Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

56. При спрощеній системі оподатковування юридичних осіб — суб’єктів малого підприємництва об’єктом оподатковування є виручка від реалізації. Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності на поточний рахунок в банку або у касу платника податку за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), а також різниця між сумою, отриманою від реалізації основних фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу (ст. 1 Указу Президента «Про спрощену систему оподатковування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» [235]). Не одержаний кредитором дохід, який стягується кредитором з боржника, не входить до складу названого об’єкта оподатковування при спрощеній системі оподатковування. Це означає, що при стягненні з боржника збитків у вигляді неодержаного прибутку без відрахування податку, що підлягає до сплати, позивач одержує додаткову майнову вигоду, рівну сумі єдиного податку, яка була б сплачена, якби кредитор одержав виручку від реалізації, а не стягував неодержаний прибуток. Але правових підстав зменшувати суму стягуваного з боржника неодержаного доходу на суму єдиного податку з урахуванням того, що у вигляді неодержаного прибутку кредитор зможе одержати доходу більше, ніж він одержав би при належному виконанні зобов’язання боржником, немає.

57. При визначенні величини неодержаних доходів валові доходи (виторг) слід зменшити на суму витрат, які кредитор не поніс з метою одержання доходів. Для цього використовується перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), що встановлюється підприємством (п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» [402]). Водночас у п. 12 — 14 названого Положення в загальному вигляді визначається склад прямих витрат, а склад загальновиробничих витрат розкривається докладно в п. 15 цього Положення.

58. До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до цього об’єкта витрат. При цьому враховується ціна придбання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, допоміжних і інших матеріалів без податку на додану вартість, якщо у зв’язку з їх придбанням (оплатою) суб’єкт одержав право на податковий кредит. Це збільшує суму неотриманого доходу, що підлягає стягненню. Якщо ж у цьому зв’язку суб’єкт права на податковий кредит не одержав (оскільки операції з реалізації таких товарів не є об’єктами оподаткування податком на додану вартість або звільнені від обкладання цим податком; оскільки набувач не є платником податку на додану вартість; оскільки відчужувач не є платником податку на додану вартість), належний до сплати в складі ціни напівфабрикатів, комплектуючих виробів, матеріалів податок на додану вартість враховується при визначенні обсягу неодержаного прибутку (відповідно це зменшує суму стягуваного з боржника неодержаного доходу). Вартість цих видів цінностей власного виготовлення враховується за собівартістю з додаванням відповідної частини адміністративних витрат.

59. До складу прямих витрат на оплату праці включається заробітна плата та інші виплати працівникам, що зайняті виробництвом продукції, виконанням робіт або наданням послуг, які можуть бути віднесені до конкретного об’єкта витрат. Природно, ідеться про ту заробітну плату, що повинна бути нарахована, якби відповідні роботи були виконані, послуги були надані, а товари були вироблені та реалізовані, але цього не відбулося з вини боржника, що порушив зобов’язання, тому заробітна плата не була нарахована і виплачена (виявилася «зекономленою»). Водночас зменшення обсягів реалізації продукції з вини боржника може привести не тільки до зменшення витрат на оплату праці, але і до виплат працівникам частини заробітної плати за час простою. Такі виплати стягуються з боржника не як неотриманий доход, а як витрати, зроблені кредитором, у розмірі, встановленому колективним договором (він може бути значно вище мінімального розміру оплати часу простою, встановленого ст. 113 КЗпП [17]).

60. Названим вище Положенням визначається, що до складу інших прямих витрат включаються всі інші здійснені витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема, відрахування на соціальні заходи, плата за оренду, амортизація. При цьому під відрахуваннями на соціальні заходи слід розуміти не тільки збори на усі види загальнообов’язкового державного соціального страхування, але і витрати підприємства на інші соціальні заходи, якщо вони звичайно провадилися (не має значення, можна чи не можна відносити їх на валові витрати відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86]).

У складі не-понесених кредитором витрат, на суму яких підлягають зменшенню стягувані з боржника неодержані доходи, повинні враховуватися економія кредитора на зносі основних фондів. Однак при цьому повинен враховуватися не знос основних засобів, що підлягає нарахуванню відповідно до пп. 26 і 27 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» [403] і прийнятих на підприємстві актів, а реально отримана кредитором економія. Звичайно вона дорівнює нулю, оскільки призупинення використання основних фондів не призупиняє їх морального зносу. Та й фізичний знос основних засобів при цьому не припиняється. Але є випадки, коли встановлюються норми часу експлуатації машин, після закінчення якого ці машини чи їх частини не можуть експлуатуватися (стосується, зокрема, літаків, їх агрегатів і вузлів).

61. Якщо встановлений зв’язок загальновиробничих витрат з конкретним об’єктом витрат, то при визначенні неодержаних доходів їх суму слід зменшити на суму відповідних («зекономлених») загальновиробничих витрат, хоча б вони і не були відповідно до п. 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» [402] віднесені на підприємстві до перемінних. Що стосується постійних загальновиробничих витрат, то вони у відповідній частці не можуть відноситися до витрат, що зменшують величину неодержаних доходів, що підлягають стягненню з боржника, оскільки такі витрати і називаються постійними в зв’язку з тим, що вони не залежать або майже не залежать від обсягів виробництва.

62. При обчисленні величини не одержаних кредитором доходів передбачуваний доход не зменшується на суму податку на прибуток, оскільки стягнені з боржників збитки у вигляді упущеної вигоди включаються до складу об’єкта оподаткування податком на прибуток (відповідно до п. 4.1.6 ч. 4.1 ст. 4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86] оподаткуванню на прибуток підлягають «доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій», хоча б вони і не були названі в цьому пункті конкретно, оскільки не міститься вичерпного переліку таких видів доходів). Що стосується п. 4.2.3 ч. 4.2 названої статті, то він передбачає виключення зі складу валового доходу тільки коштів або вартості майна, отриманих «як компенсацію прямих витрат або збитків». Неодержані доходи, які стягуються як збитки, не можна визнати прямими збитками, а тому кредитор після їх відшкодування у вигляді збитків зобов’язаний врахувати їх у складі об’єкта оподаткування податком на прибуток.

63. Щодо громадян — суб’єктів підприємницької діяльності діють загальні правила визначення розміру неодержаних доходів, які підлягають стягненню з боржника, що порушив зобов’язання.

Статус громадянина як підприємця не виключає його загального статусу як громадянина. Тому не виключене пред’явлення громадянином одночасно двох видів вимог про відшкодування у вигляді збитків неодержаних доходів від підприємницької діяльності та неодержаних доходів у вигляді заробітної плати, доходів від відчуження майна і майнових прав, якщо тільки і ті й інші доходи не були отримані з вини боржника.

64. У фізичних осіб, які є підприємцями, неодержаним доходом, що може бути стягнений у складі збитків, є чистий дохід, тобто різниця між неодержаним (але таким, який міг бути отриманий при відсутності порушення з боку боржника) валовим доходом (сумою виручки в грошовій чи натуральній формі) та тими витратами, що безпосередньо пов’язані з одержанням доходу і які громадянин повинен був зробити в зв’язку з одержанням доходу. Оскільки визначення «безпосереднього» зв’язку витрат з одержанням доходу викликає труднощі, у ст. 13 Декрету «Про прибутковий податок з громадян» [204] зазначається, що до складу таких витрат відносяться такі, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом «Про оподаткування прибутку підприємств». Слід мати на увазі, що названа стаття, як і весь розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», зберегла чинність до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності (ч. 22.10 ст. 22 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» [154]).

65. Визначення суми витрат, які повинен був понести громадянин-підприємець у зв’язку з одержанням доходу, що не був отриманий у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання боржником, викликає значні труднощі. Тому у всіх випадках, коли з достовірністю не встановлене інше, сума витрат повинна визначатися за встановленими нормами. Такі норми встановлені в законодавчому порядку (додаток 6 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю [348]). Вони застосовуються для визначення величини оподатковуваного доходу громадянина-підприємця за відсутності документально підтверджених витрат таких громадян, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, але можуть застосовуватися і з метою визначення величини доходів, які не одержані громадянином-підприємцем і які підлягають стягненню у вигляді збитків.

66. Громадянин-підприємець може бути платником податку на додану вартість. У цьому випадку при визначенні суми неодержаних доходів, що стягуються у складі збитків, у складі доходів не слід враховувати податок на додану вартість, що сплачується на користь такого громадянина споживачами-платниками податку на додану вартість у складі ціни товарів, вартості робіт, послуг, що реалізуються даним громадянином, оскільки на суму, одержану від боржників у вигляді податку на додану вартість у кредитора виникає податкове зобов’язання. До складу витрат, на суму яких зменшується неодержаний доход, що підлягає стягненню у вигляді збитків, не включається податок на додану вартість, що підлягав сплаті даним громадянином у складі ціни товарів, вартості робіт, послуг, що придбаваються ним для цілей підприємницької діяльності, якби зобов’язання було належно виконане боржником, оскільки на суму сплаченого податку на додану вартість у суб’єкта підприємницької діяльності — платника податку на додану вартість виникало б право на податковий кредит. Якщо ж право на податковий кредит не виникає, податок на додану вартість враховується в складі незроблених витрат і відповідно зменшує величину неодержаного доходу.

67. Якщо громадянин-підприємець не є платником податку на додану вартість, то при формуванні ціни на товари, послуги, роботи, що реалізуються, в неї не включається податок на додану вартість. Відповідно, не постає і питання про зменшення суми стягуваних з боржника неодержаних доходів на суму податку на додану вартість, яку слід було б сплатити в зв’язку з реалізацією товарів. Що стосується податку на додану вартість, який фізична особа — підприємець сплатила б при придбанні товарів, що використовуються у підприємницької діяльності, з метою отримання доходів, то податок на додану вартість, сплачений громадянином-підприємцем, враховується в сумі витрат, на яку зменшується виручка від реалізації для визначення величини неодержаного доходу, що стягується у складі збитків, оскільки він відноситься на валові витрати суб’єкта підприємницької діяльності.

68. Суми, які стягуються у вигляді не одержаного в результаті реалізації підакцизних товарів доходу, не можуть обкладатися акцизним збором (ст. З Декрету «Про акцизний збір» [205]). Тому при визначенні доходу, не одержаного від реалізації таких товарів, треба виходити зі сформованої ринкової ціни товарів, але неодержаний передбачуваний доход слід обчислювати шляхом зменшення суми можливого виторгу не тільки відповідних витрат, не зроблених кредитором, а і на суму акцизного збору. У іншому разі при стягненні неодержаного прибутку мало б місце безпідставне придбання кредитором майна на суму, рівну сумі акцизного збору, що суперечило б ст. 623 ЦК, яка дає кредитору право тільки на відшкодування збитків.

69. Пункт 2 ч. 2 ст. 22 ЦК допускає можливість стягнення з боржника тих не одержаних кредитором доходів, які він реально міг одержати, якби зобов’язання було належно виконане боржником. Це формулювання означає, що можуть бути стягнені не будь-які передбачувані доходи, а ті доходи, які кредитор міг реально одержати при відсутності порушення. Отже, з боржника не можуть бути стягнені не одержані кредитором доходи за відсутності доказів того, що кредитор готовий був до вчинення дій, спрямованих на одержання прибутку, мав для цього всі майнові, кадрові та організаційні можливості, але з вини боржника ці дії не були доведені до логічного завершення, або ці дії повністю були вчинені, але не принесли очікуваних доходів з вини боржника.

Так, не можуть бути стягнені неодержані доходи, спричинені тим, що кредитор з вини боржника не зміг випустити та реалізувати продукцію, якщо такий вид діяльності хоча і передбачений установчими документами кредитора, але кредитор раніше цю продукцію не випускав і доказів приготування до її випуску не надав. Водночас зменшення обсягу випуску і реалізації кредитором продукції, яку він постійно виробляє і реалізує, не вимагає доказів приготування до одержання доходів, крім даних про те, що до порушення, допущеного боржником, обсяги виробництва і реалізації цієї продукції були більшими, ніж після допущеного боржником порушення. У відповідних випадках необхідно також надання доказів наявності необхідного матеріально-технічного забезпечення виробництва або можливості такого забезпечення. Було б неправильним вимагати від кредитора, що пред’явив позов про стягнення збитків у вигляді неотриманих доходів, доказів наявності всіх видів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів тощо. За часів планової радянської економіки такі вимоги часто пред’являлись, бо абсолютна більшість видів матеріальних ресурсів розподілялась у плановому порядку. В умовах хоч і недостатньо сучасної ринкової економіки зазвичай є можливість придбати будь-які матеріальні ресурси, якщо це відкриває можливість отримати прибуток.

70. Частина 4 ст. 623 ЦК приписує «при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди)» враховувати заходи, вжиті кредитором з метою їх одержання. Застосування цього правила залежить від того, як буде тлумачитись поняття визначення. Теоретично розмірковуючи, це поняття може розумітися як визначення наявності або відсутності збитків у вигляді упущеної вигоди або як визначення розміру упущеної вигоди. Із ч. 3 ст. 623 ЦК однозначно випливає, що тут під визначенням розуміється визначення розміру збитків. Логічно думати, що і в ч. 4 ст. 623 ЦК терміну «визначення» надається такий же зміст. Це означає, що критерієм для вирішення питання про наявність збитків у вигляді упущеної вигоди залишається той, який випливає із ст. 22 ЦК, — можливість реального отримання за звичайних обставин доходів (упущеної вигоди). Вжиті кредитором заходи з метою отримання доходів є критерієм визначення розміру збитків у вигляді упущеної вигоди. При здійсненні кредитором всіх заходів для досягнення зазначеної мети стягненню підлягає вся належне підтверджена упущена вигода. Якщо в основному такі заходи проведені, але здійснення всіх заходів для отримання доходів кредитором у суді не доведено, розмір упущеної вигоди, що стягується з боржника, підлягає зменшенню відповідно до розміру затрат кредитора на здійснення заходів, проведення яких не доведено. Якщо нездійснені заходи за критерієм затрат рівнозначні здійсненим, стягненню підлягає половина належне розрахованої упущеної вигоди. Таке тлумачення ч. 4 ст. 623 ЦК відповідає букві закону і враховує принцип справедливості. При такому тлумаченні ч. 4 ст. 623 ЦК узгоджується з п. 2 ст. 7.4.3 Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА, відповідно до якого компенсації підлягає втрата сприятливої можливості пропорційно вірогідності її виникнення.

ПРИЧИННИЙ ЗВ’ЯЗОК

71. Відповідно до ст. 623 і 22 ЦК, ч. 1 ст. 224 ГК [32] відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов’язання, якого припустився боржник. Отже, між цим порушенням та збитками має бути причинний зв’язок. За його наявності збитки підлягають відшкодуванню. За відсутності такого зв’язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв’язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв’язок саме між порушенням зобов’язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками. Свого часу предметом розгляду у суді була справа про стягнення з банку збитків, завданих заготівельній конторі розтратою грошей працівником контори. Підставою для вимоги до банку були формальні порушення, яких припустився касир банку. Ці порушення не виключали права працівника заготконтори отримати гроші. Тому суд дійшов висновку, що немає причинного зв’язку між допущеним касиром порушенням та розтратою (див. Новицкий И.Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательствах. М.: Госюриздат, 1950 — С. 302). Причинний зв’язок можна було визнати наявним лише за умови, що касир не мав права видати гроші. У цьому випадку збитки на боці заготконтори знаходились у причинному зв’язку з діями касира, але вони не були наслідком тієї частини дій касира, які складали порушення ним встановлених правил оформлення документів для видання грошей із каси.