Розділ 1. Поняття та види множинності злочинів

18 вересня 2003 р. приблизно о 18-й годині працівники міліції на горищі сараю виявили та вилучили висушені гілки рослинного походження з листям та подрібнену суху рослинну масу, яка визнана наркотичним засобом — висушеним каннабісом (марихуаною) загальною вагою 255 грамів.

У касаційному поданні прокурор просив виключити з вироку посилання суду на кваліфікуючу ознаку — повторність вчинення П. нового злочину та перекваліфікувати дії засудженого з ч. 2 на ч. 1 ст. 309 КК.

Перевіривши матеріали справи та наведені у касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України подання задовольнила з таких підстав. Суд правильно встановив фактичні обставини справи. Висновки суду щодо винності П. у незаконному зберіганні наркотичною засобу ґрунтуються на доказах, досліджених у судовому засіданні і детально викладених у вироку. Водночас суд неправильно кваліфікував дії засудженого за ч. 2 ст. 309 КК. Оскільки суд звільнив П. від відбування попереднього покарання на підставі Закону «Про амністію», то відповідно до ч. 3 ст. 88 КК він є особою, яка не має судимості, тому кваліфікація його дій судом за ознакою повторності є неправильною. За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дії П. перекваліфікувала з ч. 2 на ч. 1 ст. 309 КК оскільки в його діях відсутня кваліфікуюча ознака — повторність вчинення злочину та призначила йому покарання в межах санкції цього закону[174].

Інша судова помилка пов’язана із кваліфікацією повторної крадіжки.

Вироком Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 18 квітня 2005 р. С, раніше неодноразово судимого, засуджено за ч. 2 ст. 185 КК та за ч. 4 ст. 187 КК України. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 5 липня 2005 р. вирок щодо С. залишено без змін.

С. визнаний винним у тому, що він 25 серпня 2004 р. з метою крадіжки зайшов до приміщення Слов’янського районного центру соціальних служб для молоді у м. Слов'янську, шляхом вільного доступу пройшов у один із кабінетів, де зі столу таємно викрав шкіряну сумку (вартістю 40 грн.), що належала Т., у якій було майно потерпілої на загальну суму 246 грн. 70 коп.

Також С. 25 серпня 2004 р. з метою заволодіння чужим майном шляхом розбою, маючи при собі ніж. зайшов у магазин «Альянс» у м. Слов’янську, проник за торговий прилавок і заволодів грошима в сумі 68 грн., після чого, будучи помічений працівниками магазину, які намагалися його затримати, з метою утримання викраденого С. ножем заподіяв К. легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, а Г. і Ф., які усвідомлювали злочинний характер дій засудженого і намагалися його затримати, — тяжкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі засуджений С. заперечував вчинення ним розбійного нападу, стверджував про безпідставність засудження за ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки попередня його судимість погашена, і просив вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Дії С. кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна повторно. Така кваліфікуюча ознака, як повторність інкримінована С. у зв'язку тим, що, як зазначено у вироку, в засудженого є незнята і непогашена судимість. Дійсно С. раніше був засуджений за вчинення тяжких злочинів, останнього разу 13 липня 1993 р. — на 7 років позбавлення волі, а звільнений 16 січня 1998 р. за відбуттям строку покарання. Також С. був засуджений у 1980 році на 10 років позбавлення волі. Строк погашення судимості за ст. 55 КК УРСР для осіб, засуджених до позбавлення волі на строк не більше 10 років, був установлений на рівні 8 років зі дня відбуття покарання. Строк погашення судимості за п. 8 ст. 89 КК України для осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкий злочин, дорівнює 6 рокам зі дня відбуття покарання, якщо вони не вчинять нового злочину. Відповідно до ст. 5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, який її пом’якшує, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які, зокрема, відбули покарання, але мають судимість. Злочин, передбачений ст. 185 КК України, С. скоїв 25 серпня 2004 р., тобто через 6 років і 7 місяців після відбуття покарання. Отже, врахування такої кваліфікуючої ознаки, як повторність, у зв’язку з наявністю попередньої судимості С. є безпідставною, тому його дії належить перекваліфікувати з ч. 2 на ч. 1 ст. 185 КК України[175].

Отже, щодо кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 185 КК України, в даному випадку було застосоване кримінальне законодавство, яке не підлягало застосуванню. Тому цей вирок було обґрунтовано змінено шляхом виключення кваліфікуючої ознаки повторності крадіжки із формули обвинувачення.

Розглянуті нами кількісні і якісні ознаки є обов’язковими для такого виду множинності злочинів як повторність. При відсутності хоча б однієї із зазначених ознак повторність виключається.

Повторність слід відмежовувати від суміжних з нею понять.

Зокрема, повторність тотожних злочинів, яка не пов’язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин, зовні дуже схожа із одиничним продовжуваним злочином. І хоча в ч. 2 ст. 32 КК зазначається, що не є повторністю продовжуваний злочин, що складається із двох або більше вчинених в різний час тотожних злочинних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром, проблеми щодо їх розмежування в практиці існують. Схожість продовжуваного злочину із повторністю тотожних злочинів обумовлюється

двома ознаками: а) він також складається із низки тотожних (однакових за юридичним складом діянь) і б) між цими діяннями існує певний проміжок часу.

Однак, між повторністю і продовжуваним злочином є суттєві відмінності. Так, при продовжуваному злочині особа має єдиний злочинний намір, що охоплює заздалегідь поставлену загальну мету і єдиний умисел та об’єднує всі тотожні діяння, вчинені нею. При повторному вчиненні тотожних злочинів кожен з них має свою суб’єктивну сторону і самостійний умисел, який виникає кожного разу самостійно (спочатку) перед вчиненням кожного окремого злочину.

Продовжуваний злочин — це одиничний злочин. Якщо встановлені його ознаки, то повторність виключається і діяння особи кваліфікується як простий склад злочину (наприклад, за ч. 1 ст. 185 КК — як продовжувана крадіжка). При повторному вчиненні тієї ж крадіжки матиме місце множинність злочинів і застосуванню буде підлягати ч. 2 ст. 185 КК (кваліфікований склад злочину).

У судовій практиці поняття продовжуваного злочину використовується здебільшого щодо корисливих посягань на власність, хабарництва тощо. Так, продовжуване вилучення майна згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, повинно складатися із низки тотожних дій. охоплюватись з самого початку єдиним умислом на заволодіння конкретним майном і вчинятись одним способом[176].

Виходячи з цього, суди визнають, що крадіжка або привласнення майна із одного джерела і одним і тим самим способом не може кваліфікуватись як продовжуваний злочин за відсутністю даних щодо єдиного умислу на привласнення конкретної суми грошей. Отже, якщо особа, вчиняючи крадіжки, не мала наміру на викрадення певної кількості майна і кожна крадіжка була самостійним епізодом, то в таких випадках в діях особи буде повторність, а не одиничний продовжуваний злочин.

Таку позицію займає судова практика і у справах про хабарництво. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво», зокрема, зазначається (п. 15). що одержання службовою особою в декілька прийомів одного хабара за виконання чи невиконання дій, обумовлених із тим, хто його дає, потрібно розглядати як одиничний продовжуваний злочин. Кваліфікувати такі дії за ознакою повторності не можна.