Розділ 2. Юридичні склади правопорушень, що підлягають розмежуванню

Отже, тип співвідношення між складами злочинів зі спільними ознаками це, по-перше, зв’язок між такими об’єктами, як склади злочинів; по-друге, особливий зв’язок між певними складами злочинів зі спільними ознаками; по-третє, сутність, а значить особливість такого зв’язку законодавець може сформулювати, а адресати кримінального закону встановити, виходячи з логічного відношення між поняттями про кореспондуючі ознаки цих складів злочинів[339]; по-четверте, останнє визначає різні властивості цих ознак, зокрема їх функції, а через них функції відповідних законодавчих конструкцій (складів злочинів) у розмежуванні; по-п'яте, вид логічного відношення між поняттями про кореспондуючі ознаки відповідних складів злочинів детермінує відмінність у зв’язках між іншими властивостями цих ознак.

Таким чином, тип співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками можна визначити як такий різновид зв’язку взаємодії між ними, що визначаючись логічним відношенням між поняттями про кореспондуючі ознаки цих складів злочинів, відрізняється від інших типів співвідношення за зв’язками між властивостями цих ознак. Системний підхід передбачає, що нові терміни, які пропонуються в науковий оборот, повинні узгоджуватися з вже існуючими одиницями термінологічного апарату. Тому пропоновані назви конкретних типів співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками повинні бути пов’язані з існуючою термінологією.

Відображуючи злочин в його істотних ознаках, кожен конкретний склад злочину з точки зору формальної логіки є загальним, збірним, безвідносним поняттям[340]. Оскільки, склади злочинів зі спільними ознаками є порівнюваними поняттями, то вони перебувають один з одним у логічних відношеннях, котрі визначаються логічними відношеннями між поняттями про кореспондуючі ознаки цих складів злочинів. Останнє визначає тип співвідношення між складами злочинів. А він у свою чергу — правила кримінально-правової кваліфікації, які є різними для кожного такого типу співвідношення. Тому під час законотворення дуже важливо закласти таке співвідношення між складами злочинів зі спільними ознаками, яке дасть можливість досягти під час застосування кримінально-правових норм того кримінально-політичного результату, який був метою законотворення.

Зараз же можна констатувати, що між поняттями про склади злочинів зі спільними ознаками можуть існувати такі види логічного відношення:

У відношенні рівнозначності (тотожності) перебувають поняття про юридичні конструкції складів правопорушень, кожна з ознак яких і вся їх сукупність також перебуває у відношенні рівнозначності. Це означає, що всі ознаки таких складів злочинів є спільними. Оскільки, законодавець ідентифікує їх як різні склади правопорушень, то такий вид відношення між складами злочинів означає наявність колізії між нормами, у яких вони закріплені. Це безумовно, є недоліком законодавчої техніки. Такий тип є співвідношенням складів злочинів, передбачених колізуючими нормами.

Логічне відношення несумісності між певними кореспондуючими ознаками складів злочинів зі спільними ознаками (розмежувальними ознаками), що визначає відношення несумісності складів злочинів, що вміщують такі ознаки, унеможливлює ситуацію, щоб одне й те саме діяння містило ці склади злочинів. Такий тип є співвідношенням суміжних складів злочинів.

Поняття конкуренції кримінально-правових норм, її родових ознак та видів достатньо повно проаналізоване у кримінально-правовій літературі[341]. Тому немає потреби детально розглядати ці проблеми у цій праці. Проте, широко визнане у кримінальному праві поняття конкуренції кримінально-правових норм, яку визначають, як «наявність кількох правових положень, які «претендують» на застосування до певного випадку»[342] з одночасним розумінням колізії, «як такого співвідношення між двома чи більше юридичними положеннями, коли вони спрямовані на регламентацію одного й того ж питання, але по-різному його вирішують»[343]; не включає ознак, за якими можна відрізнити конкуренцію норм від колізії. Тому вказівка у дефініції родового поняття конкуренції норм права на відсутність суперечності приписів норм права, а у дефініції колізії кримінально-правових норм — на суперечність їх одна одній за змістом, як на істотні ознаки відповідних кримінально-правових явищ[344], є цілком слушною. Проте, суть відмінності між ними, причину такої суперечності наведена дефініція не розкриває. Насправді ж корінь зла — у тому, що всі ознаки таких складів злочинів є спільними, що зумовлює їх тотожність і колізію норм, у яких вони закріплені. Тому конкуренцію кримінально-правових норм можна визначити, як таку ситуацію в правозастосуванні, коли вчинено один злочин, який передбачений кількома кримінально-правовими нормами, що містять склади злочинів, між якими не існує логічного відношення тотожності.

Співвідношення складів злочинів, яке є передумовою конкуренції кримінально-правових норм, не є однаковим для всіх потенційних видів такої конкуренції. Відштовхуючись від складу злочину, оскільки саме він виступає об’єктом розмежування, і підтримуючи, існуючу у кримінальному праві позицію, що конкуренція кримінально-правових норм є явищем, що існує у правозастосуванні і не існує в законодавстві[345], розглянемо типи співвідношення складів злочинів, передбачених потенційно конкуруючими нормами.

Відношення підпорядкування (рід — вид — індивід) характерне для понять про склади злочинів зі спільними ознаками, яке є передумовою конкуренції загальної і спеціальної норм, в тому числі, багатоступеневої.

Також відношення підпорядкування характерне для понять про формальний та матеріальний склади злочину. Це дає підстави для висновку, що між такими складами злочинів існує тип співвідношення, що потенціює конкуренцію загальної і спеціальної норм. Це є ще одним аргументом, щоб погодитися з О.К. Маріним в тому, що «про конкуренцію частини і цілого мова може йти лише за наявності так званих складених злочинів (складів злочинів)»[346].

Згідно з положеннями, визнаними у формальній логіці, відношення підпорядкування, що існує лише між порівнюваними сумісними поняттями, це відношення за обсягами цих понять[347]. Воно характеризується тим, що обсяг одного поняття цілком включається (входить) в обсяг іншого поняття, але не вичерпує його[348]. У кримінально-правовій літературі усталеним же є розуміння характеру взаємозв’язку між нормами, що конкурують, як частина і ціле, як підпорядкування за змістом[349], що суперечить положенням формальної логіки.

Є підстави стверджувати, що такий вид логічного відношення несумісних понять, як супідрядність (координація), характеризує відношення між складом злочину, котрий є частиною, так званого, складеного складу злочину, з іншими його частинами. Логічне відношення координації властиве лише щодо несумісних понять. Тому потребує обґрунтування теза про несумісність понять про розглядувані склади злочинів. Наприклад, несумісність умисного тяжкого тілесного ушкодження і вбивства через необережність, які є складовими юридичної конструкції, закріпленої у ч. 2 ст. 121 КК України «Умисне тяжке тілесне ушкодження» визначають різні наслідки, відповідно: тяжке тілесне ушкодження і смерть людини. Адже, одне й те саме явище реальної дійсності не може бути визнане водночас і смертю людини, і тяжким тілесним ушкодженням.

Відношення перехрещення між поняттями про склади злочинів зі спільними ознаками детермінує потенційну конкуренцію норм, що передбачають ці склади злочинів, як кількох спеціальних.

Співвідношення складів злочинів є явищем статичним. Воно виявляється уже в тексті закону. На відміну від співвідношення кримінально-правових правових норм, зокрема, конкуренція між якими виявляється на етапі застосування закону.

У кримінально-правовій літературі послуговуються різною термінологією для того, щоб об'єднати виділені за наявністю спільних ознак групи кримінально-правових феноменів: злочинів, складів злочинів, кримінально-правових норм. Тому потрібно з’ясувати, як співвідносяться поняття, що відображують такі об’єднання, з поняттям «типи співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками».

Так, виявлено поодиноке застосування терміну «конвенгертні (зовнішньо схожі) злочини»[350] (правильне написання цього іншомовного слова: «конвергентні» — Л.Б.). До одного кола конвергентних злочинів В.О. Останін включив передбачені статтями 192, 212, 222 КК України. З одного боку, для виділення окремої групи злочинів, оскільки вони, як явища реальної дійсності, справді можуть бути не пов’язані один з одним в часі, просторі і за колом осіб, використання такого об'єднуючого терміна, на перший погляд, заперечень не викликає. З другого боку, подібними один з одним не пов'язані в часі, просторі і за колом осіб злочини можуть бути лише за ознаками їх складів. Тому застосування розглядуваного терміна для позначення певного типу співвідношення між складами злочинів є недоречним з огляду на те, що згідно з лінгвістичним значенням слово «конвергенція» означає: «збіг ознак, властивостей у явищах, між собою не пов’язаних, незалежних»[351]. Склади злочинів же як елементи однієї системи в жодному разі не є явищами, не пов'язаними один з одним, та не залежними.

У теорії кримінального права існує точка зору, що характер суспільної небезпеки злочинного діяння є одним з об'єднуючих критеріїв виокремлення певного кола суміжних складів злочинів. Зокрема, так вважає Н.Ф. Кузнєцова[352] та услід за нею деякі інші автори. Перш за все, варто зауважити некоректність застосування поняття «характер суспільної небезпеки» до законодавчої конструкції — склад злочину. Однаковий характер суспільної небезпеки мають ті злочини, що посягають на тотожні об’єкти або ж об’єкти, котрі знаходяться в одній площині. Щодо таких злочинів у теорії кримінального права застосовувалось поняття «однорідні злочини». Посилаючись на позицію судової практики, М.І. Бажанов однорідними злочинами визнавав такі злочинні дії, котрі мають тотожні або схожі безпосередні об’єкти і вчинені з однією й тією ж формою вини[353]. Найпоширенішою у теорії кримінального права дослідники вважають думку «про те, що для визнання злочинів однорідними має значення і схожість об’єкта злочину, і схожість вини і мотиву злочину»[354]. Отже, для поняття однорідних злочинів властивою є така ознака, як характер суспільної небезпеки. Маючи однакові за змістом ознаки складу злочину: об’єкт і ті ознаки, які вказують на нього, склади однорідних злочинів належать до категорії складів зі спільними ознаками, що уподібнює їх із суміжними складами злочинів. Тому є потреба встановити співвідношення цих понять та межі їх застосування.

Аналіз показує, що склади злочинів, спільними ознаками котрих є ті, що вказують на тотожність або подібність їх об’єктів можуть мати різні типи співвідношення. Це залежить від інших критеріїв, а саме: від співвідношення ознак, за якими ці склади злочинів відрізняються, що детальніше розглядається у інших структурних частинах цієї праці. Тому можна стверджувати, що поняття «склади однорідних злочинів», та поняття «суміжні склади злочинів» пересікаються, але не вичерпуються одне одним. Суміжними можуть бути й склади, що відображують злочини з однаковим характером суспільної небезпеки. Також суміжними можуть бути склади, що є законодавчими моделями злочинів з різним характером суспільної небезпеки. Звісно, що розмежування перших через наявність більшої кількості ознак з тотожним змістом є значно складнішим.

Тому окремо слід вести мову про дефініцію однорідних злочинів та про співвідношення відповідного поняття з поняттям «суміжні склади злочинів». Варто ще раз підкреслити, що останнє, відображує певний тип співвідношення, тобто тип зв’язку взаємодії між складами злочинів зі спільними ознаками в межах системи кримінального закону.

Поняття «однорідні злочини» має свою нішу для використання в науковому обороті. Зокрема, одним із законодавчо закріплених різновидів повторності є повторність двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, який у кримінально-правовій доктрині ідентифікують як повторність однорідних злочинів[355], що визнається такою лише у випадках, передбачених у Особливій частині КК.