Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

Інша ситуація виникає при пред’явленні кредитором вимоги про стягнення упущеної вигоди в зв’язку з простоєм виробництва внаслідок порушення боржником зобов’язання та витрат кредитора на оплату часу простою працівників. При розрахунку упущеної вигоди вірогідний доход зменшується на грошову суму, яку зберіг кредитор в зв’язку з простоєм виробництва. До цієї суми входять і витрати на заробітну плату, які кредитор не здійснював. Оплата часу простою працівників є додатковими витратами, які вимушений був здійснити кредитор з вини боржника. Вони підлягають стягненню з боржника у складі витрат. Утім, можливий інший варіант: при визначенні розміру витрат, які кредитор не здійснив (зберіг) у зв’язку з простоєм виробництва, розмір нездійснених витрат на заробітну плату зменшується на суму оплати часу простою. За таких умов стягнення з боржника витрат кредитора на оплату часу простою працівників дало б кредитору дохід, якого він не мав би за умови нормального розвитку його діяльності і відносин з боржником.

ЗБИТКИ У ВИГЛЯДІ ВТРАТИ, ЗНИЩЕННЯ, ПОШКОДЖЕННЯ РЕЧЕЙ

10. У складі збитків ч. 2 ст. 22 ЦК виділяє перш за все «втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженні речі». Під такими втратами не слід розуміти витрати на придбання нової чи полагодження пошкодженої речі, оскільки цей вид збитків у ч. 2 ст. 22 ЦК виокремлюється в подальшому. В абзаці другому ч. 1 ст. 225 ГК цей вид (частина збитків) більш чітко визначається як «вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства».

11. Наведені цитати із Цивільного і Господарського кодексів свідчать про недостатню чіткість відповідних формулювань. їх суворо буквальне тлумачення є можливим, але результати такого тлумачення не можуть застосовуватись усупереч засадам справедливості та розумності, що закріплені в п. 6 ст. З ЦК, але мають вищу юридичну силу внаслідок їх включення до змісту принципу верховенства права. Так, відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК до збитків належать тільки втрати, яких особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі. Під це визначення не підпадають, наприклад, втрати, яких зазнала особа у зв’язку з тим, що боржник, який прийняв на себе зобов’язання здійснювати охорону майна кредитора порушив це зобов’язання, внаслідок чого майно було викрадене. Інші випадки втрати майна, коли немає доказів його знищення (знищувати означає припиняти існування чогось (Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах. Т. 1. — К.: Аконіт, 2001 — С. 166) також не підпадають під визначення збитків, що наводиться в ч. 2 ст. 22 ЦК.

Формулювання «вартість... пошкодженого... майна...» (абзац другий ч. 1 ст. 225 ГК) також у разі буквального тлумачення виходить за межі розумного, оскільки, за логікою речей, до збитків має відноситись не вартість пошкодженого майна, а грошова сума, на яку зменшилась вартість майна унаслідок його пошкодження в результаті порушення боржником свого зобов’язання.

За таких умов при тлумаченні ч. 2 ст. 22 ЦК, ч. 2 ст. 224 і ч. 1 ст. 225 ГК їх букву належить скоригувати відповідно до вимог справедливості і розумності (п. 6 ст. 3 ЦК) та визнавати такими, що належать до збитків, втрати у зв’язку не тільки із знищенням (припиненням існування) майна, а і у зв’язку з будь-яким вибуттям майна із володіння кредитора або настанням умов, за яких використання майна стало неможливим, а його полагодження — економічно недоцільним. З урахуванням тих же принципів вартість пошкодженого майна (ч. 1 ст. 225 ГК) слід тлумачити як грошову суму, на яку зменшилась вартість такого майна.

12. За основу при визначенні розміру збитків, завданих втратою, знищенням або пошкодженням майна ч. 3 ст. 623 ЦК приписує брати ринкові ціни, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов’язання мало бути виконане. У разі вирішення судом справи про відшкодування збитків, до уваги належить приймати ціни, що існували на день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено законом або договором. Такі ж правила встановлені ч. 3 та 4 ст. 225 ГК.

13. Положення, що дає суду право визначення розміру збитків на підставі ринкових цін, що існували на день пред’явлення позову, стосується тільки випадків, коли законодавством не встановлені спеціальні правила. Так, відповідно до ст. 179 КТМ [23] перевізник у випадках втрати або недостачі вантажу відшкодовує збитки в розмірі дійсної вартості втраченого вантажу або вантажу, якого не вистачає, а у випадках пошкодження чи псування вантажу — у сумі, на яку знизилася вартість вантажу. При цьому дійсна вартість вантажу визначається за цінами порту призначення на той час, коли туди прийшло або повинне було прийти судно. При неможливості визначити ці ціни дійсна вартість визначається за цінами порту відправлення і часу відправлення вантажу. Передбачається також враховувати витрати на перевезення як такі, що знижують або (у відповідних випадках) як такі, що збільшують дійсну вартість вантажу (ст. 180 КТМ [23]).

14. Стаття 182 КТМ встановлює порядок визначення розміру збитків, що підлягають відшкодуванню в зв’язку з втратою або пошкодженням контейнера чи іншого пристрою. При їх втраті збитки відшкодовуються в розмірі дійсної вартості з урахуванням фактичного зносу на момент втрати. Дійсна вартість при цьому повинна визначатися за цінами на нові контейнери чи інші пристрої в місці перебування власника. Потім повинен враховуватися фактичний знос. Фактичний знос не може вважатися рівним нарахованій сумі амортизаційних відрахувань, а повинен враховувати фактичний стан речі.

15. При пошкодженні контейнера чи пристрою збитки відшкодовуються в розмірі дійсної вартості його ремонту в порту призначення (ст. 182 КТМ). Це правило за аналогією може використовуватися й в інших випадках заподіяння збитків шляхом пошкодження речей. Лише місцем, за яким визначається вартість ремонту в цих випадках, буде не порт, а місце перебування пошкодженого майна. Застосування аналогії в цьому випадку буде безумовним, оскільки законодавство не встановлює загальних правил визначення розміру збитків при пошкодженні речей.

16. У силу загального правила правозастосування, відповідно до якого перевага при правозастосуванні надається спеціальному закону, навіть якщо він і був прийнятий раніше, слід визнати, що ч. 3 ст. 623 ЦК не виключає чинності частини першої ст. 23 Закону «Про залізничний транспорт» [77], відповідно до якої перевізник несе відповідальність за збереження вантажу, багажу, вантажо-багажу в межах, встановлених Статутом залізниць [278]. Це дає підстави для визнання чинності ст. 114 Статуту залізниць, яка встановлює порядок визначення розміру «фактичних збитків», заподіяних незбереженістю вантажу при залізничному перевезенні. При цьому дається загальний припис про те, що перевізник зобов’язаний відшкодувати дійсну вартість втраченого вантажу чи вантажу, якого не вистачає, або суму, на яку знизилася вартість вантажу. Крім того, встановлюється, що дійсна вартість визначається на підставі документів відправлення, що підтверджують кількість і вартість відправленого вантажу. Вартість вантажів, які належать громадянам, якщо вона не була оголошена при відправленні, визначається за цінами, що діють у тому місці та на той час, де і коли здійснюється відшкодування збитків. Якщо вантаж був зданий до перевезення з оголошеною вартістю, залізниця зобов’язана відшкодувати збитки у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, відшкодовується дійсна вартість вантажу (сума, на яку вартість вантажу знизилася). Це правило слід враховувати тим, хто практикує відправлення вантажів (багажу) з оголошеною вартістю, яка є значно нижчою дійсної (ринкової). Набагато вигідніше вартість вантажу не оголошувати взагалі.

17. Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей [261] належить оцінити як такий, що не застосовується до відносин, що регулюються цивільним законодавством, оскільки суперечить ст. 22 ЦК.

Зауважимо також, що чинне законодавство не встановлює ні термінів перерахування підприємствами, установами, організаціями коштів, що передбачені названим Порядком, до Державного бюджету, ні санкцій за невиконання обов’язку стягувати із заподіювачів збитки із застосуванням коефіцієнтів та перераховувати до Державного бюджету відповідні грошові суми, ні порядку стягнення з підприємств, установ, організацій цих сум, якщо вони добровільно не стягнені і не перераховані до Державного бюджету. Закон «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [123] визначає порядок погашення юридичними та фізичними особами зобов’язань з податків і зборів (обов’язкових платежів) (преамбула цього Закону). А під податками і зборами (обов’язковими платежами) розуміються внески до бюджетів і державних цільових фондів, визначені законами про оподатковування (частина перша ст. 2 Закону «Про систему оподатковування» [82]).

18. Державна податкова інспекція України посилається на Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей як на нормативний акт, який слід використовувати при проведенні перевірок. Разом з тим, Державна податкова інспекція України, розуміючи неможливість стягнення з підприємств, установ, організацій сум, передбачених Порядком та бажаючи використати відповідні випадки для поповнення бюджету, роз’яснює, що стягувані платниками податків збитки, завдані незбереженістю майна, є об’єктом оподаткування податком на додану вартість. У такий спосіб може бути забезпечене хоча б часткове надходження коштів до бюджету, оскільки стягнути з платника податків усі суми, передбачені названим Порядком, неможливо. Це роз’яснення Державної податкової адміністрації є надзвичайно важливим для того, щоб побачити весь спектр негативних явищ у практиці правозастосування, викликаних відсутністю закону, який встановлює правила тлумачення правових норм, і відповідних наукових рекомендацій. Рекомендуючи визнавати стягувані збитки об’єктом оподаткування податком на додану вартість, Державна податкова адміністрація застосовує такий метод тлумачення правових норм, який слід назвати «економізмом у юриспруденції». Він полягає в тому, що правозастосовчий орган відходить від букви закону, прагне пізнати економічну суть відповідного явища. Пізнавши її (цю суть), він на місце букви закону ставить економічну суть явища, виражену у відповідних положеннях законодавства, і робить висновок про те, як це положення слід застосовувати для вирішення конкретного питання.

У випадку, що розглядається, Державна податкова адміністрація бачить, що при розкраданні, нестачі, псуванні та пошкодженні цінностей і наступному відшкодуванні завданих цим збитків має місце те ж економічне явище, що і при продажу цінностей: вони вибувають із власності платника податків, а замість них він одержує грошову суму — відшкодування збитків, яке є дуже близьким чи навіть рівним за сумою ціні відповідного майна. Оскільки базою оподаткування податком на додану вартість є договірна вартість, визначена за вільними чи регульованими цінами, що відшкодовується у вигляді збитків, вартість товарів визнається такою, що має той же правовий режим, що і сума, яка належить платникові податків в результаті реалізації товарів.

19. Водночас усі особи, які не є платниками податку на додану вартість, у тому числі і фізичні особи, які не мають статусу суб’єктів підприємницької діяльності, мають право на стягнення збитків, завданих знищенням, втратою, пошкодженням, псуванням матеріальних цінностей, за ціною, що включає в себе податок на додану вартість і акцизний збір, тобто за ціною, за якою вони придбавали відповідні цінності, за якою вони могли їх продати, і за якою вони мають можливість придбати такі цінності замість втрачених.

20. Законодавець по-різному підходить до оподаткування доходів, отриманих у вигляді відшкодування збитків, завданих втратою майна. Відповідно до ст. 351 ЦК підлягають відшкодуванню збитки, завдані припиненням права власності на нерухоме майно в зв’язку з вилученням земельної ділянки, на якій таке майно розташоване. У таких випадках, як і в інших, коли держава примусово вилучає майно платника податку на прибуток підприємств, суми відшкодування не оподатковуються податком на прибуток (п. 4.2.2 ч. 4.2 ст. 4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86]). Неоподатковуються цим податком грошові суми, що отримані в порядку відшкодування «прямих витрат та збитків» за умови, що при отриманні відповідних цінностей платник податку на прибуток не відносив плату за них на валові витрати (п. 4.2.3 ч. 4.2 ст. 4 того ж Закону). У решті випадків грошові суми, отримані як відшкодування збитків, оподатковуються. Зокрема, оподатковуються упущена вигода, відшкодування вартості майна, затрати на придбання якого були віднесені до валових витрат.

Незважаючи на різні режими оподаткування грошових сум, отриманих платником податку на прибуток підприємств, розмір збитків, що відшкодовується, від цього режиму не залежить. І це є логічним. Відшкодування прямих збитків відновлює порушений майновий стан кредитора. Оподаткування такого відшкодування привело б до того, що відшкодування збитків не повною мірою відновило б майновий стан кредитора. Оподаткування збитків, що є упущеною вигодою, є логічним, оскільки у разі, коли боржник не припустився порушення, отримана вигода була б включена до об’єкту оподаткування. Застереження про звільнення від оподаткування тільки збитків, що відшкодовують таке порушення майнових прав, витрати з придбання яких не включались у валові витрати, також забезпечує відновлення порушеного майнового стану і виключає отримання кредитором (в результаті притягнення ним боржника до відповідальності) майна, що перевищує завдані збитки.

21. Відповідно до п. 4.2.10 ч. 4.2 ст. 4 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» [154] по-різному оподатковуються доходи у вигляді відшкодування збитків, завданих фізичним особам. У цьому пункті закладена достатня логіка: відшкодування прямих збитків не включається до об’єкту оподаткування. Грошові суми, отримані у вигляді упущеної вигоди, оподатковуються. Суми відшкодування шкоди, спричиненої актами, що визнані неконституційними (частина третя ст. 152 Конституції [1]), або незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, не оподатковуються. У цьому останньому випадку законодавець визнав за можливе, щоб кредитор (потерпілий) отримав у результаті відшкодування дещо більше, ніж втратив у результаті порушення його права: якби фізична особа отримала заробітну плату, вона б сплатила податок з доходу. Та ж заробітна плата, що стягується у вигляді відшкодування шкоди, оподаткуванню не підлягає.

22. Суду надається право задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Не слід, однак, думати, що це право суд реалізує на свій розсуд. Суд — це орган влади, і реалізація ним своїх прав одночасно є його обов’язком. Тому оскільки більш конкретно умови застосування при визначенні розміру збитків ринкових цін, що існують на день ухвалення рішення, не встановлені, суд зобов’язаний при цьому керуватись принципами добросовісності, справедливості і розумності (п. 6 ст. 3 ЦК). В іншому випадку не виключається скасування судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку.