Розділ 2. Зміст та обсяг поняття повторності злочинів

В. П. Малков пише, що за сукупністю злочинів можуть бути кваліфіковані тотожні діяння, якщо першим діянням є замах на злочин, а другим — закінчений злочин — і навпаки. Однак у цьому випадку правильніше говорити про кваліфікацію злочинів за сукупністю статей, оскільки під час кваліфікації відбувається зіставлення ознак конкретного злочину і конкретної статті, тому нормативною підставою кримінально-правової кваліфікації є певна стаття КК, в цьому випадку декілька статей, бо вчинене не охоплюється однією статтею. Тому у випадку вчинення особою двох і більше злочинів, які можуть бути тотожними, однорідними і різнорідними, все необхідно кваліфікувати за сукупністю статей, а не за сукупністю злочинів.

Друга позиція полягає в тому, що головною ознакою сукупності злочинів є наявність саме різнорідних злочинів[279]. Так, О. М. Яковлєв вважає, що відмінність сукупності злочинів від інших видів множинності злочинних діянь полягає в тому, що сукупність утворюють не будь-які, а лише різнорідні злочини. Такими злочинами визнаються діяння, що мають різні безпосередні об'єкти, або вчиняються з різними формами вини[280]. І. Б. Агаєв наполягає на тому, що однорідні і тотожні злочини не можуть входити до сукупності злочинів, тому що вони є головними ознаками повторності. Крім того, як зазначає цей вчений, кваліфікація злочинів за сукупності заснована на їх різнорідності[281]. Однак і повторність злочинів характеризується вчиненням тотожних, однорідних та різнорідних злочинів. З огляду на своєрідне сполучення двох різних видів множинності, такі випадки в теорії кримінального права називають «повторність-сукупність»[282]. У кримінальному праві визнають, що повторність-сукупність має місце у разі вчинення декількох однорідних злочинів, а сукупність — коли вчинено декілька різнорідних злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону[283].

Отже, ознака, яка характеризує злочини, що утворюють повторність або сукупність, то запропонований в науці варіант поділу на тотожні, однорідні і різнорідні не вирішує питання про розмежування цих понять.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 КК України сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. Частина 2 ст. 33 КК України визначає, що за сукупності злочинів кожен із них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК. Зіставлення положень ч. 3 ст. 32 КК України та ч. 1 ст. 33 КК України дає можливість зробити висновок, що сукупність злочинів має місце у випадку вчинення особою двох і більше злочинів, передбачених різними статтями або частинами однієї статті Особливої частини КК. У випадках спеціально зазначених в Особливій частині КК — при вчиненні двох і більше злочинів, передбачених різними статтями Особливої частини КК, — поряд із сукупністю матиме місце і повторність злочинів. Тобто в цих двох статтях йдеться про два або більше злочинів, які передбачені різними статтями.

Отже, єдиною розмежувальною ознакою між цими поняттями законодавець називає те, в яких статтях Особливої частини КК вміщено злочин. Проте це не є достатньою ознакою за якою можна провести розмежування, адже повторність однорідних злочинів кваліфікується за сукупністю статей, так само як і сукупність злочинів. До того ж, і повторність тотожних злочинів відповідно до принципів кримінально-правової кваліфікації необхідно кваліфікувати за сукупністю статей. Як наслідок, особливість такого розмежування втрачається, оскільки у всіх випадках вчинення особою двох і більше злочинів необхідно кваліфікувати за сукупністю статей.

Визначаючи співвідношення між сукупністю злочинів та повторністю, доцільно почати з визначенням ознак сукупності злочинів. Водночас, зважаючи на поділ сукупності злочинів на ідеальну та реальну, доцільніше буде встановити відмінності між кожним з цих видів сукупності злочинів і повторності злочинів.

У теорії кримінального права виділяють такі ознаки сукупності злочинів: вчинення особою двох окремих злочинів; жоден зі злочинів не втратив кримінально-правового значення; за жоден зі злочинів особа не була засуджена; діяння є самостійними злочинами, передбаченими окремими статтями (частинами статей) Особливої частини КК[284]. Оскільки реальна та ідеальна сукупність злочинів є її видами, то вони характеризуються такими ж ознаками, що й множинність злочинів загалом і сукупність злочинів зокрема, а також своїми видовими ознаками.

У спеціальній літературі під ідеальною сукупністю розуміють випадки, коли особа одним діянням вчиняє одночасно два або більше злочинів[285]. Тобто особливою її ознакою є кількість діянь, тобто два або більше злочинів вчиняються одним і тим же діянням. Оскільки ідеальна сукупність злочинів вчинюється одним діянням, то, логічно, утворюється ще одна ознака, котра відмежовує її від повторності злочинів, а саме час вчинення злочинів. Особливість конструкції цього виду сукупності злочинів полягає в тому, що два або більше злочини виконуються одним діянням, тобто вони вважаються вчиненими водночас. Тобто, ідеальна сукупність, утворена одним діянням, фактично не може бути розірвана у часі. А повторність злочинів утворюють два і більше злочинів вчинених неодночасно, тобто розірвані між собою у часі.

Отже, різний час вчинення злочину, різна кількість діянь видаються достатніми ознаками для того, щоб розмежувати ці два поняття між собою. Окрім цього, видається, що ідеальна сукупність злочинів це одна поведінка, яка кваліфікується за декількома статтями Особливої частини КК. Так звана ідеальна сукупність злочинів є не більш ніж чисто юридична конструкція, службова роль якої полягає у тому, щоб забезпечити повноту оцінки вчиненого діяння, показати, які норми кримінального закону одночасно порушені винним. Однак у подібних випадках саме діяння одиничне, а не повторне.

Як зазначено в юридичній літературі, одним діянням можна порушити закон лише один раз, а відповідно, і вчинити лише один злочин. Передбачення одного діяння в декількох статтях не може утворювати в дійсності множинності діянь. Тому ідеальна сукупність лише по ідеї, а не в дійсності, утворює множинність. Для наявності множинності в дійсності потрібна множинність діянь, кожне з яких є необхідною ознакою об’єктивної сторони злочину[286]. Таким чином, прихильники цієї позиції переконані, що сукупність злочинів може бути утворена лише декількома злочинними діяннями, кожне з яких відповідає окремому злочину, а відтак ідеальної сукупності взагалі не існує. Порушення одним діянням одночасно декількох кримінально-правових норм слід вважати одиничним злочином.

Слід погодитись з позицією С. І Тишкевіча, який вважає, що ідеальна сукупність — це надумана правова конструкція, яка існує фактично лише тому, що положення кримінального закону є недосконалими і її існування лише тимчасове, до усунення певних невідповідностей. Він вважає, що ідеальною сукупністю злочинів можна визнавати лише ті випадки, коли одним діянням порушено кримінально-правові норми, в яких при конструюванні законодавцем не було враховано типові наслідки, що характеризують об’єктивну сторону єдиного злочинного діяння[287].

Таким чином, ідеальна сукупність злочинів буде існувати доти, доки у КК не буде усунуто невідповідності, про які було вказано вище. Усунення цих невідповідностей повинно призвести до того, що у випадках, коли одним діянням спричинено шкоду двом або більше об’єктам кримінально-правової охорони, вчинене буде кваліфікуватись лише за однією кримінально-правовою нормою.

Щодо реальної сукупності злочинів, то вона має місце тоді, коли особа вчиняє два чи більше злочини двома чи більше діяннями. Звідси випливає, що видовою ознакою реальної сукупності злочинів є те, що діяння розірвані між собою у часі. І якщо зіставити ознаки реальної сукупності з ознаками повторності злочинів, то можна визначити, що спільними ознаками є: вчинення особою двох або більше злочинів, кожен з яких передбачений в Особливій частині КК як окремий склад; жоден із злочинів не втратив кримінально-правового значення; ці злочини вчиняються послідовно, з певним проміжком часу між ними. Щодо ознаки вчинення злочину до засудження хоча б за один із них, то вона не є визначальною для повторності злочинів, оскільки повторність злочинів охоплює випадки вчинення злочинів і до, і після засудження.

З викладеного можна зробити висновок, що реальна сукупність злочинів становить собою повторення злочинів, тобто має місце ситуація, коли одна і та ж особа спочатку вчиняє один злочин, а згодом наступний злочин. Тому видається, слід підтримати позицію В. П. Малкова, який зазначив, що протиставляти повторність та реальну сукупність злочинів не має достатніх підстав, оскільки реальна сукупність злочинів в той же час є повторністю злочинів[288]. Ідеальну сукупність варто віднести до одиничного злочину, оскільки вона вчиняється одним діянням, яке порушує принаймні дві кримінально-правові норми одночасно.

2.3.3. Співвідношення повторності злочинів та рецидиву злочинів

Відповідно до кримінального закону, повторністю може бути визнано і вчинення нового злочину особою, що має непогашену або не зняту судимість за попередній злочин. Тобто законодавець формально-логічно прирівнює між собою ці поняття. Крім того, з історичного огляду питань повторності злочинів видно, що вчені і ототожнювали ці поняття, і проводили між ними розмежування. Наприклад, В. М. Кудрявцев виділив такі варіанти співвідношення рецидиву злочинів з повторністю та сукупністю злочинів:

а) рецидив не утворює ні сукупності, ні повторності злочинів (вчинення вбивства особою, яка має судимість за крадіжку);

б) рецидив одночасно утворює повторність (особа, яка має судимість за крадіжку, під час відбування покарання вчинила розбій);

в) рецидив збігається із сукупністю (особа раніше була засуджена за розбій і знову засуджена за вбивство і крадіжку);

г) рецидив збігається і з повторністю злочинів, і зі сукупністю злочинів (особа, вдруге засуджена за розбій, вчиняє крадіжку транспортного засобу і розбій; то її дії прийнято кваліфікувати за сукупністю злочинів, причому за розбій відповідатиме повторно[289].