Розділ «Глава VII Системне тлумачення актів законодавства. Переважне застосування спеціального закону (спеціальних правових норм)»

1) до складу спадщини входить «право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов’язаннях» (ч. 1 ст. 1230 ЦК). Диспозиція цієї спеціальної правової норми є сумісною з диспозицією загальної правової норми, встановленої ст. 1218 ЦК: якщо зазначена спеціальна правова норма передбачає спадкування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов’язаннях, то загальна правова норма, що встановлена ст. 1218 ЦК, передбачає можливість спадкування будь-яких прав, крім тих, що перелічені в ст. 1219 ЦК. Отже, диспозиція загальної правової норми, що встановлена ст. 1218 ЦК, охоплює собою і диспозицію спеціальної правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 1230 ЦК, тобто диспозиції цих двох правових норм співвідносяться як рід і вид;

2) до складу спадщини входить право на стягнення неустойки (штрафа, пені) у зв’язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов’язків, якщо неустойка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя (ч. 2 ст. 1230 ЦК). Диспозиція цієї спеціальної правової норми є сумісною з диспозицією загальної правової норми, встановленої ст. 1218 ЦК: якщо зазначена спеціальна норма передбачає перехід у порядку спадкування права на стягнення неустойки за відповідних умов, то загальна правова норма, встановлена ст. 1218 ЦК, передбачає можливість спадкування будь-яких прав, крім тих, що названі в ст. 1219 ЦК. Отже, диспозиція загальної правової норми, що встановлена ст. 1218 ЦК, охоплює собою і диспозицію спеціальної правової норми, що встановлена ч. 2 ст. 1230 ЦК, тобто диспозиції цих двох норм співвідносяться як рід і вид;

3) до складу спадщини входить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено спадкодавцеві судом за його життя (ч. 3 ст. 1230 ЦК). Диспозиція цієї спеціальної правової норми є сумісною з диспозицією загальної правової норми, встановленої ст. 1218 ЦК: якщо зазначена спеціальна правова норма передбачає перехід у порядку спадкування права на відшкодування моральної шкоди за відповідних умов, то загальна правова норма, передбачена ст. 1218 ЦК, передбачає можливість спадкування будь-яких прав, крім тих, що передбачені ст. 1219 ЦК. При цьому слід враховувати, що за цивільним законодавством право на відшкодування моральної шкоди нерозривно з особою, якій завдано такої шкоди, не пов’язано, бо за визначенням моральної шкоди у ст. 23 ЦК вона полягає тільки в тому, що потерпіла особа уже пережила. Для порівняння зазначимо, що за визначенням моральної шкоди у ст. 2371 КЗпП вона може полягати в утраті нормальних життєвих зв’язків, що вимагає додаткових зусиль для організації життя. Тому право на відшкодування моральної шкоди за трудовим законодавством покликане компенсувати майбутні зусилля потерпілого, а відтак нерозривно пов’язане з особою потерпілого. Отже, диспозиція загальної правової норми, встановленої ст. 1218 ЦК, охоплює собою і диспозицію спеціальної правової норми, встановленої ч. 3 ст. 1230 ЦК, тобто диспозиції цих двох правових норм співвідносяться як рід і вид;

4) до спадкоємця переходить обов’язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем (ч. 1 ст. 1231 ЦК). Це — спеціальна правова норма, диспозиція якої є сумісною з диспозицією загальної правової норми, встановленої ст. 1218 ЦК: якщо диспозиція цієї спеціальної норми передбачає перехід до спадкодавця обов’язку відшкодувати майнову шкоду (збитки), то диспозиція загальної правової норми, встановленої ст. 1218 ЦК, передбачає перехід до спадкоємця будь-яких обов’язків, крім передбачених ст. 1219 ЦК. Отже, диспозиція правової норми, що формулюється у ст. 1218 ЦК, повністю охоплює собою диспозицію правової норми, встановленої ч. 1 ст. 1231 ЦК, тобто диспозиції цих двох правових норм співвідносяться як рід і вид;

5) до спадкоємця переходить обов’язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом із спадкодавця за його життя (ч. 2 ст. 1231 ЦК). Диспозиція цієї спеціальної правової норми є сумісною з диспозицією загальної правової норми, що встановлена ст. 1218 ЦК: якщо зазначена спеціальна правова норма передбачає перехід до спадкоємця обов’язку відшкодувати моральну шкоду (за відповідних умов), то загальна правова норма, що встановлена ст. 1218 ЦК, передбачає перехід до спадкоємця будь-яких обов’язків спадкодавця, крім тих, що названі у ст. 1219 ЦК. Отже, диспозиція правової норми, що встановлена ст. 1218 ЦК, повністю охоплює собою диспозицію спеціальної правової норми, встановленої ч. 2 ст. 1231 ЦК, тобто диспозиції цих двох правових норм співвідносяться як рід і вид;

6) до спадкоємця переходить обов’язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця (ч. 3 ст. 1231 ЦК). Диспозиція спеціальної правової норми, текстуально закріпленої в цьому законодавчому положенні, є сумісною з диспозицією загальної правової норми, встановленої ст. 1218 ЦК: якщо диспозиція спеціальної правової норми, закріпленої в ч. 3 ст. 1231 ЦК передбачає перехід до спадкоємця обов’язку сплатити неустойку (за відповідних умов), то диспозиція правової норми, закріпленої в ст. 1218 ЦК, передбачає перехід до спадкоємця будь-яких обов’язків спадкодавця, крім тих, що підпадають під дію ст. 1219 ЦК. Отже, диспозиція цієї загальної правової норми повністю охоплює диспозицію спеціальної правової норми, встановленої ч. 3 ст. 1231 ЦК, тобто диспозиції цих двох правових норм співвідносяться як рід і вид.

В усіх наведених тут випадках спеціальні правові норми не перешкоджають застосуванню загальної правової норми стосовно всіх названих тут спеціальних норм. Лише суто технічно фахівець-юрист не може посилатись на ст. 1218 ЦК, коли йдеться про перехід у порядку спадкування прав та обов’язків, передбачених ст. 1230,1231 ЦК, але і посилання при цьому на перехід прав та обов’язків, передбачених ст. 1230, 1231 ЦК, на підставі ст. 1218 ЦК не приведе до помилки при визначенні прав та обов’язків відповідних осіб.

§ 52. Колізії між загальними і спеціальними сумісними правовими нормами, диспозиції яких є різними і належать до одного роду

Колізії між текстуально закріпленими сумісними правовими нормами, одна із яких є загальною, а інша — спеціальною, а диспозиції є видами, що належать до одного роду, не можуть вирішуватись за допомогою правила про перевагу спеціальної правової норми. Вони вирішуються за допомогою висновку від протилежного.

1. Диспозиції сумісних правових норм, одна із яких стосовно іншої є загальною, а інша — спеціальною, можуть співвідноситись як два види, що належать до одного роду. Так, відповідно до ч. 1 ст. 274 ГК за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором. Це — спеціальна правова норма, що поширюється тільки на зобов’язання контрактації (державної закупки) сільськогосподарської продукції. Загальною стосовно цієї спеціальної правової норми є правова норма, що встановлена ч. 1 ст. 224 ГК і покладає на учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, обов’язок відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Ця правова норма є загальною стосовно правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 274 ГК, бо поширюється на всі господарські відносини. Отже, сфери дії цих двох правових норм співвідносяться як рід і вид, а диспозиції є видами стосовно родового поняття «господарські санкції», що визначається у ч. 2 ст. 217 ГК. Не можна вважати, що спеціальна правова норма, яка встановлена ч. 1 ст. 274 ГК, виключає застосування загальної правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 224 ГК, бо ці дві норми є сумісними. Отже, виробник сільськогосподарської продукції у разі її нездачі в установлені строки несе відповідальність і у вигляді сплати неустойки, і у вигляді відшкодування збитків (з урахуванням ч. 1 ст. 232 ГК).

2. Згідно ч. 2 ст. 785 ЦК, «якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення». Тут текстуально закріплюється спеціальна правова норма, що поширюється тільки на зобов’язання найму (оренди). Загальними щодо цієї правової норми є правові норми, які текстуально закріплюються у п. 4 ст. 611, ч. 1 ст. 623, ч. 2 ст. 22 ЦК і передбачають такий правовий наслідок порушення зобов’язання як відшкодування збитків. Ці правові норми є загальними, бо поширюються на всі цивільні зобов’язання. Отже, сфери дії правової норми, встановленої ч. 2 ст. 185 ЦК, з одного боку, і правових норм, встановлених п. 4 ст. 611, ч. 1 ст. 623, ч. 2 ст. 22 ЦК, — з іншого, співвідносяться як рід і вид, а диспозиції є видовими поняттями стосовно родового поняття «відповідальність за порушення зобов’язання». Ці конкуруючі правові норми є сумісними. Колізія між ними не може вирішуватись за правилом «lех gpesialis derogat generali», а правова норма, що встановлена ч. 2 ст. 785 ЦК не виключає застосування загальних норм, що встановлені п. 4 ст. 611 ЦК, ч. 1 ст. 623 ЦК, ч. 2 ст. 22 ЦК. Правда, слід зауважити, що Судова палата у господарських справах Верховного Суду дійшла висновку про те, що неустойка, передбачена ст. 785 ЦК, не відповідає розумінню неустойки, що випливає із ст. 549 ЦК, а тому це — не неустойка, а плата за користування річчю (постанова від 20 березня 2012 р. у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна в Донецькій області до ВАТ «Укртелеком»[171]). Це — школа вільного права. Оскільки це — прояв вільного права при здійсненні правосуддя Верховним Судом, то стає прикро за державу.

Частина четверта ст. 291 ГК встановлює, що «правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України». Це законодавче положення надає правовій нормі, що встановлена ч. 2 ст. 785 ЦК, значення спеціальної норми господарського права, стосовно якої правова норма, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. 224 ГК («учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено») є загальною (оскільки вона поширюється на всі господарські відносини). Отже, сфери дії цих двох правових норм співвідносяться як рід і вид, а диспозиції є двома видами, що охоплюються родовим поняттям господарських санкцій (ч. 2 ст. 217 ЦК). Диспозиції цих двох правових норм є сумісними, але стосовно їх співвідношення є спеціальна правова норма, яка на випадок, коли дві сумісні правові норми допускають одночасно і право на стягнення неустойки (штрафних санкцій), і право на відшкодування збитків, обмежує право на відшкодування збитків лише тією їх частиною, яка не покрита неустойкою (ч. 1 ст. 232 ГК). Ця правова норма підлягає застосуванню, якщо інше не встановлено законом або договором.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК «якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов’язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу». Тут формулюється дві правові норми, що є спеціальними за критерієм сфери їх дії, стосовно загальної правової норми, встановленої ч. 1 ст. 623 ЦК («боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки»). Диспозиції зазначених спеціальних і загальної правових норм є різними, але сумісними. Раз їх диспозиції є сумісними, то зазначені спеціальні норми не перешкоджають застосуванню до відносин, що регулюються цими нормами, загальної правової норми, встановленої ч. 1 ст. 623 ЦК. Отже, порушення позичальником строку повернення суми позики тягне його обов’язок сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК, яка покладає на боржника обов'язок «сплатити суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення» і відшкодувати збитки. Порушення позичальником строку повернення речей, визначених родовими ознаками, тягне сплату неустойки, що не виключає застосування загального правила ч. 1 ст. 623 ЦК, що зобов’язує боржника, який порушив зобов'язання, відшкодувати збитки, завдані цим порушенням. Правова норма, яка виявляться при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного із положення першого речення ч. 1 ст. 1050 ЦК і відповідно до якої інші заходи до позичальника, який порушив строк повернення позики, не застосовуються, не перешкоджає застосуванню загальної правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 623 ЦК.

Загальною правовою нормою стосовно правової норми, яка встановлена положенням першого речення ч. 1 ст. 1050 ЦК і зобов’язує позичальника, який прострочив повернення суми позики, сплатити цю суму з урахуванням індексу інфляції, є правова норма, що випливає із ч. 1 ст. 549 ЦК і зобов’язує боржника, який порушив зобов’язання, сплатити неустойку. Застосуванню цієї правової норми не перешкоджає спеціальна правова норма, текстуально закріплена у положенні першого речення ч. 1 ст. 1050 ЦК, оскільки ці дві правові норми є сумісними. У той же час правова норма, яка випливає із положення першого речення ч. 1 ст. 1050 ЦК і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, є несумісною із загальною правовою нормою, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. 623 ЦК, але правові норми, що виявляються за допомогою висновку від протилежного, не можуть застосовуватись усупереч іншим правовим нормам, у тому числі і загальним.

4. Згідно із спеціальною правовою нормою, яка текстуально закріплена в ч. 1 ст. 1043 ЦК («управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов’язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві — упущену вигоду»). Ці спеціальна правова норма є сумісною із загальною правовою нормою, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. 546 ЦК («виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком»). Відтак, ці правові норми вони можуть застосовуватись одночасно. У ч. 1 ст. 1043 ЦК логічно закріплюється також правова норма, яка виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої порушення управителем свого зобов’язання не тягне інших правових наслідків, крім передбачених цією частиною. Ця правова норма є несумісною із загальною нормою, текстуально закріпленою у ч. 1 ст. 546 ЦК, але правові норми, що виявляються за допомогою висновку від протилежного із нормативних положень, у яких текстуально закріплюються спеціальні норми, не можуть застосовуватись усупереч текстуально закріпленим правовим нормам, у тому числі загальним.

5. Господарський кодекс (ч. 1 ст. 229) вельми суворо підходить до боржників, що припустилися порушення грошового зобов’язання, покладаючи на них обов’язок не тільки сплатити штрафні санкції, а й обов’язок відшкодувати збитки. Це не виключає сплати відсотків відповідно до ч. 3 ст. 198 і ч. 4 ст. 232 ГК в розмірі, встановленому ч. 2 ст. 625 ЦК. Цивільний кодекс не встановлює будь-якого правила, яке б стосувалося відшкодування збитків, завданих порушенням грошового зобов’язання. Порушення грошового зобов’язання тягне відповідальність боржника, передбачену спеціальною правовою нормою, текстуально закріпленою в ч. 2 ст. 625 ЦК. Крім того, у ч. 3 ст. 549 («пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання») логічно закріплюється права норма, яка виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від попереднього правового явища (існування пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання) до попереднього і відповідно до якої прострочення виконання грошового зобов’язання тягне сплату такої пені. Ці спеціальні правові норми є сумісними із загальною правовою нормою, яка текстуально закріплена в ч. 1 ст. 623 ЦК, і відповідно до якої порушення зобов’язання тягне обов’язок відшкодування збитків, завданих кредитору. Ці сумісні правові норми мають диспозиції, що є видами, які належать до одного роду. Унаслідок сумісності цих правових норм вони можуть застосовуватись одночасно. Несумісними з правовою нормою, текстуально закріпленою в ч. 1 ст. 623 ЦК, є правові норми, які логічно закріплені в ч. 3 ст. 549 і ч. 2 ст. 625 ЦК, виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і відповідно до яких інші заходи відповідальності до боржників, що припустилися порушення грошового зобов’язання, застосовуватись не можуть. Але такі правові норми не можуть застосовуватись усупереч текстуально закріпленим правовим нормам, у тому числі і загальним. Отже, застосування до боржників, що припустила, а порушення грошового зобов’язання, заходів відповідальності, передбачених ч. 3 ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК, не виключає відповідальності таких боржників, встановленої ч. 1 ст. 623 ЦК.

§ 53. Колізії між принципами та іншими правовими нормами

Принципи (загальні засади чи просто «засади») також встановлюють правові норми, але широка сфера їх дії означає, що вони є найбільш загальними нормами, а тому вони не можуть конкурувати при правозастосуванні з правовими нормами, що регулюють більш вузьке коло суспільних відносин, а тому є спеціальними правовими нормами у відношенні до принципів (основних засад). Крім того, слід враховувати, що у змісті принципів поєднуються нормативний регулятор і декларація конституцієдавця чи законодавця про його наміри. Співвідношення між ними з часом змінюється на користь нормативного регулятора. Тому при тлумаченні принципів завжди враховується соціальний контекст. Нарешті, не можна не враховувати і ту обставину, що, приписуючи застосовувати принципи в порядку аналогії права, ст. 8 ЦК, ст. 8 ЦПК, ст. 9 КАС виключають можливість прямого застосування принципів (крім конституційних). С. П. Погребняк, що досліджував принципи права пише: «... Для принципів, що виконують регулятивну функцію, характерна опосередкована форма реалізації: відповідно до них формулюються норми права, що знаходять своє закріплення в юридичних актах, й здійснюється весь процес правового регулювання. Проте принципи можуть бути і безпосередньою правовою підставою для вирішення справ — наприклад, при застосуванні аналогії права...»[172].

1. Проблема принципів права, принципів законодавства, принципів галузей та інститутів права і законодавства була традиційною для радянської юридичної науки. Юридична наука незалежної України продовжує радянську традицію. Це — позитивно. Правда, разом з цим позитивом вітчизняна юридична наука успадкувала і негатив, яким є радянська традиція заідеологізованого підходу до дослідження принципів законодавства і права. Інший підхід за радянських часів був неможливим, бо принципи законодавства і права — це перш за все конституційні принципи, а радянська конституція не була реальним регулятором суспільних відносин. Це був красиво оздоблений фасад, що прикривав усі прояви тоталітарного режиму. Навіть у сучасному ідеологічно стриманому виданні стверджується, що «протягом тривалого попереднього періоду конституційно-правове регулювання у нашій країні відзначалося декларативністю, безсилістю (значною мірою навіть фіктивністю)»[173]. За таких умов принципи права і законодавства більше описувались за допомогою метафор, а не шляхом строго наукового аналізу.

Провідний радянський теоретик права С. С. Алєксєєв відносив принципи до нетипових нормативних приписів у праві і називав їх «носіями інтегративного», вищим виявленням властивих правовій системі нормативних начал[174]. Якщо принципи — це виявлення нормативних начал, та ще й вище, то чому ж вони при правозастосуванні часто ігноруються? Того ж часу інший широко відомий теоретик права Л. С. Явич характеризував принципи як несучі конструкції, навколо яких формуються норми, інститути, галузі й уся система права[175].