Розділ 4. Проблеми розмежування окремих складів злочинів, що мають спільні ознаки (в аспекті злочинів проти особи)

Таким чином, якщо особа, котра не досягла статевої зрілості, добровільно вступила у статеві зносини, усвідомлюючи характер і значення дій, що з нею вчинялися винним, його дії за наявності усіх необхідних ознак складу злочину повинні кваліфікуватись за відповідною частиною ст. 155 КК України. Якщо ж винний вступив у статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості і 14-річного віку, за видимої добровільності з її боку і яка при цьому не усвідомлювала характеру і значення дій, що з нею вчинялися винним, то вчинене за наявності усіх необхідних ознак складу злочину є зґвалтуванням малолітньої чи малолітнього з використанням безпорадного стану і повинно кваліфікуватись за ч. 4 ст. 152 КК України.

Доцільні ж аргументи В.О. Навроцького про те, що до малолітніх осіб всі мусять ставитися як до недоторканних в сексуальному плані, і що законодавець повинен максимально забезпечити цю недоторканність, сприймаються як слушна пропозиція з розвитку законодавства.

В судовій практиці допускаються помилки в частині розмежування зґвалтування малолітньої чи малолітнього та статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості. Так, Красилівський районний суд Хмельницької області вироком від 7 червня 2005 р. визнав Ч. винним за ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 155 КК України. Судом було встановлено, що Ч. протягом тривалого часу із застосуванням фізичного насильства та погроз його застосування вступав у статеві зносини зі своєю малолітньою дочкою, якій на момент вчинення щодо неї насильницьких дій виповнилося 11 років[1317]. «У цьому випадку, додаткова кваліфікація за ч. 2 ст. 155 КК є зайвою, оскільки відповідальність за зґвалтування малолітньої особи повністю охоплюється диспозицією ч. 4 ст. 152 КК, а ст. 155 КК передбачено відповідальність за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, при цьому такі статеві зносини з боку потерпілої мають добровільний характер», — вказують автори узагальнення судової практики з аналізованої категорії справ[1318]. Від себе ж хочу додати, що ідеальна сукупність суміжних складів злочинів, однією з розмежувальних ознак яких є спосіб вчинення злочину, взагалі не можлива[1319]. А Сокальський районний суд Львівської області вироком від 22 червня 2005 р. визнав винним К. за ч. 1 ст. 155 КК України. Проте, судом не вирішувалося питання, чи здатна була 12-річна потерпіла за своїм віком розуміти характер вчинюваних за її згодою дій та їх наслідки[1320].

На підставі проведеного аналізу можна зробити пропозицію de lege ferenda. Вказівку на потерпілу особу в диспозиції ч. 1 ст. 155 КК України потрібно уточнити, доповнивши її такими словами: «і усвідомлювала характер і значення дій, що вчинялися з нею». Тоді така ознака складу цього злочину, як потерпілий, буде виступати не спільною, а розмежувальною ознакою у цій парі суміжних складів злочинів.

З метою чіткого розмежування складів злочинів, передбачених ч. 4 ст. 152 КК України та ч. 1 ст. 155 КК України, диспозиція ч. 1 ст. 155 КК України повинна бути змінена в частині вказівки на потерпілу особу, суспільно небезпечне діяння та спосіб вчинення злочину і, на мою думку, має виглядати так:

Природні статеві зносини або задоволення статевої пристрасті неприродним способом із особою, яка не досягла статевої зрілості, і яка усвідомлювала характер і значення дій, що вчинялися з нею, вчинені з використанням добровільної згоди такої особи, —

карається…

Отже, розмежування складів злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, в основному, не повинно викликати труднощів завдяки чіткості законодавчих формулювань, законодавчих конструкцій. Труднощі ж, які виникають у діяльності, пов’язаній із застосуванням права, пов’язані, головним чином, із встановленням фактичних обставин справи. Вибіркове дослідження практики місцевих судів м. Львова показало, що суди не допускають помилок у розмежуванні суміжних складів злочинів, що розглядаються. За відсутності розглянутих судами справ за статтями 154, 155 КК України такий висновок ґрунтується на тому, що у матеріалах кримінальних справ, де діяння винних кваліфіковані за відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 КК України чи відповідних їм статей 117 та 118 КК України 1960 р., немає даних, які б свідчили про наявність ознак складів злочинів, передбачених будь-якими з частин ст. 154 чи ст. 155 КК України чи відповідних їм статей 119 та 120 КК України 1960 р.[1321].

4.3.3. Кваліфікація злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, вчинених у поєднанні з іншими злочинами

Від випадків, коли розмежування котрогось зі складів злочинів проти статевої свободи чи статевої недоторканості з іншими складами злочинів обумовлене наявністю спільних ознак, потрібно відрізняти випадки, коли однакова словесна форма ознак певних складів злочинів не визначає тотожності їхнього змісту. Одним з таких проявів є поєднання діянь.

Теоретичні узагальнення, що стосуються кваліфікації злочинів, вчинених у поєднанні з іншими злочинами, були викладені автором у підрозділі, присвяченому дослідженню значення для розмежування складів злочинів вербальної тотожності понять, що позначають ознаки різних складів злочинів.

Що стосується злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, то поєднання умисного вбивства зі зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом з умисним вбивством, передбачено у п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України. Наведене поєднання злочинів є проявом однієї з трьох типових ситуацій використання законодавцем терміна «поєднаний» («пов’язаний») для конструювання складу злочину. Суть її в тому, що у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК України про кваліфікований склад певного злочину вказується на поєднання суспільно небезпечного діяння, що є ознакою цього складу злочину, із діянням, що водночас є ознакою іншого складу злочину, або із самим іншим складом злочину, й таке поєднання є кваліфікуючою ознакою. У відповідному структурному підрозділі цієї праці аргументувалась доцільність кваліфікації вчиненого за сукупністю: п. п. 10 ч. 2 ст. 115 і залежно від конкретних обставин справи — відповідних частин ст. 152 чи ст. 153 КК України.

Прикладом іншої типової ситуації поєднання злочинів, на яке немає прямої вказівки в диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК, і діяння, яке становить самостійний злочин, є метою, що досягається шляхом вчинення інших злочинів, є злочин, передбачений ст. 301 КК України. Вчинення кожного зі злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості може бути поєднане з вчиненням злочину, передбаченого ст. 301 КК України «Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів».

Одним з альтернативних суспільно небезпечних діянь у ч. 1 ст. 301 КК України «Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів» названо «примушування до участі в їх створенні», а кваліфікуючою ознакою у ч. 4 ст. 301 КК України названо «примушування неповнолітніх до участі у створенні творів, зображень, або кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм порнографічного характеру». Згідно з п. 15 постанови від 27 лютого 2004 р., «під примушуванням неповнолітнього до участі у створенні творів, зображень або кіно- та відеопродукції, комп’ютерних програм порнографічного характеру розуміються будь-які умисні дії, поєднані із застосуванням фізичного насильства (побої, тілесні ушкодження, катування тощо) чи психічного впливу (погрози застосувати насильство, знищити майно, розголосити певні відомості тощо) і спрямовані на те, щоб особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку, виступила автором (співавтором) відповідного твору або взяла участь у його створенні як актор, режисер, оператор». Порнографія, відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 р., — вульгарно-натуралістична, цинічна, непристойна фіксація статевих актів, самоцільна, спеціальна демонстрація геніталій, антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури, які не відповідають моральним критеріям, ображають честь і гідність людини, спонукають негідні інстинкти[1322]. Виникає запитання про співвідношення понять, що відображують суспільно небезпечне діяння у складах зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, з одного боку, та поняття участі у створенні творів, зображень порнографічного характеру, що полягає у акторстві, з іншого. Адже акторство у такого роду творіннях, виходячи із поняття порнографії, неминуче або в більшості випадків, пов’язане із вчиненням посягань на статеву свободу та статеву недоторканість примушеної до акторства особи. Вважаю, що досліджувані поняття за своїм змістом не є ідентичними. Вони відображують різні явища реальної дійсності. Тому у випадку примушування до акторства, як форми участі у створенні творів, зображень порнографічного характеру, в ході якого із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосуванням чи з використанням безпорадного стану потерпілої особи будуть вчинені статеві зносини чи насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, матиме місце реальна сукупність злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 301 КК України та ст. 152 чи 153 КК України. Якщо у злочині брало участь декілька осіб, їхні дії як співучасників злочинів потрібно оцінювати на підставі чинного КК України та з урахуванням викладених вище положень.

Наявність мети як обов’язкової ознаки певних складів злочинів також викликає необхідність вирішувати питання про дійсну чи лише видиму спільність ознак складів злочинів. Йдеться про злочини, суб’єктивна сторона яких характеризується не просто наявністю мети як обов’язкової ознаки цього складу злочину. Метою, з якою вчиняється суспільно небезпечне діяння в цих злочинах, є вчинення іншого діяння, передбаченого у Особливій частині КК як самостійний склад злочину. Кваліфікації за сукупністю відповідних статей вимагає вчинення однією й тією ж особою злочинів, обов’язковою ознакою одного з яких є певна мета, іншого — реалізація цієї мети, за умови, що вона наділена ознаками суб’єкта кожного з них, зокрема, «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини» (з метою експлуатації) (ст. 149 КК України) і «Сутенерство або примушування до зайняття проституцію (ст. З 03 КК України), чи «Зґвалтування» (ст. 152 КК України), чи «Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом» (ст. 153 КК України).

4.3.4. Перспективи розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

У сьогоднішньому вигляді статті про статеві злочини сформульовані були ще у КК України 1960 р. Вони осмислені у теорії кримінального права, пройшли апробацію на практиці. Неточності формулювань, які викликали неоднозначні тлумачення у кримінально-правовій літературі, наприклад, стосовно змісту і характеру погрози при зґвалтуванні, частково усунуто під час кодифікації 2001 р. Закон у частині розмежування складів злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи з іншими складами злочинів потребує незначних вдосконалень.

У кримінально-правовій літературі висловлюються пропозиції з приводу можливого удосконалення кримінально-правового захисту статевої свободи та статевої недоторканості особи. Вони були розглянуті вище у цій праці.

Оцінюючи якість кримінального закону в цій частині і «відповідаючи на питання про досягнення бажаного результату у боротьбі зі злочинами у сфері сексуальних відносин про те, набули чи не набули належної охорони і захисту статева свобода та статева недоторканість особи», Л.В. Дорош зазначила, «що чинне законодавство про кримінальну відповідальність за аналізовані злочини законотворчої мети ще не досягло»[1323]. Проте, пропозицій, як удосконалити це законодавство ця авторка не висловила.

На підставі проведеного аналізу можна дійти таких висновків, щодо перспектив розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.