Розділ 3. Розмежування складів злочинів за їхніми окремими ознаками

Деякі вчені ігнорували місце вчинення злочину як ознаку об’єктивної сторони, яка відіграє роль у розмежуванні складів злочинів. Звертаючи увагу на те, що не всі ознаки об’єктивної сторони мають розмежувальне значення, серед найбільш важливих у цьому сенсі ознак Є.В. Фесенко назвав діяння, наслідки, спосіб і ситуацію. Вказав він, що причинний зв’язок для розмежування складів злочинів значення не має. Про можливу роль місця вчинення злочину в цьому процесі він не згадував[897].

Значення місця вчинення злочину для відмежування складів злочинів від складів адміністративних правопорушень, як фактора здатного визначати наявність чи відсутність суспільної небезпеки вчиненого діяння також лише констатувалось у кримінально-правовій літературі[898].

У деяких роботах з Особливої частини кримінального права, присвячених дослідженню складу злочину, де місце є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони, заперечується вплив цієї ознаки на кваліфікацію[899]. Стверджується лише про її роль поряд з іншими факультативними ознаками об’єктивної сторони «для визначення характеру об’єктивної сторони та ступеня суспільної небезпеки» відповідного кримінально-караного діяння.

Таким чином, можна констатувати, що проблема визначення поняття такої ознаки об’єктивної сторони як місце вчинення злочину не знайшла свого остаточного вирішення у теорії кримінального права. Положення ж, що стосуються значення цієї ознаки у розмежуванні складів злочинів майже не розглядалися.

У підручниках з кримінального права України місце вчинення злочину визначають як: певну територію, на якій вчинюється злочин[900]; певну територію або інше місце, де відбувається суспільно небезпечне діяння і настають його суспільно небезпечні наслідки[901]; певну територію, де було почато і закінчено діяння або настав злочинний результат[902]; територію, на якій було почато, закінчено діяння або настав злочинний результат[903]. Напевно, виходячи саме з таких підходів у кримінально-правовій літературі й стверджують: «Також в дисертації доведено, що місцем вчинення злочину, передбаченого ст. 242 КК України, є знаходження відповідного водного об’єкта, а джерелом забруднення, засмічення — є підприємства, установи, організації, споруди, з яких потрапляють у водні об’єкти забруднюючі речовини, матеріали та стічні води»[904]. До речі, у ст. 242 КК «Порушення правил охорони вод» про жодні особливості, котрі б обмежували вчинення даного злочину тією чи іншою частиною простору не йдеться. Недостатня визначеність загального поняття «місце вчинення злочину» тягне за собою прогалини в дослідженні ролі цієї ознаки об’єктивної сторони для кримінально-правової кваліфікації діянь, склади яких як обов’язкову ознаку включають місце вчинення злочину, й недоречності, що допускаються у працях з Особливої частини кримінального права: «Конкретизація українським законодавством місця події — море або інший шлях, — має певне практичне значення для умов змішаного річкового і морського судноплавства»[905].

Наведені вище загальні дефініції місця вчинення злочину відрізняються лише тим, наскільки категорично в них наполягають на тому, що місце вчинення злочину — це й місце настання суспільно небезпечних наслідків злочину. До речі, цей аспект проблеми є епіцентром дискусій, що точаться у російській кримінально-правовій літературі довкола поняття місця вчинення злочину[906]. І розглядається він під кутом зору з’ясування меж дії кримінального закону РФ у просторі, бо у КК РФ не закріплене поняття місця вчинення злочину. Положення ж ч. 2 та 3 ст. 6 КК України «Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України» нівелює доцільність подібних дискусій (мається на увазі щодо застосування КК України в просторі) у кримінальному праві України. Хоча окремі українські дослідники вказують на певні недоліки того, як визначається злочин вчиненим на території України у ст. 6 КК України, й обґрунтовують доцільність внесення відповідних змін до КК[907]. Багато уваги надається авторами й тлумаченню положень ст. 6 КК України[908].

Об’єднує ж наведені вище дефініції й наукові дискусії, що точаться довкола них, те, що в кожній з них йдеться про той аспект місця вчинення злочину, в якому воно властиве для кожного реально вчиненого злочину. Адже кожен злочин вчиняється не поза простором, а на певній території. Тим самим вони стосуються місця вчинення злочину в контексті дії кримінального закону в просторі. У них не відображено і тим більше не розкрито суть місця вчинення злочину як ознаки складу злочину, призначення якої ідентифікувати відповідний склад злочину. Про значення ж у розмежуванні складів злочинів може йтися лише щодо місця вчинення злочину як конструктивного елемента складу злочину в будь-якій ролі: як у тих випадках, коли ця факультативна ознака складу злочину є самостійною конструктивною чи кваліфікуючою ознакою певних складів злочинів, так і в тих випадках, коли певні просторові характеристики не є самостійною ознакою складу злочину, а виступають частиною змісту інших ознак складу злочину.

Тому спочатку потрібно визначитися зі змістом поняття «місце вчинення злочину як ознака складу злочину». Для цього потрібно з’ясувати такі питання:

1) чи охоплюється поняттям «місце вчинення злочину» лише місце здійснення суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), чи воно включає й місце настання суспільно небезпечних наслідків;

2) чи поширюється поняття місце вчинення злочину на місцезнаходження (розташування у просторі) інших ознак складу злочину;

3) як відрізнити випадки, коли певні просторові характеристики є місцем здійснення суспільно небезпечного діяння й відповідно самостійною ознакою складу злочину — місцем вчинення злочину, від випадків, коли ті чи інші просторові характеристики стосуються інших ознак складу злочину.

Підхід, у якому враховано й те, що місце вчинення злочину є ще й ознакою складу злочину має місце у теорії кримінального права. В деяких джерелах просто констатують, що місце вчинення злочину може бути обов’язковою або кваліфікуючою ознакою складу злочину[909]. В інших джерелах він виражений більш чітко[910]. Зокрема у спільній праці російських учених В.Б. Малініна та А.Ф. Парфьонова зазначається, що місце вчинення злочину повинно розглядатись з позиції двох взаємопов’язаних аспектів цього поняття: в широкому розумінні — це частина фізичного простору, територія, на яку поширюється юрисдикція тієї чи іншої держави; у вузькому — просторова характеристика злочину, що безпосередньо вказана чи розуміється в диспозиціях кримінально-правових норм і впливає на кваліфікацію злочину та індивідуалізацію кримінальної відповідальності й покарання[911], й дають таке узагальнене визначення місця вчинення злочину — це певна територія, описана в диспозиції кримінально-правової норми, на якій було вчинено суспільно небезпечне діяння чи настав злочинний результат[912]. Таке ж у основних принципових моментах розуміння місця вчинення злочину демонструє й українська авторка К.В. Юртаєва. Два аспекти поняття «місце вчинення злочину» вона визначає так: «1) як просторову характеристику злочину, що визначає закон про кримінальну відповідальність якої країни має бути застосований до злочинного діяння та є передумовою кримінально-правової кваліфікації за законом певної держави — позадержавне значення; 2) як самостійну факультативну ознаку об’єктивної сторони складу злочину, яка стає обов’язковою криміноутворюючою ознакою його складу, коли диспозиція статті КК прямо її передбачає — внутрішньодержавне значення»[913]. На відміну від В.Б. Малініна, та А.Ф. Парфьонова, К.В. Юртаєва дає окрему дефініцію місця вчинення злочину як факультативної ознаки об’єктивної сторони — це «певна територія, об’єкт або ділянка місцевості, де щось відбувається»[914]. Проте наведені вище описання другого з аспектів розглядуваного поняття та дефініції мають одну спільну ваду, що обумовлена ігноруванням правил визначення понять. У них не вказано на особливості відповідного поняття, що ідентифікують явище, котре ним позначається, і за якими його можна відрізнити від інших подібних явищ (ознак складу злочину). Це призвело до того, що В.Б. Малінін та А.Ф. Парфьонов у наведений ними перелік безпосередньо вказаних в Особливій частині КК місць вчинення злочину[915] включили такі просторові характеристики явищ матеріального світу, які насправді належать до інших ознак складу злочину. Наприклад, саме предметом складу злочину є місця захоронення[916], надмогильні споруди і кладовищенські будівлі у ч. 1 ст. 244 КК РФ «Наруга над тілами померлих і місцями їх захоронення». Адже над ними вчиняється наруга, тобто вектор спрямованості суспільно небезпечного діяння визначає їх як предмет, суспільно небезпечне діяння вчиняється щодо них, здійснюючи вплив на них[917]. Для місця ж вчинення злочину характерним є те, що суспільно небезпечне діяння здійснюється на(у) відповідних частинах простору, не здійснюючи щодо них впливу.

Точне визначення того, якою ознакою складу злочину є та чи інша просторова характеристика має не лише теоретичне значення. Від нього прямо залежить зміст об’єктивної сторони складу злочину. Наприклад, лінгвістичний аналіз диспозиції ч. 1 ст. 273 КК України «Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах» показує, що логіко-граматична конструкція «на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах» позначає таку ознаку об’єктивної сторони як місце вчинення злочину. Адже ця конструкція у розглядуваному реченні є обставиною місця[918]. Вона не є складовою змісту суспільно небезпечного діяння. Відповідно, суспільно небезпечне діяння у розглядуваному складі злочину позначено конструкцією «порушення правил безпеки». Значить, законодавець не уточнює порушення яких саме правил безпеки становить зміст суспільно небезпечного діяння у цьому складі злочину. Звідси випливає, що суспільно небезпечне діяння у складі злочину, передбаченому ч. 1 ст. 273 КК України полягає у порушенні будь-яких правил безпеки: як загальних, так і спеціальних Слід зауважити, що усталений підхід — інший. У кримінальному праві України віддавна вважається, що розглядуваним складом злочину охоплюється лише порушення спеціальних правил, які встановлюються задля убезпечення вибухонебезпечних підприємств та цехів. Ця давно висловлена позиція В.І. Борисова[919] утвердилася в сучасній доктрині: «Порушення на вибухонебезпечному підприємстві (у цеху) інших правил безпеки (про охорону праці, виробництва робіт з підвищеною небезпекою) не містить ознак злочину, передбаченого ст. 273 КК»[920], та підтримується у кримінально-правовій літературі[921].

Не погоджуючись з В.Б. Малініним та А.Ф. Парфьоновим[922], не місцем вчинення злочину, а обстановкою вважаю психіатричний заклад у складі злочину, зафіксованого ст. 128 КК РФ чи ст. 151 КК України. Адже визначальними для поняття психіатричний заклад є не просторові, а функціональні характеристики. Поміщення у психіатричний заклад буде мати місце тоді, коли на особу здійснюється психіатричний вплив. Дещо по іншому розуміє цю ознаку М.І. Хавронюк. Він вважає, що поміщення в психіатричний заклад означає поміщення у відповідний стаціонар такого закладу для здійснення обстеження стану психічного здоров’я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею. По-перше, М.І. Хавронюк перелічив не всі можливі прояви психіатричного впливу. По-друге, здійснення відповідних впливів на особу він сформулював як мету злочину. Вчинення ж діяння з певною метою не означає автоматичної її реалізації. Проте, оскільки обстановка вчинення злочину — ознака об’єктивної сторони, то для визнання злочину закінченим завідомо психічно здорова особа має бути поміщена у таку обстановку реально, а не в перспективі. Поміщення ж потерпілої особи на горище, чи у підвал будівлі психіатричного закладу повинно оцінюватись залежно від усіх обставин справи, або як незаконне позбавлення волі (ст. 146 КК України), або як захоплення заручників (ст. 147 КК України).

На відміну від наведених вище, у дефініції, запропонованій російським автором К.Л. Акоєвим, зроблено наголос на тих особливостях, які вирізняють місце вчинення злочину серед інших об’єктивних ознак складу злочину. Місце вчинення злочину, за К.Л. Акоєвим — це частина фізичного простору, територія, описана в диспозиції кримінально-правової норми шляхом вказівки на найбільш важливі (для характеристики суспільної небезпеки і видової відмінності злочинів) ознаки, на якій виконано злочинну дію (бездіяльність чи настав злочинний результат або злочин був завершений і присічений»[923].

Для того, щоб встановити, чи є та чи інша просторова характеристика місцем вчинення злочину, або іншою ознакою складу злочину важливе значення має не лише виявлення вектора спрямованості суспільно небезпечного діяння. Потрібно ще визначитися з тим, чи поширюється поняття «місце вчинення злочину» в розумінні самостійної (окремої) ознаки складу злочину на місце настання суспільно небезпечних наслідків щодо матеріальних складів. Вважаю, що відповідь має бути негативною з таких міркувань. По-перше, місце вчинення злочину за своєю природою є місцем здійснення злочинного діяння. В.Н. Кудрявцев спосіб, місце, час та обстановку вчинення злочину відносив до суттєвих характеристик діяння. Він навіть зазначав, що самостійними ознаками об’єктивної сторони складу злочину вони не є[924]. Тобто, первинним, визначальним у виявленні місця вчинення злочину є здійснення діяння, а значить і місцезнаходження суб’єкта злочину в цей момент. В багатьох реальних ситуаціях місце вчинення діяння і місце настання суспільно небезпечних наслідків не можуть збігатися по всій площі. Для таких ситуацій визнання місцем вчинення злочину і місця здійснення діяння, і місця, де настали його наслідки, створить труднощі у встановленні місця вчинення злочину, бо одна й та сама ознака складу злочину матиме різний зміст. Проілюструвати це можна на прикладі складу злочину, передбаченого ст. 236 КК України «Порушення правил екологічної безпеки», особливістю якого є те, що для описання одного з альтернативних наслідків цього злочину законодавцем використовується просторова характеристика. Мається на увазі «екологічне забруднення значних територій». Для цього злочину неможливим є збіг у одних і тих самих просторових межах місця вчинення суспільно небезпечного діяння і його наслідків. Протилежний підхід привів би до висновку, що порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки вчиняється на значних територіях. У кримінально-правовій літературі цілком обґрунтовано саме до наслідків злочину відносять «екологічне забруднення значних територій» у аналізованому складі злочину[925]. Поняття «значні території» тут характеризує обсяг, масштабність наслідків. По-друге, після здійснення діяння, настання його наслідків є природним, закономірним, об’єктивним процесом. Загальновідомо, що втрутитися в розвиток причинового зв’язку особа може лише у виняткових випадках. Так само не від її волі залежить, хоч і може охоплюватися інтелектуальною складовою вини місце, де завершиться розвиток причинового зв'язку і настануть відповідні наслідки. В.Н. Кудрявцев писав, що безпосередній вплив суб’єктивної сторони на зовнішні форми поведінки можливий тільки на тій ділянці об’єктивної сторони, яка охоплюється дією (бездіяльністю) суб’єкта[926]. Якщо визнати місцем вчинення злочину і місце здійснення суспільно небезпечного діяння і місце настання його наслідків, то доведеться визнати можливість одночасного існування різного суб’єктивного ставлення до однієї й тієї ж об’єктивної ознаки складу злочину, що звісно є нонсенсом. Таким чином вважаю, що місцем вчинення злочину як ознакою об’єктивної сторони його складу може визнаватися лише місце здійснення суспільно небезпечного діяння[927]. Місце настання суспільно небезпечних наслідків у матеріальних складах злочинів є частиною змісту цієї ознаки об’єктивної сторони. Десь такого самого підходу дотримуються й деякі інші автори. Зокрема, П.С. Берзін, виділяючи «варіанти «існування розведеності» вчиненого діяння та його наслідків у території (територіях)», тим самим демонструє, що в його розумінні зміст поняття «злочинні наслідки» не пов’язується з поняттям «місце вчинення злочину»[928].

Повертаючись до дефініції місця вчинення злочину як ознаки складу злочину слід зауважити, що недоречно послуговуватися терміном «територія» для визначення місця вчинення злочину, як занадто широкого за змістом поняття. Згідно з абз. 2 ст. 1 Закону України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 р. територією вважається частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами. Місце ж вчинення злочину може мати не лише географічні, а й інші просторові, а також статусні характеристики. Наприклад, під місцем вчинення злочину, як обов’язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 391 КК України «Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи» у кримінально-правовій науці розуміють «будь-яке місце, де засуджений, який відбуває покарання у виді позбавлення волі, перебуває у сфері діяльності здійснюючої свої функції адміністрації виправної колонії мінімального, середнього та максимального рівнів безпеки»[929].

Тому більш точною, такою, що, відображає місце вчинення злочину в значенні самостійної ознаки складу злочину, з акцентами на її особливостях, що відрізняють її від інших об’єктивних ознак складу злочину, й водночас лаконічною, уявляється така дефініція. Місце вчинення злочину — це конкретизована частина простору, з вчиненням (не вчиненням) у якій суспільно небезпечного діяння кримінальний закон пов’язує наявність певного складу злочину.

Місце вчинення злочину як неодмінна ознака реально вчиненого злочину і місце вчинення злочину як ознака складу злочину співвідносяться між собою як родове і видове, незважаючи на ті винятки, що передбачені ч. 1 ст. 7 та ст. 8 КК України, коли КК України поширює свою юрисдикцію й на діяння, вчинені за межами України. Адже, перше з них окреслює ті сфери реального простору, вчинення злочину на яких підпадає під дію КК України. Друге — ті особливі просторові характеристики злочину, які вкупі з іншими ознаками визначають наявність конкретного складу злочину. Таким чином місце вчинення злочину (об’єктивна реальність) стає фундаментальною ознакою складу злочину, нарівні із загальним об’єктом, ознаками загального суб’єкта, виною, без наявності якої вчинене взагалі не може бути кваліфіковане як злочин. Хоча більш точно місце вчинення злочину в цьому його значенні розглядати як неодмінний атрибут суспільно небезпечного діяння, яке потрапляє в сферу дії кримінального закону лише за умови, що воно вчиняється в реальному просторі і в реальному часі.

Аналіз Особливої частини КК України дає підстави виділити ще й третій прояв змісту поняття «місце вчинення злочину» — як складову змісту інших ознак складу злочину, яка сама по собі не є самостійною ознакою об’єктивної сторони. Наприклад, місце знаходження предметів злочину визначає відмінність у змісті суспільно небезпечних діянь «зберігання» та «носіння» у складах багатьох злочинів, зокрема, зафіксованого у ч. 1 ст. 263 КК України «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами»[930].