо зазначено в Особливій частини КК), а для сукупності вироків має значення не вид злочину, а час його вчинення — між постановленням вироку, але до повного відбуття покарання.

Отже, якщо засудженим за необережний злочин після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинено, наприклад, новий необережний чи умисний злочин, різнорідний з першим, то дана ситуація має розглядатися як сукупність вироків, проте вона не є ні повторністю, ні сукупністю, ні рецидивом злочинів.

Таким чином, можна погодитись із В.П. Малковим щодо існування особливих випадків поєднання двох чи більше злочинів, які не охоплюються визначеними в законі видами множинності злочинів. Однак найменування таких випадків «сукупністю вироків» викликає певні сумніви.

Вирок — це найважливіший акт правосуддя, який постановляється від імені держави, це завжди письмовий офіційний процесуальний документ. Згідно зі ст.327 КПК України якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. В кримінальному праві поняття сукупність вироків пов'язане із особливими правилами призначення покарання, визначеними в ст. 71 КК, а не з видом злочинної діяльності особи. Множинність злочинів, навпаки, є об’єктивно існуючою ситуацією вчинення особою (групою осіб) двох чи більше злочинів. Вона має місце незалежно від судових рішень, хоча інколи (при рецидиві) може бути з ними пов'язана. Тому при віднесенні сукупності вироків до виду множинності злочинів порушуються логічні принципи поділу понять, зникає єдина підстава для класифікації множинності, перекручуються її специфічні юридичні ознаки.

Ґрунтуючись на висловленому, вважаємо, що сукупність вироків не можна розглядати як вид множинності, хоча вказана проблема, безумовно, потребує подальшого наукового обговорення.

1.6. Кримінально-правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів

У статті 35 КК сформульовані положення, згідно з якими визначається кримінально-правове значення множинності злочинів. Так, повторність, сукупність та рецидив ураховуються при: а) кваліфікації злочинів; б) призначенні покарання; в) вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності чи г) звільнення від покарання.

Як вже зазначалося, вплив повторності злочинів на кваліфікацію залежить від виду повторності. Так, при повторності закінчених тотожних злочинів дії особи кваліфікуються за одною статтею Особливої частини КК (наприклад, крадіжка після крадіжки — за ч. 2 ст. 185 КК).

Якщо повторно вчиняються однорідні злочини або маг місце збіг незакінченого і закінченого злочинів, то кваліфікація здійснюється за двома (чи більше) статтями КК. Наприклад, при вчиненні, скажімо, шахрайства після крадіжки застосовуються дві статті КК — ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 190 КК (за умови, що інші кваліфікуючі ознаки відсутні). Так само вчинення замаху на грабіж після закінченої крадіжки передбачатиме відповідальність з ч. 1 ст. 185 та ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК за ознакою повторності.