Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

85. Автори цієї книги вбачають елементи низького рівня культури правосуддя в таких явищах, коли в судових постановах не проводиться досить чітких відмінностей між правопорушенням, збитками, причинним зв'язком і виною як елементами юридичного складу, що породжує обов'язок боржника відшкодувати збитки. Дотримуючись окремих теоретичних концепцій, працівники правозастосовчих органів у відповідних актах застосування права, наприклад, іноді аргументують висновок про відсутність причинного зв'язку тим, що суб'єкт не передбачав наслідків порушення. Тим часом, питання про передбачення може мати значення для висновку про наявність або відсутність вини, а до причинного зв'язку відношення не має взагалі. Кожний з елементів складу правопорушення — підстави виникнення обов'язку відшкодувати збитки є самостійним і може існувати за відсутності інших. Порушення зобов'язання може мати місце за відсутності збитків, причинного зв'язку і вини. Такий висновок випливає, зокрема, зі ст. 614 ЦК (зауважимо, що в теорії права панує уявлення про те, що неправомірна дія є правопорушенням за наявності вини, а за її відсутності неправомірна дія не може кваліфікуватися як правопорушення). Збитки можуть бути за відсутності правопорушення і вини. Лише причинний зв'язок не може існувати інакше як за наявності збитків. Але і наявність збитків може вказувати на зв'язок збитків не з правопорушенням, а з правомірною поведінкою. На жаль, і в теорії раз у раз періодично об'єктивну категорію причинного зв'язку підмінюють суб'єктивним елементом передбачуваності настання шкідливого результату, хоча передбачуваність охоплюється категорією вини.

86. Наведемо приклади застосування теорії рівноцінних умов при вирішенні цивільно-правових спорів. Відповідно до ст. 58 Закону «Про автомобільний транспорт» [190] і 57 Статуту автомобільного транспорту [239] на водія покладається обов'язок перевірки надійності закріплення, накриття та ув'язування вантажу для його безпечного перевезення. Цей обов'язок водія носить не тільки адміністративно- правовий, але і трудо-правовий характер. З останнього слід зробити висновок про те, що цивільно-правовий обов'язок і відповідальність за його неналежне виконання несе автотранспортне підприємство, працівником якого є водій. Та ж стаття Статуту автомобільного транспорту [239] покладає, як правило, на вантажовідправника обов'язок завантаження, закріплення, накриття та ув'язування вантажу. Природно, що вантажовідправник повинен виконати цей обов'язок належно.

Якщо вантажовідправник закріпив вантаж всупереч вимогам безпеки руху і забезпечення збереженості рухомого складу, можливе настання збитків. Відповідно до теорії рівноцінних умов такі збитки, якщо вони виникли, знаходяться в причинному зв'язку з діями і вантажовідправника (якщо виключити факт неналежного закріплення вантажу збитки не настали б) і перевізника (якщо виключити факт неналежної перевірки водієм правильності закріплення та укладення вантажу, збитки не виникли б). Отже, збитки знаходяться в причинному зв'язку з порушеннями зобов'язання, допущеними вантажовідправником і перевізником. Розподіл відповідальності за заподіяні збитки може бути проведений угодою сторін або за рішенням суду з урахуванням конкретних обставин справи.

87. Технічні умови розміщення та закріплення вантажів на відкритому-рухомому складі покладають на залізницю обов'язок перевірки правильності розміщення і закріплення вантажів, що перевозяться у такий спосіб. Після такої перевірки у вагонному листі залізницею робиться позначення «вантаж розміщений та закріплений правильно». Відповідно до концепції прямого причинного зв'язку вантажовідправник повинен бути звільнений від відповідальності за незбереження вантажу внаслідок неправильного розміщення та закріплення вантажу, оскільки між його діями та незбереженістю вантажу знаходяться юридично значимі дії перевізника. Проте Вищий арбітражний суд свого часу визнав, що відповідальним за незбереження вантажу у таких випадках є вантажовідправник. Можливість покладення відповідальності на залізницю Вищий арбітражний суд визнавав тільки за певних умов (п. 3.8 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезень вантажів залізницею» [485]). У цьому випадку Вищий арбітражний суд керувався не теорією прямого причинного зв'язку, а концепцією рівноцінних умов.

88. Відповідно до договору приватне підприємство побудувало на території відкритого акціонерного товариства цех і здійснювало виробничу діяльність з використанням власного майна і майна, орендованого в акціонерного товариства. Акціонерне товариство надавало контрагенту за договором також інші послуги, зокрема, забезпечувало охорону об'єкта, здійснювало пропускний режим та ін. Скориставшись наявними фактичними можливостями та у зв'язку із загостренням особистих відносин між керівниками двох підприємств, акціонерне товариство з 15 листопада 2002 року заборонило приватному підприємству вивіз готової продукції зі своєї території з метою її реалізації і припинило пропуск працівників приватного підприємства до місць їх роботи. Маючи певний запас продукції і не маючи можливості її реалізації, приватне підприємство змушене було призупинити виробництво продукції на зазначеній дільниці. 23 грудня 2002 року приватне підприємство було перевірено територіальним органом санепідемслужби (це — один з численних прикладів, коли державні контролюючі та правоохоронні органи виконують приватні замовлення. При об’єктивному підході посадова особа, яка прийняла рішення про перевірку, повинна була скасувати це рішення, бо діяльність приватного підприємства вже була припинена внаслідок протиправних дій з боку акціонерного товариства. Державний контролюючий орган не повинен був ставити себе в причетність до цивільно-правового спору, що виник, видавати постанову про призупинення виробництва і створювати правові передумови для виправдання протиправних дій акціонерного товариства). За результатами перевірки приватному підприємству було запропоновано усунути порушення санітарних норм, а надалі до їх усунення було видано припис виробництво в цеху призупинити, хоча виробництво раніше вже було призупинене з інших причин. Порушення санітарних норм були усунуті тільки до 18 липня 2003 року. Однак і після цього продовжувалося перешкоджання діяльності приватного підприємства з реалізації продукції. Лише 20 серпня 2003 року на виконання рішення господарського суду акціонерне товариство усунуло перешкоди до вивозу з його території продукції, виробленої приватним підприємством. При розгляді позову приватного підприємства до акціонерного товариства про відшкодування збитків, завданих перешкоджанням здійсненню реалізації (вивозу) продукції приватним підприємством, відповідач просив суд врахувати, що причиною простою виробничої ділянки в період з 23 грудня 2002 року по 18 липня 2003 року були не протиправні дії відповідача, а заборона експлуатації ділянки органом санепідемслужби у зв'язку з порушенням позивачем санітарних норм.

Теорія рівноцінних умов стосовно до цього спору дозволяє стверджувати таке. Якщо виключити дії відповідача, що перешкоджали діяльності позивача по реалізації продукції, то позивач за викладених обставин, безумовно міг би здійснювати діяльність по виробництву і реалізації продукції в період до 23 грудня 2002 року (дати припису про припинення виробничої діяльності) і після 18 липня 2003 року (дата усунення порушення санітарних норм приватним підприємством). Якщо виключити протиправні дії відповідача в період з 23 грудня 2002 року до 18 липня 2003 року, то позивач не мав можливості в цей період здійснювати діяльність по виробництву і реалізації продукції, тому що цьому перешкоджала постанова санепідемслужби. Однак за відсутності перешкод з боку відповідача до здійснення позивачем діяльності на території відповідача, позивач усунув би порушення санітарних норм протягом 20 днів, що підтверджувалося матеріалами справи. Ці порушення позивач не усунув у такий термін тільки тому, що паралельно діяла ще одна — непереборна для нього причина призупинення виробництва — дії відповідача. За викладених умов у період з 15 листопада 2002 року приватне підприємство лише 20 днів не мало можливості здійснювати виробничу діяльність через призупинення виробництва за постановою органу санепідемслужби. Але приватне підприємство мало запас готової продукції більш ніж на один місяць реалізації. Таким чином, за відсутності протиправних дій з боку відповідача приватне підприємство призупинило б виробництво лише на 20 днів, у цей період воно мало можливість здійснювати реалізацію продукції за рахунок запасів на складі готової продукції. Оскільки виробничі потужності приватного підприємства дозволяли здійснювати виробництво в обсягах, що значно перевищували можливості реалізації, збитки у вигляді неодержаних доходів за період з 15 листопада 2002 року по 20 серпня 2003 року правильно були кваліфіковані господарським судом як такі, що знаходяться в причинному зв'язку з правопорушенням, допущеним акціонерним товариством.

Якщо із ланцюгу причинно-наслідкових зв'язків виключити постанову компетентного органу про призупинення виробничої діяльності приватного підприємства, шкідливі наслідки все одно настали б. Отже, ця постанова не є причиною неодержання приватним підприємством доходу від реалізації продукції. Навпаки, якщо виключити з ланцюга причинно-наслідкових зв'язків протиправні дії акціонерного товариства, зазначений шкідливий результат не настав би. Отже, протиправні дії акціонерного товариства знаходяться в причинному зв'язку зі шкідливими наслідками, що настали.

89. Немає необхідності заперечувати наявність причинного зв'язку між правопорушенням і збитками, що виникли, і в такому випадку. Покупець прийняв у рахунок договору партію достроково поставленої продукції. У зв'язку з відсутністю належних умов для зберігання великої кількості продукції і зберіганням її під відкритим небом частина її зіпсувалася. Покупець зажадав від постачальника відшкодувати збитки, що виникли в результаті псування продукції. Відповідач проти позову заперечував, вважаючи, що збитки, які виникли на стороні позивача, не знаходяться в причинному зв'язку з порушенням, допущеним відповідачем. У цьому випадку збитки знаходяться в причинному зв’язку з діями обох сторін. Якщо виключити правопорушення постачальника — дострокове постачання продукції без згоди покупця, збитки на стороні покупця не могли б виникнути, оскільки для збереження продукції, що поставляється в кількості, яка відповідає договору, у покупця були складські приміщення. Якщо виключити дії покупця (прийняття поставленої продукції за відсутності умов для зберігання), збитки також не могли виникнути, оскільки одержана продукція була б повернута постачальникові.

90. Розглянемо ще один приклад, що підтверджує конструктивність і плодотворність теорії рівноцінних умов. Громадянин В. утримував собаку породи кавказька вівчарка у дворі. Двір був обгороджений, а ворота і хвіртка були закриті на замок; тому була можливість собаку не прив'язувати. Уночі невідома особа зламала замок, у результаті чого хвіртка відкрилася. Собака вийшов на вулицю і вранці напав на перехожого і сильно покусав його. Це спричинило тривалого лікування і заподіяло потерпілому значні збитки. Оскільки зловмисник, який зламав замок і відкрив хвіртку, не був установлений, потерпілий пред'явив позов до власника собаки про відшкодування збитків. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність причинного зв'язку між його діями та збитками, які виникли на стороні потерпілого. Однак утримання собаки без прив'язі виявилося необхідною умовою виникнення збитків. Якщо виключити ця умову (якби собака утримувався на прив'язі), настання шкідливих наслідків виключалося б. Таким чином, і тут відповідь на питання про наявність причинного зв'язку дана на основі теорії рівноцінних умов. Власник собаки у наведеному прикладі допустив порушення Правил тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах Української СРСР [347], які приписують утримувати сторожових собак на прив'язі, спускати їх із прив'язі тільки в закритих дворах, що виключають можливість втечі. За наявності порушення цього правила (утримання сторожової собаки не на прив'язі в умовах, які не виключали його втечі), за викладених обставин суперечив би ст. 623 ЦК висновок про відсутність причинного зв'язку між шкідливими результатами, що настали, та зазначеним порушенням. Зміна ст. 623 ЦК таким чином, щоб вона дозволяла за таких обставин звільнити власника собаки від відповідальності була б морально невиправданою.

91. Частина друга ст. 5 Закону «Про металобрухт» [101] покладає на суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють операції з металобрухтом, обов'язок забезпечення контролю за вибуховою, пожежною, екологічною і радіаційної безпекою. У пресі повідомлялось про те, коли військова частина реалізувала металобрухт, який після цього був декілька раз перепроданий суб'єктами підприємницької діяльності. І військова частина, і кожний із цих суб'єктів не забезпечили належний контроль за вибухонебезпечністю металобрухту. При переробці його на металургійному комбінаті стався вибух, що спричинив тяжкі наслідки, в тому числі і майнові. Якщо керуватися теорією прямого (безпосереднього) причинного зв'язку,, то в будь-якому випадку від цивільно-правової відповідальності належить звільнити і військову частину, і суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснювали продаж (перепродаж) металобрухту, оскільки останнім у ланцюгу був металургійний комбінат. Це не тільки було б морально невиправданим, а й суперечило б букві ст. 623 ЦК. Навпаки, теорія рівноцінних умов дає підставу для висновку про наявність причинного зв'язку між порушеннями, яких припустилися всі продавці (а не тільки останній), та збитками, які виникли.

92. Теорія рівноцінних умов дає чітку відповідь на питання про наявність причинного зв'язку і в такому випадку. Були порушені будівельні норми, в результаті чого будівля виявилась спроможною витримати землетрус силою тільки 4 бали при встановленому нормативі 5 балів. Стався землетрус силою 8 балів, що привело до повного руйнування будівлі. Якщо виключити порушення, якого припустився підрядник за договором будівельного підряду, ці наслідки настали б. Отже, порушення будівельних норм мало місце, мала місце вина підрядника, у виникненні збитків, але підрядник не зобов'язаний їх відшкодовувати, оскільки немає причинного зв’язку між порушенням та збитками. Якщо ж стався землетрус силою 4 балів, в результаті якого будівля була зруйнована, причинний зв'язок є, оскільки за відсутності порушення підрядником будівельних норм збитки не настали б.

Стаття 624. Збитки і неустойка

1. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

2. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

3. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

1. Частина 1 ст. 550 ЦК встановлює загальне правило про те, що кредитор має право на стягнення неустойки у всіх випадках порушення боржником зобов'язання, незалежно від того, виникли чи ні в зв'язку з цим порушенням збитки на стороні кредитора. Проте ч. 3 ст. 551 ЦК передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. За наявності збитків на стороні кредитора питання про співвідношення прав кредитора на стягнення неустойки і збитків вирішується відповідними правилами по-різному.

2. Новий Цивільний кодекс встановлює більш жорсткі правила стосовно боржників, що припустилися порушень зобов'язань, ніж Цивільний кодекс 1963 р., який, як правило, передбачав застосування залікової неустойки. Частина 1 ст. 624 ЦК 2003 р. передбачає застосування, як правило, штрафної неустойки. Штрафна неустойка підлягає стягненню в повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

3. Частина 1 ст. 624 ЦК встановлює загальне правило про співвідношення прав кредитора на стягнення збитків та неустойки. Можливість встановлення договором іншого співвідношення випливає із ч. З ст. 6 ЦК. Проте спеціальними правилами ч. 2 та 3 ст. 624 ЦК підкреслюється право сторін відступати в договорах від ч. 1 ст. 624 ЦК. Разом з тим, ст. 624 ЦК не зазначає можливості встановлення іншого співвідношення прав кредитора на стягнення збитків і неустойки законом та іншими актами законодавства. Це не може бути підставою для заперечення чинності окремих законів, які прийняті до чи після введення в дію нового Цивільного кодексу та які формулюють інші правила про співвідношення прав кредитора на стягнення неустойки і збитків.

4. Зокрема, ч. 1 ст. 232 ГК [31] передбачає застосування, як правило, залікової неустойки (відшкодування збитків в частині, не покритій штрафними санкціями). Частина 1 ст. 322 ГК [31] встановлює залікову неустойку стосовно зобов'язань підряду на капітальне будівництво. Ці спеціальні правила підлягають переважному застосуванню відповідно до господарських зобов'язань і зобов'язань підряду на капітальне будівництво.

5. Зберегли чинність і положення тих спеціальних законів, що передбачають чи допускають встановлення співвідношення прав кредитора на стягнення збитків і неустойки підзаконними актами. Так, відповідно до ст. 13 Закону «Про транспорт» [65] підприємства транспорту несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання щодо перевезення пасажирів, багажу, щодо подання транспорту відповідно до кодексів (статутів) окремих видів транспорту та інших законодавчих актів. У ст. 23 Закону «Про залізничний транспорт» [77] прямо зазначається, що Статутом залізниць [278] визначається відповідальність перевізника за своєчасне і в повному обсязі подання вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, за збереження вантажу, багажу і вантажобагажу та дотримання строків їх доставки, а також відповідальність вантажовідправників за використання поданих транспортних засобів. Оскільки під відповідальністю тут розуміється як відшкодування збитків, так і сплата неустойки, слід визнати, що Статутом залізниць України, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюються правила про співвідношення прав кредитора на стягнення збитків і неустойки, що зберегли чинність після введення в дію нового Цивільного кодексу. Стаття 105 Статуту залізниць встановлює, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, транспортні, експедиторські та посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправників і вантажоодержувачів, несуть матеріальну (майнову) відповідальність у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами. Під окремими договорами тут розуміються договори про виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (ст. 22 Статуту залізниць) і договори про перевезення вантажів на особливих умовах (ст. 63 названого Статуту).