Розділ 4. Проблеми розмежування окремих складів злочинів, що мають спільні ознаки (в аспекті злочинів проти особи)

Доцільність у такому законодавчому підході знайти важко. Проблемність — очевидна. Різноманітність термінів могла б бути викликана потребою диференціювати кримінальну відповідальність за заподіяння різної шкоди здоров’ю людини. Проте чіткої диференціації кримінальної відповідальності стосовно злочинів, що заподіюють шкоду здоров’ю, якраз не спостерігається. Навпаки, як звертає увагу М.І. Хавронюк, законодавець шляхом встановлення однакового покарання за різні за ступенем суспільної небезпеки наслідки (загибель людей і тяжкі тілесні ушкодження) у різних статтях Особливої частини фактично прирівнює їх[1168]. Ще більш очевидним є таке зрівняння, коли у одній частині однієї й тієї самої статті Особливої частини КК законодавець називає різні за ступенем суспільної небезпеки наслідки, наприклад, середньої тяжкості, тяжке тілесне ушкодження або смерть у ст. 287 КК України; побої, легке або середньої тяжкості тілесне ушкодження у ч. 2 ст. 350 КК України. В окремих випадках обсяг понять, позначених відмінними за своєю словесною формою термінами збігається в повному обсязі або частково. Наприклад, «тривалий розлад здоров’я», «середньої тяжкості тілесне ушкодження». У інших випадках стосовно різних складів злочинів зміст вербально тотожних термінів є неоднаковим. Особливо це стосується понять «тяжкі наслідки», «інші тяжкі наслідки», «насильство». На вживання законодавцем у різному та суперечливому значенні понять, «тяжкі наслідки», «інші тяжкі наслідки» звертав увагу М.І. Хавронюк. Цей вчений показав, як у різних статтях Особливої частини КК України одні й ті самі наслідки в одних випадках охоплюються, а у інших — не охоплюються поняттями «тяжкі наслідки», «інші тяжкі наслідки» чи «особливо тяжкі наслідки»[1169]. Інколи сам законодавець закладає різне значення цих понять у законодавчі конструкції. Або ж висновок про різне значення однакових термінів випливає із тлумачення, залежно від того, яке смислове навантаження мають терміни, в альтернативі з котрими у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК названі ті, що позначають наслідки у вигляді шкоди здоров'ю людини. Проблема з’ясувати зміст вжитих законодавцем термінів, що позначають наслідки у вигляді шкоди здоров’ю людини, породжена їх розмаїттям, ускладнена ще й необхідністю встановити межі відповідних понять, що викликано вживанням у одному ряду термінів, що позначають поняття, зміст яких перекривається. Так, у ч. 3 ст. 206, ч. 3 ст. 278; ч. 3 ст. 355 КК України альтернативно названі такі різновиди шкоди здоров’ю, як насильство, що є небезпечним для життя чи здоров’я та інші тяжкі наслідки. Як відомо, складовою поняття «насильство, що є небезпечним для життя чи здоров’я» прийнято вважати заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження. Таке ж ушкодження вважається складовою частиною поняття «інші тяжкі наслідки». Можна припустити, що в цьому разі розмежування обсягу аналізованих понять відбувається за кількістю потерпілих. Середньої тяжкості тілесне ушкодження за традицією, що склалася, відносять до «інших тяжких наслідків» в тому разі, коли воно заподіяне двом або більше особам[1170]. Навряд чи обґрунтовано не відносити до тяжких наслідків заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження одній особі. Однією з ознак цього виду тілесного ушкодження є спричинення значної стійкої втрати працездатності менш як на одну третину. Для конкретного потерпілого це означає істотне погіршення якості його життя, пожиттєве обмеження його професійних та особистісних можливостей.

Також існує проблема визначити, чи охоплюється заподіяння шкоди здоров’ю поняттями «тяжкі наслідки» чи «інші тяжкі наслідки» у тих складах злочинів, в яких встановлення причинового зв’язку між суспільно небезпечним діянням і шкодою здоров’ю є складним (ч. 2 ст. 329; ч. 2 ст. 374; ч. 1 ст. 403; ч. 3 ст. 422 КК України) в зв’язку з тим, що шкода здоров’ю не перебуває в безпосередньому зв’язку з об’єктом відповідних складів злочинів.

Таким чином, формулювання наслідків, що полягають у шкоді здоров’ю людини, здійснене законодавцем із порушенням вимог законодавчої техніки. Для них характерні ті недоліки, на які звертав увагу ще І. Бентам у своїй праці «Номографія», що була написана між 1811 і 1831 роками. Серед недоліків другого порядку, властивих вираженню і методу як формі законодавства, видатний мислитель називав непостійність у висловлюваннях, коли для позначення одного й того ж вживаються різні слова і фрази, та непостійність у змісті, коли одне й те саме слово або фраза вживаються в різних випадках у різних значеннях[1171].

Встановлювати зміст понять, якими у законі позначені наслідки у вигляді різноманітної шкоди здоров’ю потрібно відносно якоїсь константи. Таким мірилом повинні стати виділені самим законодавцем види злочинів проти здоров’я. Надалі у цій роботі види складів злочинів проти здоров’я будуть не лише основою встановлення змісту вжитих законодавцем термінів, що позначають наслідки у вигляді шкоди здоров’ю людини, а й базисом, з яким буде встановлюватись співвідношення інших складів злочинів та норм, що їх закріплюють.

Однією з ключових проблем для кваліфікації злочинів розглядуваної групи є встановлення змісту і співвідношення понять про, так звані, неконкретизовані наслідки: «тяжкі наслідки», «інші тяжкі наслідки», «особливо тяжкі наслідки», щодо змісту кожного з яких у кримінальному праві немає одностайності і з приводу яких давно існують нарікання в науці кримінального права[1172]. Так, З.А Тростюк, посилаючись на науково-практичні коментарі, зауважує, що «вчені-криміналісти по-різному визначають поняття «інші тяжкі наслідки»[1173].

Для цілей цього дослідження можна виділити три аспекти проблеми визначення змісту понять «тяжкі наслідки» та «інші тяжкі наслідки»: по-перше, чи охоплюється вказаними наслідками заподіяння лише фізичної шкоди людині чи й шкода іншого характеру; по-друге, чи охоплюється вказаними наслідками такий прояв фізичної шкоди людині як смерть; по-третє, які конкретні прояви фізичної шкоди людині становлять зміст цих понять. Варто зауважити, що у кримінально-правовій літературі розглядаються й інші аспекти розмитого змісту розглядуваних понять[1174].

Пленум Верховного Суду України, не диференціюючи поняття «тяжкі наслідки» та «інші тяжкі наслідки», щодо злочинів проти довкілля роз’яснює їх як єдине поняття. «Під тяжкими наслідками… слід розуміти: загибель чи масове захворювання людей, істотне погіршення екологічної обстановки, в тому чи іншому регіоні (місцевості); зникнення, масові загибель чи тяжкі захворювання об'єктів тваринного і рослинного світу; неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об’єкти або використовувати природні ресурси в певному регіоні; відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об’єкти або використовувати природні ресурси в певному регіоні; генетичне перетворення тих чи інших природних об’єктів; заподіяння матеріальної шкоди в особливо великих розмірах тощо»[1175].

Щодо злочинів, які в чинному КК України, передбачені статтями розділу «Злочини проти безпеки виробництва» існує таке роз’яснення Пленуму Верховного Суду України: «Під «іншими тяжкими наслідками»… треба розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом чи більше особам, значних матеріальних збитків державній, громадській організації або громадянам, а так само тривалий простій підприємств, цехів або їх виробничих дільниць»[1176]. Такий підхід, виражений ще в раніше діючій постанові Пленуму Верховного Суду України не заперечується у кримінально-правовій літературі[1177], за винятком окремих вчених, якими висловлюється інша точка зору. Зокрема, О.О. Бахуринська вважає, що поняттям «інші тяжкі наслідки», передбаченим ч. 2 ст. 271 КК України, може охоплюватися лише шкода здоров’ю особи, проявом якої є тяжке тілесне ушкодження[1178].

Із наведених вище цитат видно, що Пленум Верховного Суду України даючи роз’яснення поняттям «тяжкі наслідки» та «інші тяжкі наслідки» виходить із широкого розуміння цих понять, як таких що охоплюють як фізичну шкоду людині, так і шкоду іншого характеру. Крім того, вважає їх тотожними. Такий самий підхід спостерігається й у кримінально-правовій літературі[1179].

Проте позиція Пленуму Верховного Суду України є суперечливою. Вона не узгоджується з таким законом формальної логіки, як закон тотожності (нетотожності), бо одне явище реальної дійсності пропонується оцінювати одночасно як різні поняття. Поряд з тим, що Пленум Верховного Суду України включає до понять «тяжкі наслідки» та «інші тяжкі наслідки» смерть людини та тяжке тілесне ушкодження, у багатьох своїх постановах стосовно тих самих злочинів він дав роз'яснення, суть яких зводиться до того, що умисне заподіяння смерті потерпілої особи в поєднанні зі зґвалтуванням, захопленням заручників, перевищенням влади або службових повноважень має кваліфікуватися за сукупністю злочинів: відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК України (чи іншої статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за умисне вбивство з обтяжуючими обставинами — це стосується кваліфікації за сукупністю із перевищенням влади або службових повноважень) і відповідно: ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 147, ч. 3 ст. 365 КК України, тобто тими частинами цих статей, що передбачають тяжкі (особливо тяжкі) наслідки. Таким чином, неконкретизованість змісту розглядуваних понять лежить в основі ще одного порушення принципу законності кримінально-правової кваліфікації, породженого Верховним Судом України (п. 7 та п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р.; п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» від 30 травня 2008 р.; п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень»), та втіленого судами України[1180]. Таке саме за змістом роз'яснення пленуму Верховного Суду України, дане щодо положень КК України 1960 р., виявилося в окремих випадках вагомішим для судів за сам чинний КК України. Так, у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» було сказано: «Якщо в процесі розбою було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. 3 ст. 142 і ч. 3 ст. 101 або п. «а» ст. 93 КК». Таке роз’яснення суперечило принципу non bis in idem й на момент дії КК України 1960 р., у ч. 3 ст. 142 якого «Розбій» суспільно небезпечні наслідки були окреслені як тяжкі наслідки. Особливо явною є невідповідність, непридатність застосування наведеного положення з постанови пленуму Верховного Суду України щодо ч. 4 ст. 187 «Розбій» чинного КК, де суспільно небезпечні наслідки названі терміном «тяжкі тілесні ушкодження», котрий має цілком недвозначний зміст. Мабуть, за інерцією, керуючись цим роз’ясненням, судова колегія в кримінальних справах Вінницького апеляційного суду своїм вироком від 18 липня 2003 р. у справі № 1-25 2003 р.[1181] тричі інкримінувала одні й ті самі наслідки засудженій особі. Злочинні діяння засудженого Б. щодо двох різних потерпілих були вчинені з розривом у часі. Тому розглянемо вчинене лише щодо однієї потерпілої особи і лише в частині відображення у кваліфікації заподіяних наслідків. Дана судом кримінально-правова кваліфікація вчиненого є неправильною з багатьох міркувань, але повний аналіз здійсненої судом кваліфікації знаходиться за межами досліджуваної проблеми. Ілюстративним для даної частини дослідження є те, що вбивство двічі в різний час зґвалтованої засудженим Б. 80-річної потерпілої П. та пограбованої ним, вчинене з метою приховати скоєні злочини, було кваліфіковане судом за п. 6, 9, 10 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152, ч. 4 ст. 187 КК України. Це означає, що наслідок у вигляді смерті людини був розцінений судом і як наслідок вбивства, і як складова поняття «особливо тяжкі наслідки», що є кваліфікуючою ознакою зґвалтування, і як «тяжке тілесне ушкодження», що є кваліфікуючою ознакою розбою. Аналіз судової практики показав, що такі випадки інерційного застосування роз’яснень пленуму Верховного Суду України, котрі явно не відповідають чинному КК, непоодинокі[1182]. Більше того, це виявлено у всіх вивчених мною вироках з відповідної категорії справ. Наприклад, у вироку Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 березня 2003 р. також безпідставно один наслідок у вигляді смерті був відображений у формулі кваліфікації двічі. Так, дії засуджених К. і З. були кваліфіковані судом за ч. 4 ст. 187, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК[1183]. Позиція пленуму Верховного Суду України, котра полягає у пропагуванні подвійного інкримінування наслідків у вигляді смерті однієї й тієї ж потерпілої особи у разі вчинення реальної сукупності злочинів, екстраполюється судами України й на випадки застосування тих статей Особливої частини КК, щодо яких прямих вказівок про подвійне інкримінування передбачених у них наслідків у постановах пленуму Верховного Суду України немає. Наприклад, у вироку апеляційного суду Львівської області від 16 листопада 2004 р.[1184] дослівно сказано: «… суд визнає доведеною вину підсудних К.Б.М., К.В.М. у вчиненні злочинів:

Примушуванні потерпілого М. до виконання цивільно-правового зобов'язання, що спричинило інші тяжкі наслідки у вигляді смерті потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою осіб. Дані їх дії суд кваліфікує за ст. 355 ч. 3 КК України.

У вчиненні за попередньою змовою групою осіб з особливою жорстокістю, умисного вбивства потерпілого М. Ці дії К.Б.М. і К.В.М. суд кваліфікує за ст. 115 ч. 2 п.п. 4,12 КК України».

Перш ніж встановлювати зміст досліджуваних понять, слід зауважити, що поняття «тяжкі наслідки» та «інші тяжкі наслідки» не можна ототожнювати. Поняттям «тяжкі наслідки» законодавцем позначаються суспільно небезпечні наслідки, які є безальтернативною ознакою складу злочину. Обсяг цього поняття сам по собі є дуже широким. Крім того, він не обмежений обсягами інших понять, що мало б місце, якби вони були названі з ним в одному переліку. Зміст поняття «тяжкі наслідки» насамперед залежить від об’єкта складу злочину, а також від змісту суспільно небезпечного діяння у відповідному складі злочину. Тому аналізоване поняття не може мати однакового значення у всіх складах злочинів. Існуючий стан речей суперечить принципу системності кримінального права, не сприяє засвоєнню положень чинного КК особами, яким належить його застосовувати. За усієї широти змісту розглядуваного поняття, явища, котрі ним охоплюються, не просто залежать від змісту суспільно небезпечного діяння, а повинні знаходитися з ним в необхідному причинно-наслідковому зв’язку. Тому не сприймається позиція авторів, які твердять, що під тяжкими наслідками у складі, передбаченому ч. 3 ст. 133 КК України «Зараження венеричною хворобою» поряд із самогубством потерпілої особи, її психічною хворобою слід також розуміти розпад шлюбу, в якому вона перебувала[1185]. Але розпад шлюбу потерпілої особи не перебуває в прямому причиновому зв’язку із суспільно небезпечним діянням. А є результатом волевиявлення або самої потерпілої особи, або ж її подружжя. Так само суперечить теорії необхідного причинового зв’язку віднесення до тяжких наслідків розглядуваного чи будь-якого іншого злочину, ознаки спеціального суб’єкта якого не включають певних повноважень і відповідальності за потерпілу особу, її самогубства, як це роблять у кримінально-правовій літературі[1186]. Ці приклади є проявом того, як в науці кримінального права не надають значення принциповій відмінності причин і умов. Їх в повній мірі можна віднести до тих, про які писала Н.М. Ярмиш. Деякі автори, — пише Н.М. Ярмиш, рішуче наполягають на визнанні причинового зв’язку у всіх випадках, коли виявляється хоч якийсь, навіть дуже віддалений зв’язок між діянням і існуючою ймовірністю. Такий підхід, на думку вченої, приховує в собі загрозу створення можливості притягнення до відповідальності як виконавця за поступки, які зовсім не послужили причиною певної шкоди, а тільки цій шкоді сприяли, стали її умовою[1187]. Проте, навряд чи було б обґрунтовано заперечувати проти віднесення у кримінально-правовій літературі[1188] до змісту поняття «тяжкі наслідки» самогубства потерпілої особи, якщо правовий статус спеціального суб’єкта відповідного злочину передбачає певні повноваження і відповідальність за потерпілу особу.

У матеріалах опублікованої практики Верховного Суду України підкреслюється, що для кваліфікації певного діяння, як такого, що потягло інші тяжкі наслідки, повинна бути встановлена наявність причинового зв’язку. Так, Миколаївський районний суд Львівської області вироком від 8 червня 2006 р. засудив П. за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286 і ч. 3 ст. 135 КК України. П. визнаний винним в тому, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, рухаючись на мікроавтобусі з несправною гальмівною системою зі швидкістю, що перевищувала 60 км на годину, вчинив наїзд на пішоходів К. і П.Я. В результаті чого перший помер, а другий отримав легкі тілесні ушкодження. П. втік з місця події. Тобто, він поставив потерпілих в небезпечний для життя стан та завідомо залишив їх без допомоги, що призвело до смерті К. Апеляційний суд Львівської області цей вирок залишив без змін. Перевіривши матеріали справи і обсудивши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія Суддів Судової палати з кримінальних справ Верховного Суду України, змінила вирок Миколаївського районного суду Львівської області від 8 червня 2006 р. і ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2006 р. Дії П. були перекваліфіковані з ч. 3 ст. 135 КК України на ч. 1 ст. 135 КК України. Як вказано в ухвалі суду касаційної інстанції, «смерть К. настала зразу після наїзду на нього автомобілем, тому життя потерпілого не залежало від надання чи ненадання йому допомоги. Значить настання смерті потерпілого не знаходилось в причиновому зв'язку із залишенням його в небезпеці, що виключає кримінальну відповідальність П. за ч. 3 ст. 135 КК України»[1189].

«Інші тяжкі наслідки» — це завжди наслідки альтернативні. Відповідно обсяг цього поняття залежить від тих понять, що позначають суспільно небезпечні наслідки, в поєднанні з якими воно назване у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК України. В.О. Навроцький писав, що всі терміни, які використані у відкритих переліках, позначають однорідні поняття[1190].

Досить слушним є міркування З.А Тростюк, що у «статтях Особливої частини КК України, де поєднуються в одну логіко-граматичну конструкцію звороти «загибель людей» та «інші тяжкі наслідки», необхідно розуміти лише заподіяння певної фізичної шкоди потерпілому. Адже шкода, яка позначена термінологічним зворотом «інші тяжкі наслідки» повинна бути однопорядковою з загибеллю людей (фізичною шкодою)»[1191]. Але тут потрібно уточнити, що таке тлумачення поняття «інші тяжкі наслідки» поширюється тільки на випадки, коли «загибель людей» названа у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК як єдина альтернатива іншим тяжким наслідкам. Адже, як вказував В.В. Мальцев критерій встановлення змісту оціночного поняття, яким позначені суспільно небезпечні наслідки у конкретному складі злочину, повинен лежати у площині охоронюваного об’єкта[1192]. А В.Н. Кудрявцев зазначав, що кінцевий елемент об’єктивної сторони — шкідливий наслідок повинен мати не випадковий характер, а належати до сфери об’єкта даного злочину, бути однорідним за характером шкоди з тією суспільно небезпечною дією (бездіяльністю), яка передбачена даною нормою[1193].

Проте, у кожній з наведених З.А. Тростюк цитат йдеться про поняття «інші тяжкі наслідки» щодо різних категорій злочинів, передбачених статтями різних розділів Особливої частини КК України. Різне змістовне наповнення аналізованого поняття безпосередньо визначається змістом того поняття чи тих понять, у поєднанні з якими у диспозиції статті Особливої частини воно назване. Адже, у деяких складах злочинів альтернативою іншим тяжким наслідкам, крім загибелі людей, є суспільно небезпечні наслідки, що полягають у шкоді, за характером відмінній від фізичної шкоди людині. Наприклад, у ч. 3 ст. 265 КК України «Незаконне поводження з радіоактивними матеріалами» альтернативою загибелі людей та іншим тяжким наслідками названо майнову шкоду у великому розмірі та значне забруднення довкілля, які у відкритому переліку суспільно небезпечних наслідків передують іншим тяжким наслідкам. А це означає, що в такому випадку поняття «інші тяжкі наслідки» включає не лише фізичну шкоду людині, а й шкоду такого характеру, що є однопорядковим із майновою шкодою у великому розмірі та значним забрудненням довкілля. Тому, виходячи з чинного законодавства, поняттю «інші тяжкі наслідки» не можливо надати однакового значення для всіх складів злочинів. Також не можна погодитись з висновком Д.А Балобанової про необхідність уніфікації і законодавчого визначення оціночних понять, які мають різне значення в різних статтях, навіть в межах одного розділу. Авторка веде мову про такі поняття, як «великий розмір», «тяжкі наслідки», «інші тяжкі наслідки», «шкода здоров'ю», «істотна шкода здоров'ю», «значні збитки», «значний розмір»[1194]. Оскільки, як було обґрунтовано вище, уніфікувати їхній зміст для всіх статей Особливої частини КК не можливо. Від них треба відмовитись.

Якщо розглядати ситуацію з позицій de lege ferenda, то існуючий у законі підхід потрібно змінити. І для позначення наслідків, що полягають у фізичній шкоді людині, відмовитись від використання таких багатозначних понять як «тяжкі наслідки» та «інші тяжкі наслідки», зміст яких потрібно визначати по-іншому щодо кожного складу злочину, враховуючи зміст і структуру безпосереднього об’єкта злочину. Зокрема, наслідки, що полягають у шкоді здоров’ю потрібно уточнювати, наприклад, позначивши їх термінами, що мають чітко визначений і відомий всім зміст: тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження. Такий підхід уже апробований у КК України, зокрема, у ст. 286, ч. 2 ст. 314 та багатьох інших статтях Особливої частини КК України. Так само формулює наслідки у вигляді шкоди здоров’ю людини стосовно злочинів, передбачених статтями, що знаходяться за межами розділу VII «Злочини проти особи», законодавець РФ, тобто як заподіяння тяжкої, середньої тяжкості шкоди здоров’ю. Реалізація запропонованого підходу усуне необхідність надавати одному й тому самому терміну різного значення щодо ознаки, яка займає одне й те саме місце в системі ознак складу злочину щодо різних статей Особливої частини, в тому числі й передбачених одним розділом Особливої частини КК України. Тим більше недоцільно доповнювати існуючі склади злочинів кваліфікуючою ознакою «настання тяжких наслідків», як це пропонує О.В. Сапронов, стосовно ст. 144 КК України[1195].

Другий аспект проблеми з’ясування змісту понять «тяжкі наслідки» та «інші тяжкі наслідки» полягає у вирішенні питання, чи охоплюється вказаними наслідками такий прояв фізичної шкоди людині, як смерть. Висновок про те, що суспільно небезпечні наслідки, що названі у КК як тяжкі, включають і смерть, подається у кримінально-правовій доктрині, як безсумнівний[1196], зокрема, щодо складів злочинів «Незаконна лікувальна діяльність» чи «Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником»[1197], за винятком окремих авторів[1198]. Такий самий підхід існує й у практиці застосування права. Зокрема, щодо складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 147; ч. 2 ст. 364; ч. 3 ст. 365 КК України відповідні роз’яснення містяться у постановах Пленуму Верховного Суду України[1199]. Застосовуючи норми про склади злочинів, обов’язковою ознакою яких є тяжкі наслідки, щодо яких немає прямих вказівок у постановах Пленуму Верховного Суду України, суди України виходять з того, що цими наслідками охоплюється і смерть потерпілого. Так, вироком місцевого суду Сихівського району м. Львова від 5 жовтня 2004 р.[1200] підсудні М.В.С., М.О.В., С.О.Л. були засуджені кожен за ч. 1 ст. 140 КК за діяння, наслідком якого стала смерть потерпілої особи. Саме така кваліфікація вчиненого була підтримана Верховним Судом України[1201]. Навряд чи цей усталений підхід можна вважати беззаперечним. На мою думку, у наведеному прикладі з судової практики вчинене мало би кваліфікуватися за ч. 1 ст. 119 «Вбивство через необережність». В обґрунтування такої позиції можу покласти такі міркування.

По-перше, диспозиція статті Особливої частини, у якій терміном «тяжкі наслідки» позначається відповідна ознака складу злочину, що не має своєю альтернативою загибель людей, не дає підстав вважати, що тяжкими наслідками охоплюється шкода у вигляді смерті людини, бо коли законодавець вважає, що наслідками у складі того чи іншого злочину має бути смерть людини, він прямо про це пише.