Розділ 2. Юридичні склади правопорушень, що підлягають розмежуванню

Реалізація погрози ж, яка в конструкції іншого складу злочину посідає місце способу, яким вчиняється діяння, спрямоване на заподіяння шкоди об’єкту злочину, що знаходиться у іншій площині, ніж об’єкт погрози, не охоплює такої погрози, яка має бути самостійно відображена у формулі кримінально-правової кваліфікації.

Проілюструвати це можна на прикладі складу вимагання (ст. 189 КК України), способом вчинення якого є погроза. Зміст погрози у складі вимагання має досить широкий спектр. Це погроза насильством над потерпілим чи його близькими родичами, обмеженням прав, свобод, або законних інтересів цих осіб, пошкодженням чи знищенням їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошенням відомостей, які потерпілий чи його родичі бажають зберегти в таємниці. Реалізацію окремих з цих погроз, а саме, вчинення насильства, що є небезпечним для життя чи здоров’я особи (ч. 3), завдання майнової шкоди у великих (ч. 3) чи в особливо великих розмірах (ч. 4) названо як кваліфікуючі ознаки у ст. 189 КК України. Відповідно, вчинена особою погроза, яка потім була реалізована, у кваліфікованих складах злочинів, представлена як ознака основного складу, який, як відомо, є складовою частиною кожного кваліфікованого складу злочину. Реалізація погроз, що доводилися до потерпілого у ході вимагання, яка не передбачена як кваліфікуюча ознака вимагання, за умови, що вона передбачена як інший самостійний склад злочину, вимагає окремого відображення у формулі кваліфікації вчиненого. Так, застосування до потерпілого чи його близьких родичів насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я може бути кваліфіковане за відповідною частиною ст. 127 КК України. Розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, якщо ці відомості є конфіденційною інформацією про особу, передбачене ст. 182 КК України, а обмеження прав, свобод, або законних інтересів цих осіб може виразитися у незаконному позбавленні волі (ст. 146 КК України).

Таким чином, погроза і наступна її реалізація не потребують кваліфікації за сукупністю:

1) коли погроза і її реалізація названі в диспозиції статті Особливої частини як альтернативні ознаки складу злочину;

2) коли реалізація відповідної погрози є кваліфікуючою ознакою складу того злочину, де ознакою основного виступає погроза;

3) коли погроза, яка передбачена як самостійний злочин, і наступна її реалізація, є етапами єдиної злочинної діяльності, спрямованої на заподіяння шкоди одному й тому ж об'єкту.

Таким чином продемонстровано ще один аспект значення наявності спільних ознак у кількох складах злочинів, чи констатації їх відсутності для розмежування складів злочинів.

2.2. Типи співвідношення складів правопорушень зі спільними ознаками

Азбучною істиною у правовій науці є положення про системний характер права певної держави, про те, що право є складною системою, яка включає підсистеми: галузі та інститути, які, в свою чергу, також є складними системами. Системний характер визнають і за їхніми компонентами — іншими впорядкованими правовими масивами[320]. Незважаючи на констатацію непоодиноких порушень принципу системності, як законодавства в цілому, так і в межах кримінального закону, зокрема, існує презумпція про те, що законодавство певної держави і кожна його галузь також є системою[321].

Серед багатства визначень поняття «система», що існують у теорії систем[322], найбільше узгоджується із сутністю права і законодавства розуміння системи, як сукупності взаємопов'язаних і взаємодіючих між собою елементів, розташованих у певному порядку. Взаємопов’язаність і взаємодія елементів системи відображується поняттям «зв’язок»

Проблема зв’язків системних явищ не була обійдена увагою, як у правовій науці, так і у філософії. Значення зв'язків у системних утвореннях, як їх складової, що відрізняє систему від простого нагромадження (множини) розрізнених субстанцій (об’єктів), підкреслювалося у наукових дослідженнях[323]. Системність об’єкта реально розкривається, перш за все, через його зв’язки і їх типологію, — писав філософ Е.Г. Юдін[324].

Прояви системності кримінального права, і як галузі права, і як галузі законодавства, ставали об’єктом уваги й у кримінально-правових дослідженнях[325]. У кримінально-правовій літературі також детально аналізували зв’язки кримінального закону, стан дослідження цієї проблеми у правовій та філософській літературі, на підставі чого було виснувано, що «дослідження питань зв’язків кримінального закону та зв’язків системи законодавства не є новим для науки кримінального права»[326].

Розглядаючи зв’язки в системному утворенні, важливо визначитися, в межах якої системи, й відповідно, між якими об’єктами (елементами системи) ми досліджуємо ці зв’язки. Зокрема, Т.С. Коханюк веде мову про зв’язки кримінального закону[327]. У філософії серед системоутворюючих зв’язків виділяють зв’язки взаємодії, останні поділяють на зв’язки між об’єктами та зв’язки між властивостями цих об’єктів[328].

Кримінальний закон певної держави, як складна система, включає різні рівні системних утворень. Зокрема, підсистемами КК України першого рівня поділу є системи його Загальної та Особливої частин. Площиною, що пронизує усю сферу Загальної та Особливої частин КК України є система всіх законодавчих моделей кримінально-караної поведінки. Ця система, як і будь-яка інша характеризується наявністю елементів, розташованих у певному порядку (для цієї системи це конкретні склади злочинів[329]), та наявністю взаємозв’язків між ними. Склад злочину, як підмічають у кримінально-правовій літературі, також є цілісним системним утворенням, оскільки відповідає всім ознакам системи[330]. В межах системи всіх законодавчих моделей кримінально-караної поведінки існує множина груп складів злочинів зі спільними ознаками[331]. Елементом системи складів злочинів зі спільними ознаками є склад злочину.

Для кримінально-правових досліджень характерним є вживання як родового поняття «суміжні склади злочинів», яким автори й відображували такий кримінально-правовий феномен, як склади злочинів зі спільними ознаками, що призводило до підміни понять та створювало ілюзію про відсутність відмінності у співвідношеннях між ними. Аналізу існуючих у доктрині кримінального права підходів до розуміння поняття «суміжні склади злочинів» присвячено окремий структурний підрозділ цієї праці.

Насправді ж, як уже говорилося, родовим є поняття «склади злочинів зі спільними ознаками». Існує певна видова різноманітність зв'язків між складами злочинів зі спільними ознаками. Критеріями, що визначають цю видову різноманітність є функції ознак цих складів злочинів у розмежуванні, які в свою чергу детермінуються логічним відношенням між поняттями, що відображають відповідні ознаки.

Т.С. Коханюк розрізняє зв’язки кримінального закону, що стали основою системи кримінального закону, які називає системоутворюючими, і зв’язки кримінального закону, як підсистеми системи законодавства, які пропонує вважати системними[332]. Заперечуючи Т.С. Коханюк, варто зауважити, що ті чи інші характеристики кожного зв’язку в системному утворенні залежать, перш за все, від якостей елементів, між якими існує зв’язок. Це можна показати на прикладі зв’язків складу злочину і складу адміністративного правопорушення, що мають спільні ознаки. Такі об'єкти, як склад злочину та склад адміністративного правопорушення, порівняно зі складами інших правопорушень, — єдині, що мають чітко формалізовану, тобто закріплену в законі структуру. Вони, як об'єкти — елементи відповідних підсистем в межах системи права України, нічим не відрізняються. Суспільна небезпека як матеріальна і первинна риса властива злочину, а не його складу. Відповідно суть зв'язків між складами злочинів зі спільними ознаками та між ними і складами адміністративних правопорушень, що мають з ними спільні ознаки, у міжгалузевій системі складів правопорушень зі спільними ознаками, як таких, що забезпечують цілісність відповідних підсистем та системи, не відрізняється. Тому немає потреби розрізняти їх термінологічно, створюючи ілюзію про принципову відмінність між ними. Відповідно, більш логічною є позиція науковців, які називають їх лише системними зв’язками[333]. Водночас, істотні відмінності між елементами системи всіх законодавчих моделей кримінально-караної поведінки і систем інших правопорушень (цивільних, дисциплінарних) дають підстави вести мову про принципову відмінність й зв’язків між ними, що розглядається в наступному підрозділі цієї праці.

Типи функціональних зв’язків норм права розглядав А.Ф. Черданцев[334], розуміючи під функціональними зв’язками ті, що випливають із «розподілу праці» між нормами права, коли взаємопов’язані норми регламентують різні сторони чи різні елементи одних і тих же суспільних відносин. Він розрізняв зв’язки: функціональні і структурні. Проте, наведені ним типи функціональних зв'язків норм права, що враховуються у тлумаченні, виділені не за одним критерієм класифікації, і, слід заакцентувати, що А.Ф. Черданцев описував зв’язки між такими об’єктами, як норми права, що є елементами системи права. Одним з концептуальних положень, які відстоюються у моїй праці, є визнання об’єктом розмежування складу злочину. А значить розглядатимуться зв’язки у системах, елементом якої є склад злочину. Відокремлювати функціональні зв’язки від структурних навряд чи обґрунтовано. Структурні зв’язки це ніщо інше, як порядок розташування елементів у системі, який, безумовно справляє вплив на властивості системи, й врешті решт, на ті зв’язки, які А.Ф. Черданцев виокремлює як функціональні.

У теорії кримінального права склади злочинів класифікують за кількома критеріями. Проблема ж класифікації зв’язків між ними, як елементами єдиної системи, у кримінально-правовій літературі розглядалась лише фрагментарно[335]. Зв’язки складів злочинів класифікувались за такими рівнями: 1) міжгалузеві зв’язки складу злочину, 2) зв’язки складу злочину з іншими приписами кримінального права (внутрігалузеві зв’язки); 3) зв’язки між складовими всередині самого складу злочину[336]. Погоджуючись з існуванням усіх наведених рівнів зв’язків складів злочинів, слід звернути увагу, що проблема не розглядалась через призму розмежування складів злочинів зі спільними ознаками та відмежування їх від складів інших правопорушень. Тим більше, не йшлося про виділення типів співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками. Оскільки галузь кримінального законодавства включає підсистеми, зокрема, про які йшлося вище, то є підстави вести мову про існування зв’язків складу злочину у межах цих підсистем, принаймні ще одного рівня зв’язків розглядуваного об’єкта — це зв’язки між складами злочинів зі спільними ознаками. Цей рівень розташовується після рівня внутрігалузевих зв’язків складу злочину.

Незважаючи на аксіоматичність тези про системний характер права, в більшості випадків науковці розглядали проблему розмежування конкретних складів злочинів, не аналізуючи зв’язків між ними, не пропонуючи визначати тип співвідношення між складами злочинів, між якими шукали відмінність, а робили акцент лише на ознаці чи ознаках, за якою (якими), на їхню думку, відрізняються склади злочинів[337]. Такий підхід свідчить про те, що автори не клали в основу розмежування складів злочинів зі спільними ознаками тип співвідношення між ними. Проте, не можна стверджувати, що роль зв’язків між елементами в системі повністю була проігнорована в дослідженні розмежування складів злочинів чи дотичних проблем. Стосовно таких об’єктів, як кримінально-правові норми, О.К. Марін зауважував, що «характер взаємозв’язку між нормами і є тією класифікаційною підставою, яка дає можливість виділити різновиди надмірного регулювання в праві: колізію, конкретизацію, виняток та конкуренцію»[338].