Розділ 2. Зміст та обсяг поняття повторності злочинів

Однак не всі вчені погоджуються з висуненням тотожності злочинних дій як обов'язкової ознаки продовжуваного злочину. У теорії кримінального права є думка, що продовжуваний злочин може складатися з однорідних, а не тільки тотожних діянь[251]. В. Чернов зазначає, що юридично тотожними злочинні діяння повинні бути навіть за їх фактичної неоднорідності[252]. В. Владіміров, Г. Кріволапов вважають, що продовжуваний злочин складається з неодноразових послідовно вчинених упродовж певного часу тотожних, однорідних злочинних актів, які іноді за своїми фактичними ознаками не збігаються[253].

Для правильного розуміння юридичних властивостей продовжуваного злочину необхідно встановити внутрішній зв'язок між окремими діяннями, які складають один злочин. Цей зв’язок виявляється в тому, що діяння є лише необхідним епізодом одного цілого. Взаємозв’язок і внутрішня єдність між окремими діяннями, з яких складається продовжуваний злочин проявляється у направленості кожного з них на один і той самий об’єкт посягання, у подібності способів вчинення, а також в однаковості злочинного наслідку, що настав. У певних випадках можуть збігатися предмет посягання та місце вчинення злочину. Наприклад, до ознак, що розмежовують повторність злочинів та продовжуваний злочин П. К. Кривошеїн відносить предмет і місце вчинення злочину[254]. С. А. Тарарухін вважає, що ці ознаки можуть бути не обов’язкові. Наприклад, продовжуваний злочин, що складається з низки епізодів при єдиному умислі спрямований на вчинення злочину в значному чи у великому розмірі, можливо з різних джерел одночасно[255]. Т. Е. Караєв вважає, що неодноразове розкрадання власності одним і тим способом, вчинене з одним умислом і з однією метою, хоча і з різних місць одного і того ж підприємства, установи чи організації, треба розглядати як продовжуваний злочин[256].

Окремі епізоди продовжуваного злочину не мають самостійного юридичного значення і можуть отримати правову оцінку лише в єдності з іншими злочинними епізодами. У теорії кримінального права було висловлено думку, що кожний з епізодів, які входять до продовжуваного злочину є повноцінним злочином, а не його частиною і продовжуваним злочином може бути будь-який злочин передбачений Кримінальним кодексом, якщо там не зазначено ознаки повторності[257]. Однак таку думку розкритикували. Як зазначив В. П. Малков, злочинні діяння, що складають продовжуваний злочин, не є самостійними, а є лише етапом у продовженні вже початого злочину. Такої думки дотримується Б. А. Курінов та інші вчені[258]. Вони вважають, що продовжуваний злочин може складатись зі суспільно небезпечних діянь, і з інших правопорушень, зокрема адміністративних, дисциплінарних.

В. О. Навроцький вважає, що продовжуваний злочин становить собою поєднання:

— діянь, кожне з яких є злочином, тобто за кожне з яких окремо особа підлягає кримінальній відповідальності;

— адміністративних проступків чи інших правопорушень;

— діянь, одні з яких є злочинами, а інші — незлочинними правопорушеннями[259].

У кримінальному законодавстві не визначено точної кількості діянь, якими можуть бути вчинені продовжувані злочини. Однак у деяких статтях Особливої частини КК законодавець дає вказівку на мінімальну кількість діянь, повторення яких утворює злочин. Наприклад, у ст. 434 КК України — «погане поводження з військовополоненими, яке мало місце неодноразово…».

Неодноразовість у кримінальному праві розуміють вчинення тотожного діяння два або більше разів. Неодноразовість — це сума двох і більше тотожних порушень закону, за які особа підлягає відповідальності як за одне ціле[260].

Для більшості учених практиків систематичність наявна за умови вчинення діянь тричі або більше разів[261]. Отже, злочини, ознакою яких є систематичність чи неодноразовість вчинення відповідних діянь, становлять собою різновид продовжуваних злочинів.

П. С. Матишевський вважає, що продовжуваний злочин — це складний одиничний злочин, який складається з дво- чи багаторазових діянь, кожне з яких окремо утворює самостійний склад злочину. Однак розбіжність продовжуваного злочину та повторності злочинів вчений вбачає у ступені суспільної небезпеки. На його думку, особа, яка багаторазовими діяннями реалізувала один умисел (продовжуваний злочин), представляє меншу суспільну небезпеку порівняно з особою, яка вчинила кожен злочин з новим умислом[262].

Слід погодитися з В. О. Навроцьким, який виділяє такі ознаки продовжуваного злочину:

— посягання спрямоване на один об’єкт. Підтвердженням цього є вчинення діянь щодо одного і того ж потерпілого чи характер предмета злочину;

— вчиняється кілька дій. Продовжуваний злочин вчиняється лише шляхом повторення актів активної поведінки, він неможливий через бездіяльність чи внаслідок поєднання дії та бездіяльності;

— дії тотожні, причому вимагається не фактична, а юридична тотожність — їх передбачено однією і тією ж статтею чи частиною статті Особливої частини КК. Наприклад, продовжуваний злочин може бути у випадку вилучення із чужого володіння і звернення на свою користь бойових припасів внаслідок кількох дій, які полягають у їх крадіжці, вимаганні, заволодінні шляхом шахрайства (ч. 1 ст. 262 КК України);

— між окремими епізодами, які в сукупності утворюють продовжуваний злочин, немає значного розриву у часі. Наявність більш-менш великого проміжку між окремими епізодами, як правило, вказує на те, що умисел винного виникає заново, нові дії не становлять собою продовження попередніх.

— умисел винного охоплює заподіяння шкоди в певному розмірі (завдати шкоду потерпілому, викрасти майно тієї чи іншої вартості). Звідси випливає, що продовжуваний злочин може бути вчинено лише з прямим умислом[263].

Т. Є. Караєв вважає, що немає достатніх причин виключати продовжуваний злочин із числа необережних суспільно небезпечних діянь. Необережний продовжуваний злочин складається із тотожних діянь, що охоплюються однією формою вини — необережністю і спричиняють шкоду чи створюють загрозу спричинення шкоди. У формі продовжуваного злочину може проявлятися, наприклад, забруднення моря і атмосферного повітря тощо[264].

Натомість на думку А. П. Козлова, у випадку забруднення навколишнього середовища продовжуваний злочин відсутній. Тут є повторність злочинів у вигляді систематичності, оскільки значний вихід газу чи отруєних відходів, що забруднюють навколишнє середовище, є самостійним злочином. Забруднення має правове значення лише після того, як воно виходить за межі санітарних норм. При цьому вже найменший вихід за межі певних норм є правопорушенням. Злочином є не будь-яке забруднення, а лише істотне порушення вказаних норм. Яке істотне забруднення навколишнього середовища слід визнати єдиним результатом: мінімальне чи максимальне? Відповідь може бути одна: будь-яке забруднення певною мірою є закінченим злочином в конкретних випадках, що свідчить про відсутність єдиного результату. Крім того, із досягненням злочинного результату продовжуваний злочин припиняється. Забруднення навколишнього середовища не припиняється ні за мінімального, ні за максимального забруднення (наприклад, знищення біологічного життя в якомусь озері). Забруднення триватиме доти, поки не знищено буде джерело забруднення. І це також свідчить, на думку А. П. Козлова, про неможливість продовжуваного злочину.

Особливості продовжуваного злочину, на переконання А. П. Козлова, полягають в тому: