Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

7. З урахуванням викладеного в попередньому пункті коментаря слід зробити наступні висновки щодо співвідношення прав кредиторів на стягнення з залізниці збитків та неустойки:

1) незбереження вантажу при перевезенні тягне обов'язок перевізника відшкодувати вартість вантажу. Неустойка за незбереження вантажу договором встановлюватись не може. Лише неустойка за прострочення доставки вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, встановлена ст. 116 Статуту залізниць України, може стягуватись поряд із збитками, завданими незбереженням вантажу, хоч би причиною незбереження вантажу була несвоєчасна його доставка;

2) виключною (такою, що виключає стягнення збитків) є неустойка за незабезпечення подання вагонів для виконання плану перевезень, за невикористання вантажовідправником поданих транспортних засобів та за інші порушення, передбачені ст. 106 Статут залізниць України;

3) штрафна неустойка встановлена Статутом залізниць за наступні порушення: а) за пред'явлення вантажу, що заборонений до перевезення, та інші порушення, передбачені ст. 118 СЗ; б) за неправильне зазначення в накладній маси, кількості місць вантажу та інших відомостей, зазначених у ст. 122 СЗ;

4) залікова та альтернативна неустойка в сфері дії Статут залізниць України не застосовується.

7. Якщо договором встановлено розмір збитків, що підлягають стягненню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків його порушення (ч. 5 ст. 225 ЦК), це не впливає на вид неустойки (штрафна, залікова, виключна чи альтернативна), встановлений договором або законом (а у відповідних випадках — підзаконним актом).

Стаття 625. Відповідальність за порушення грошового зобов'язання

1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

2. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

1. Частина 1 ст. 625 ЦК встановлює виняток із загального правила ст. 614 ЦК, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, навіть якщо його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість як стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, так і стягнення сум, право на яке виникає у кредитора на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК. У свою чергу, встановлюються винятки з ч. 1 ст. 625 ЦК. Так, частина друга ст. 58 Закону «Про банки і банківську діяльність» [122] звільняє банк від відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій на рахунках банку уповноваженими органами державної влади. Пункт 4 ст. 91 цього ж Закону передбачає припинення нарахування неустойки та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банку з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора банку. Як виняток із ч. 1 ст. 625 ЦК слід кваліфікувати і припинення нарахування неустойки та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості суб'єкта підприємницької діяльності, що визнаний банкрутом (ч. 1 ст. 23 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [108]).

2. Частина 2 ст. 625 ЦК встановлює відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання. Строки виконання додаткових зобов'язань (щодо сплати неустойки, відшкодування збитків), а часто — також і основних зобов'язань не встановлюються. Це виключає прострочення таких зобов'язань, а отже, — і застосування ст. 625 ЦК. Крім того, слід враховувати, що проценти на неустойку не нараховуються (ч. 2 ст. 550 ЦК).

3. Індекс інфляції враховується при простроченні виконання грошового зобов'язання у всіх випадках. Але в силу ч. 3 ст. 6 ЦК сторони договору вправі домовитись про те, що прострочене грошове зобов'язання має виконуватись без урахування індексу інфляції.

4. Можна стверджувати, що законодавець поступив некоректно, виключивши в усіх випадках застосування до боржника заходу відповідальності у вигляді процентів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК, якщо договором встановлено інший розмір процентів (оскільки проценти не завжди є заходом відповідальності). Проте встановлення законом або договором обов'язку сплачувати проценти за користування чужими коштами (за договором позики, кредитним договором, договором про передання товарів, результатів робіт чи послуг з умовами про попередню оплату або про товарний кредит) не виключає сплати процентів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК. Отже, застосування розміру процентів, встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК, виключається тільки тоді, коли договором встановлений інший розмір процентів як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання (а не як плати за користування чужими грошовими коштами).

5. Стягнення з боржника, що порушив грошове зобов'язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов'язання.

6. Пеня за порушення строків виконання грошового зобов'язання може встановлюватись договором. Якщо пеня договором не встановлена, у сфері дії Господарського кодексу [31] застосовується пеня в розмірі облікової ставки Національного банку (ч. 6 ст. 231 ГК). Формулювання, що наводиться в цій статті («штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку...»), рівною мірою може кваліфікуватись і як таке, що передбачає механізм визначення розміру штрафних санкцій (виходячи із облікової ставки), і як таке, що безпосередньо встановлює розмір цих санкцій (пені). За таких умов наведене формулювання слід тлумачити, виходячи із останніх слів ч. 6 ст. 231 ГК («якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором»). Із цих слів видно, що в попередньому тексті йдеться як раз про «розмір» відсотків (штрафних санкцій, пені), а не про механізм їх встановлення.

РОЗДІЛ II ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР

ГЛАВА 52 ПОНЯТТЯ ТА УМОВИ ДОГОВОРУ

Стаття 626. Поняття та види договору

1. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

2. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.