Розділ 2. Зміст та обсяг поняття повторності злочинів

Із постанов випливає, що продовжуваним злочином визнається неодноразове вчинення тотожних злочинних дій, які охоплюються одним єдиним умислом винного і у своїй сукупності становлять один злочин. Тобто головною ознакою продовжуваного злочину є єдність умислу для всіх вчинених дій. Повторне вчинення злочину, навпаки, характеризується тим, що кожний епізод (дія) вчиняється з новим умислом.

Проблема співвідношення та розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину часто виникає у справах про хабарництво. Одним продовжуваним злочином є одержання службовою особою хабара за виконання чи невиконання обумовлених дій. У таких випадках кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як повторне вчинення злочину немає підстав. У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику в справах про хабарництво»[273] вказано, що одержання службовою особою в декілька прийомів одного хабара за виконання чи невиконання дій, обумовлених із тим, хто його дає, потрібно розглядати як продовжуваний злочин. Кваліфікувати такі дії за ознакою повторності не можна. Одночасне одержання посадовою особою хабара від кількох осіб кваліфікується як вчинене повторно, якщо хабар передається за вчинення різних дій в інтересах кожної особи, яка дає хабар, а службова особа усвідомлює, що одержує хабар від кількох осіб. Отже, повторність одержання хабара — це не об’єднане єдиним умислом одержання кількох хабарів від однієї особи чи кількох осіб.

Зауважимо, що залежно від особливостей складу злочину кількість ознак продовжуваного злочину змінювалася. Так, Пленум Верховний Суд України доповнив ознаки продовжуваного злочину у разі зґвалтування тим, що злочинні діяння повинні відбуватися без значної перерви у часі. В іншому випадку, при одержанні одного хабара в декілька прийомів кількість ознак продовжуваного злочину зменшується. Як бачимо, Пленум Верховного Суду України неодноразово у своїх постановах давав характеристику продовжуваних злочинів, вказував на їх відмінність від злочинів повторних.

Отже, оскільки продовжуваний злочин має єдиний умисел, єдину мету для всіх діянь, що його утворюють, то він є одиничним злочином і кваліфікується за однією статтею Кримінального кодексу, не утворюючи повторності злочинів. Наявність ознак продовжуваного злочину, з точки зору кваліфікації діяння, означає, що воно розглядається як один злочин, а не як повторність злочинів. Сутність продовжуваного злочину полягає у визнанні юридичного значення за злочином загалом, а не за його окремими епізодами. Звідси випливають правила кваліфікації продовжуваних злочинів:

1. Кожний окремий епізод, з яких складається продовжуваний злочин, не підлягає самостійній кваліфікації — оцінюється весь злочин загалом.

2. Продовжуваний злочин виключає кваліфікацію скоєного як повторності, навіть за умови, що окремі епізоди є злочинами (за відсутності продовжуваного злочину підлягали б окремій кваліфікації).

3. Якщо відповідальність диференційовано з урахуванням заподіяних наслідків (сума викраденого, розмір хабара тощо), то вчинене кваліфікується за статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає заподіяння відповідної шкоди продовжуваним злочином.

4. Якщо продовжуваний злочин не доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного, то вчинене кваліфікують як замах на злочин, ознакою якого є наслідки, яких намагався досягнути винний у результаті вчинення усіх запланованих ним дій.

5. Дії співучасників, умисел яких передбачав участь у продовжуваному злочині (спрямованому на заподіяння певних наслідків), кваліфікують за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК. Дії співучасників, умисел яких охоплював їх участь лише в окремих епізодах продовжуваного злочину, кваліфікують за статтями (частинами статті) Особливої частини КК, які передбачають злочини, що утворюють відповідний продовжуваний злочин[274].

Отже, повторність злочинів та продовжуваний злочин за зовнішніми ознаками можуть збігатися. В обох випадках наявна сукупність протиправних актів, між якими є певний проміжок часу, вони можуть посягати на один і той самий об’єкт, вчинятися одним і тим способом, в одному і тому ж місці.

При повторності злочинів кожне із вчинених особою діянь характеризується власним суб’єктивним змістом і, відповідно, у поєднанні з іншими обставинами утворює окремий склад злочину. В межах продовжуваного злочину єдність умислу особи пов’язує кожне з вчинених нею діянь з іншими діяннями таким чином, що всі діяння стають компонентами єдиної діяльності особи. Іншими словами, умисел у продовжуваному злочині є спільним щодо всіх злочинних діянь, а при повторності злочинів особа вчиняє наступний злочин з новим умислом. Саме у встановленні умислу проявляється складність: є він єдиним для всіх вчинених діянь чи кожне з них вчинено із самостійним умислом.

У ч. 2 ст. 32 КК України зазначено, що повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром. Тут слід зауважити, що під виявленням наміру розуміється зовнішній прояв тим чи іншим способом (усно, письмово, шляхом конкретних дій тощо) наміру особи вчинити злочин, але без реальних дій, спрямованих на реалізацію цього наміру. Єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину, в якому однією із обов'язкових ознак є суспільно-небезпечне діяння. Тому, відповідно, все, що не виражене у діянні знаходиться поза сферою кримінально-правового регулювання і не може підлягати кримінальній відповідальності.

Оскільки у кодексі передбачено визначення умислу і для збереження єдності термінології доцільно слова «злочинний намір» замінити «умислом», виклавши положення ч. 2 ст. 32 КК України так: «При вчиненні декількох тотожних діянь, об'єднаних єдиним умислом, має місце одиничний продовжуваний злочин».

2.3.2. Співвідношення повторності злочинів із сукупністю злочинів

Інколи законодавець зміст різних форм множинності злочинів формулює з урахуванням кількох відмінних ознак, тому деякі з цих форм не заперечують одна одну. Так, вчинені особою злочини одночасно можуть утворювати сукупність і повторність, повторність і рецидив. Таку ситуацію можна пояснити тим, що поділ множинності не є логічно обґрунтованим. Він проведений із порушенням законів формальної логіки, а це, зі свого боку, вносить плутанину в науку та правозастосовну практику.

У кримінально-правовій науці проблема розмежування повторності злочинів та сукупності не отримала одностайного вирішення. Наприклад, В. М. Кудрявцев розглянув такі ситуації співвідношення повторності і сукупності, зокрема, повторність злочинів збігається із сукупністю тоді, коли утворює не тотожні склади злочину. Якщо стаття КК, що передбачає злочин удруге, має вказівку на повторність злочинів, то він повинен бути застосований зі статтею КК, яка передбачає перший злочин. В. М. Кудрявцев наводить такий приклад. Якщо винний вчинив спочатку крадіжку, а потім грабіж, то в його діяннях буде і повторність, і сукупність злочинів. Якщо в статті КК немає частини (пункту) про повторність злочину, то вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів[275]. Наприклад, якщо вчинено шахрайство, а потім знищення або пошкодження майна, то можна вважати другий злочин повторним у сенсі загальної повторності, і кваліфікувати вчинене за двома статтями КК.

Сукупність злочинів можлива без повторності, наприклад, вчинено крадіжку, а потім легке тілесне ушкодження. Можлива повторність без сукупності злочинів у тих випадках, коли вдруге вчинено таку саму крадіжку. Можливий третій варіант, коли одночасно є сукупність злочинів та повторність як кваліфікуюча ознака злочину.

Як бачимо, вчений за основу розмежування цих понять використовує таку ознаку як характер вчинених злочинів, зокрема різнорідні злочини утворюють сукупність злочинів, однорідні злочини утворюють і сукупність, і повторність, тотожні злочини утворюють повторність злочинів.

Загалом у теорії кримінального права є різні позиції щодо характеру злочинів, що утворюють сукупність злочинів. Перша полягає в тому, що її складають, як правило, різнорідні злочини, але в окремих випадках злочини, що утворюють сукупність, можуть бути однорідними і навіть тотожними.

Т. Е. Караєв і Ю. М. Юшков вказують, що сукупність утворюється різнорідними і однорідними посяганнями[276]. На думку А. С. Нікіфорова і В. П. Малкова до сукупності можуть входити не тільки різнорідні, однорідні, а й юридично тотожні діяння[277]. Крім цього, А. С. Нікіфоров припускав ще й ідеальну сукупність тотожних злочинів, тобто вказував, що ідеальна сукупність можлива і тоді, коли однією дією вчиняється декілька злочинів, що охоплюються ознаками одного й того ж складу злочину[278]. Разом з тим, неможливо однією дією вчинити два однорідних злочини, що спрямовані на однакові або схожі безпосередні об’єкти і мають однакову форму вини (наприклад, однією дією вчинити грабіж і крадіжку). Тим більше неможливо однією дією вчинити два тотожних злочини (наприклад, одночасно дві крадіжки). Сутність ідеальної сукупності полягає саме в різнорідному характері злочинів, вчинених особою.