Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

23. Право на відшкодування збитків у вигляді вартості втраченого (знищеного, зіпсованого) майна чи грошової суми, на яку зменшилась вартість пошкодженого майна, має власник чи суб’єкт права господарського відання або оперативного управління.

Особа, яка володіє річчю не на підставі права власності (права господарського відання, права оперативного управління), а на іншій правовій підставі, також може пред’явити до третьої особи вимогу про відшкодування збитків, завданих знищенням або пошкодженням речі (іншим незбереженням речі чи зниженням її цінності). Але вона не може висунути вимогу про відшкодування вартості втраченого, пошкодженого або знищеного майна. Вона може висунути вимогу про відшкодування витрат, зроблених у зв’язку з виправленням речі, придбанням нової речі замість знищеної (втраченої), чи витрат, які вона зробила у зв’язку з відшкодуванням власникові збитків, заподіяних знищенням, пошкодженням речі, іншою її незбереженістю або іншим зниженням її цінності. Такий висновок заснований на тому, що знищенням або пошкодженням речі, якою особа володіє в силу договору з власником, майнова сфера цієї особи безпосередньо не применшується. Те, що неможливість використання такої речі не дозволяє особі здійснювати відповідну діяльність і одержувати прибуток, лише надає право на стягнення відповідних витрат і неодержаного прибутку.

24. Частина 4 ст. 22 ЦК передбачає можливість відшкодування збитків не тільки в грошовій формі, а і в інший спосіб, зокрема, шляхом передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо. Це особливо стосується випадків, коли збитки полягають у втраті, знищенні, псуванні або пошкодженні майна.

ВИТРАТИ КРЕДИТОРА ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ЗБИТКІВ

25. Як складова частина збитків у ст. 22 ЦК називаються витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Проте в сфері дії Господарського кодексу [31] застосовується правило, відповідно до якого відшкодуванню підлягають витрати, зроблені управленою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК), чи витрати, понесені стороною (абзац третій ч. 1 ст. 225 ГК). За наявності цих спеціальних положень до господарських зобов’язань слід застосовувати ст. 224 і 225 ГК. Це означає, що збитки у вигляді витрат кредитора в разі порушення господарських зобов’язань відшкодовуються за умови, що вони уже зроблені (понесені), а у разі порушення інших цивільно-правових зобов’язань можливе відшкодування витрат не тільки уже зроблених, а і тих, що мають бути зроблені.

26. Відповідно до ст. 224, 225 ГК у сфері дії цього Кодексу відшкодуванню підлягають збитки, завдані кредитору порушенням господарського зобов’язання. Це стосується і такого виду збитків, як витрати кредитора. Стаття 22 ЦК стосовно витрат кредитора, які підлягають стягненню з боржника, що порушив зобов’язання, встановлює ще одну вимогу: відшкодуванню підлягають «витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права». Є підстави вважати, що поняття «відновлення порушеного права» треба тлумачити, виходячи із широкого розуміння категорії захисту права в Цивільному кодексі. Так, у ст. 16, 386 ЦК ідеться про такі вимоги, що можуть бути пред’явлені управненою стороною, які (вимоги) не можуть привести до поновлення права. Зокрема, відшкодування майнової і немайнової шкоди не може захистити право власності на індивідуально визначену річ, якщо остання знищена. Знищення індивідуально визначеної речі назавжди припиняє право власності на неї, яке (право власності) уже не може бути ні захищене, ні поновлене. Звідси слід зробити висновок про те, що під захистом (поновленням) права у Цивільному кодексі розуміється поновлення майнового стану управненого суб’єкта, що погіршився внаслідок порушення зобов’язання боржником.

При викладеному тлумаченні поняття відновлення порушеного права усуваються розбіжності між п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК і ч. 3 ст. 922 ЦК. Частина 3 ст. 922 ЦК покладає на перевізника обов’язок відшкодувати пасажирові завдані збитки, якщо поїздка пасажира з пункту пересадки не відбулася внаслідок запізнення транспортного засобу, який доставив його в цей пункт. Якщо поняття відновлення порушеного права тлумачити суворо буквально, то ми не виявимо таких збитків, які понесені пасажиром у зв’язку з наведеним порушенням, бо поновити право на своєчасне прибуття до пункту пересадки неможливо. Таке право відійшло у минуле разом з часом. Якщо ж це поняття тлумачити більш широко, як це випливає із ст. 16 і 386 ЦК, то управнена сторона отримує можливість відшкодувати за рахунок перевізника витрати на проживання в готелі до настання моменту відправлення наступного поїзда чи літака, на придбання нового квитка на право проїзду тощо.

27. Витрати, зроблені кредитором і які підлягають стягненню у вигляді збитків з боржника, що не виконав чи неналежно виконав зобов’язання, можуть виступати в різних економіко-правових формах. Зокрема, стягненню з боржника, що порушив зобов’язання, підлягає неустойка, яку особа, що є кредитором у цьому зобов’язанні, сплатила своєму контрагенту за іншим зобов’язанням у зв’язку з невиконанням чи неналежним виконанням цього останнього (іншого) зобов’язання, якщо його невиконання чи неналежне виконання виявилося наслідком порушення, допущеного боржником у першому зобов’язанні. Так, машинобудівний завод прострочив поставку устаткування на кондитерську фабрику і сплатив внаслідок цього значну суму неустойки за прострочення поставки. Після сплати неустойки машинобудівний завод пред’явив до заводу спеціального устаткування позов про стягнення збитків у вигляді витрат зі сплати неустойки на користь кондитерської фабрики. У позовній заяві вказувалося, що машинобудівний завод мав всі можливості для своєчасної поставки устаткування на кондитерську фабрику, однак провести поставку завод не зміг через прострочення одержання від заводу спеціального устаткування комплектуючих виробів. Оскільки всі ці обставини були належно доказані, господарський суд стягнув із заводу спеціального устаткування на користь машинобудівного заводу збитки, які поніс машинобудівний завод у зв’язку зі сплатою неустойки кондитерській фабриці. У практиці зустрічаються випадки, коли схильні до винахідливості підприємці сплачували на користь родинних за складом засновників підприємств великі суми неустойки, заздалегідь поставлені в причинний зв’язок з допущеним боржником незначним порушенням, а потім стягували проведені витрати з боржника. Захищатися проти вимог про стягнення збитків, заподіяних сплатою неустойки у зв’язку з допущеним боржником порушенням, дуже важко або майже неможливо. Це належить враховувати і при укладенні договорів, і при їх виконанні.

28. До витрат, що підлягають стягненню з боржника, який припустився порушення зобов’язання, належать збитки, які особа, що є кредитором у цьому зобов’язанні, відшкодувала своєму контрагенту за іншим зобов’язанням в зв’язку з невиконанням чи неналежним виконанням цього (іншого) зобов’язання, якщо невиконання чи неналежне виконання виявилося наслідком порушення, допущеного боржником у першому зобов’язанні. Акціонерне товариство надало в найм приватному підприємству нежитлові приміщення. Через деякий час акціонерне товариство заявило про одностороннє розірвання договору і стало перешкоджати приватному підприємству в користуванні приміщеннями. Оскільки нежитлові приміщення були отримані наймачем для конторських цілей і в них були встановлені телефони, що забезпечували зв’язок з постачальниками і покупцями, оскільки наймач відповідно до договорів надавав контрагентам послуги з постачання сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами та запасними частинами, неможливість користування приміщеннями спричинила практично повне призупинення діяльності наймача — приватного підприємства, невиконання ним зобов’язань за договорами. Сплативши грошові суми в порядку відшкодування збитків за порушення своїх зобов’язань, приватне підприємство пред’явило позов до наймодавця — акціонерного товариства про стягнення збитків. Позов був задоволений.

29. До складу витрат, що підлягають стягненню з боржника, який припустився порушення зобов’язання, входять витрати зі сплати фінансових санкцій і пені з вини боржника. Так, боржник, не будучи платником податку на додану вартість, з метою не упустити можливість укладення вигідного договору або з інших причин може оформити в зв’язку з продажем товарів, виконанням робіт чи наданням послуг податкову накладну і передати її покупцю (послугоодержувачу). Цей останній може на підставі податкової накладної скористатися податковим кредитом. Згодом орган державної податкової служби може встановити необґрунтованість одержання податкового кредиту на підставі податкової накладної, виданої суб’єктом, що не має на це права, і застосувати фінансові санкції до одержувача (послугоодержувача). Сплативши суми фінансових санкцій, покупець може стягнути суму здійснених витрат з контрагента за договором.

30. Стягненню з боржника-порушника цивільно-правового договору підлягають витрати кредитора на придбання майна, втраченого з вини боржника, і витрати на відновлення речі, пошкодженої з вини боржника. Ці збитки спочатку виступають як втрата та пошкодження майна. Але кредитор вправі придбати замість втраченої речі іншу річ такого ж роду і якості або відновити пошкоджену річ за свій рахунок і стягнути з відповідача не вартість утраченого майна, не суму, на яку з вини боржника знизилася вартість пошкодженого майна, а витрати на придбання чи на відновлення майна. Якщо в зв’язку з оплатою придбаної речі чи оплатою робіт з відновлення пошкодженої речі кредитор перерахував постачальникові (виконавцеві), крім ціни товару, податок на додану вартість, застосовуються такі правила. Якщо кредитор є платником податку на додану вартість, зроблені витрати (чи витрати, які він повинен зробити) відшкодовуються, за загальним правилом, у вигляді збитків без податку на додану вартість, оскільки на суму сплаченого податку він одержує право на податковий кредит. Лише в тих випадках, коли потерпілий придбаває товари (роботи, послуги), які не використовуються ним у власній господарській діяльності (вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва чи обігу) і які не відносяться до основних фондів, що підлягають амортизації (п. 7.4.1 ч. 7.4 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» [84]), до складу витрат, що відшкодовуються несправним боржником, включаються і витрати зі сплати податку на додану вартість. Ці витрати також включаються до складу витрат, що стягуються з боржника, у тих випадках, коли продавець не є платником податку на додану вартість і в зв’язку зі сплатою покупної ціни кредитор не одержує права на податковий кредит. Зроблені кредитором витрати визначаються за цінами, що включають податок на додаткову вартість, і тоді, коли кредитор не є платником податку на додану вартість і тому не одержує права на податковий кредит при придбанні товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва чи обігу. Такі ж правила застосовуються в інших випадках, коли стягувані збитки виразилися у витратах на придбання товарів, послуг, робіт, необхідність у яких виникла в зв’язку з порушенням зобов’язання боржником. Слід, однак, враховувати, що Державна податкова адміністрація дає роз’яснення, що всі збитки повинні стягуватися із застосуванням податку на додану вартість. Такі ж вимоги формулюються в Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей [261].

32. До складу витрат, що зроблені кредитором і підлягають стягненню з несправного боржника, включаються витрати з усунення дефектів у купленому товарі. Стаття 234 ЦК надає покупцю на вибір цілу низку правомочностей у разі продажу товарів неналежної якості. Одна з них — право усунути дефекти купленої речі, виправити її та вимагати від продавця відшкодування витрат з виправлення речі.

33. Стягненню з боржника у вигляді збитків підлягають витрати послугоодержувача з усунення технічних дефектів у майні послугодавця, які (дефекти) спричиняють неналежну якість послуг чи повне припинення їх надання. Слід, однак, враховувати, що це не завжди можливо навіть тоді, коли прямо передбачено законодавством.

34. До категорії збитків, що підлягають стягненню з контрагента за договором, який порушив його умови, відносяться витрати покупця, викликані поставкою (переданням за іншим договором про відчуження майна) продукції (товарів) неналежної якості. До категорії таких витрат відносяться: витрати, пов’язані з оплатою експертизи (перевірки якості) одержаних товарів неналежної якості; витрати, пов’язані з виготовленням тари, якщо це необхідно для повернення недоброякісної продукції (товарів) постачальникові; витрати з навантаження товарів, що повертаються постачальникові; витрати, пов’язані з доставкою недоброякісної продукції (товарів) від споживача до магазина, від магазина (підприємства) до залізничної станції; витрати в порядку оплати залізничного тарифу (щодо оплати транспортування продукції, що повертається). Залізничний тариф (вартість доставки продукції (товарів) від постачальника (продавця) до покупця, якщо він включається в ціну продукції (товарів)) не може бути стягнений з постачальника (продавця), якщо продукція (товари) виявилася недоброякісною і підлягає поверненню. Однак сторони договору вправі на свій розсуд розподілити витрати з транспортування. Якщо такі витрати несе покупець понад ціну за продукцію (товари), вони підлягають стягненню з постачальника (продавця) у випадках повернення недоброякісної продукції (товарів) поряд з витратами, пов’язаними із зворотною доставкою недоброякісного товару на склад постачальника. Що стосується вартості раніше оплаченої недоброякісної продукції (товарів), що повертається постачальникові (продавцю), то вона стягується покупцем на підставі ст. 1212 ЦК (підстава, за якою постачальник (продавець) одержав грошові кошти за поставлені недоброякісні товари, що були йому повернуті, згодом відпала), якщо відповідно до законодавства і договору недоброякісна продукція (товар) не підлягає заміні на доброякісну.

35. Стягненню з боржника, що порушив зобов’язання, підлягають витрати, зроблені у зв’язку з ужиттям кредитором заходів до зменшення збитків, викликаних порушенням боржником зобов’язання. Ці витрати можуть полягати в придбанні дорожчих матеріалів, у додаткових транспортних витратах (наприклад, при терміновій доставці літаком), у додаткових витратах на оплату праці у зв’язку з необхідністю запобігання простою виробництва чи у зв’язку з так званим форсуванням виробництва. Цивільний кодекс прямо не формулює обов’язку кредитора (точніше — сторони, що протистоїть боржнику в зобов’язанні) вживати заходів щодо зменшення розміру збитків. Водночас у ч. 2 ст. 616 ЦК сформульоване таке правило: «Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, що стягується з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення». Це правило викликає інтерес з погляду меж відступлення від букви закону при тлумаченні і наступному застосуванні правових норм. Абстрактно розмірковуючи, можна стверджувати таке: 1) у ч. 2 ст. 616 ЦК сформульована норма не цивільного, а публічного права, що надає суду повноваження за відповідних умов зменшити розмір відповідальності боржника; 2) оскільки матеріально-правова норма, що зобов’язує кредитора вжити заходів щодо зменшення розміру збитків не встановлена, ч. 2 ст. 616 ЦК застосовуватися надалі не повинна (до прийняття закону, яким буде встановлено такий обов’язок кредитора). Однак таке тлумачення і застосування ч. 2 ст. 616 ЦК суперечило б волі законодавця, яка досить чітко виражена в цьому положенні. Тому судова практика виходить з того, що, хоча прямо обов’язок кредитора вживати заходів до зменшення розміру збитків у Цивільному кодексі України не сформульований, він випливає з ч. 2 ст. 616 ЦК. А санкцією за невиконання цього обов’язку є можливе зменшення розміру збитків, що стягуються з боржника, право на яке (зменшення) надане суду.

Господарський кодекс [31] виявляє з цього приводу більш суворий підхід до кредиторів. Відповідно до ч. З ст. 226 ГК сторона господарського зобов’язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі, якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов’язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього. Більш логічним було б передбачити зменшення розміру збитків, але ж недоліки закону на стадії правозастосування не виправляються.

36. Як завдані порушенням зобов’язання збитки з боржника можуть бути стягнені витрати, що полягають у сплаті відсотків за кредит, що надається кредитору банком або іншою кредитною установою. Вони можуть стягуватися, наприклад, у випадках невиконання (прострочення виконання) боржником грошового зобов’язання, за необхідності оплати за рахунок кредитних коштів товарів, робіт, послуг, які закупаються, закупівля яких спричинена невиконанням (неналежним виконанням) боржником зобов’язання.

37. До складу збитків, що підлягають стягненню з боржника, включаються витрати, пов’язані із зберіганням товарів, що були прийняті на відповідальне зберігання (а не в рахунок виконання зобов’язання з поставки) у зв’язку з достроковою поставкою товарів, поставкою з порушенням номенклатури (асортименту), поставкою браку. При цьому слід виходити з того, що витрати кредитора не обов’язково повинні провадитися в грошах. До таких витрат слід відносити амортизаційні відрахування на відновлення основних засобів, що використовуються для відповідального зберігання. До складу збитків, завданих поставкою товарів, прийнятих на відповідальне зберігання, не можна автоматично включати плату, яку одержувач (покупець) міг би одержати від наймачів за використання відповідних приміщень. Це можливо тільки в тому разі, якщо ним були здійснені приготування, необхідні для одержання такого виду доходів, якщо одержання таких доходів було реальним, а їх одержанню перешкодив тільки постачальник. Це твердження ґрунтується на ч. 4 ст. 623 ЦК, яка приписує при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховувати заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Природно, у таких випадках до складу збитків, що підлягають стягненню, не можуть включатися амортизаційні відрахування (вони враховуються в складі плати за користування приміщеннями).

38. До зроблених кредитором витрат, що підлягають стягненню з боржника, належать витрати у вигляді збільшення питомої ваги постійних витрат у собівартості продукції. Зменшення обсягу виробництва в зв’язку з порушенням боржником зобов’язання неминуче тягне збільшення постійних витрат у собівартості продукції. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюється підприємствами (п. 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» [402]). Однак назване Положення не залишає повністю це питання на розсуд підприємств і дає визначення змінних і постійних виробничих витрат. До змінних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування виробництва в цехах, на дільницях і на управління ним, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування виробництва та управління ним, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Необхідно враховувати, що розподіл витрат на види, який провадиться на підприємстві, не може бути визнаний обов’язковим для суду, що розглядає цивільну справу. Відступлення від такого розподілу є цілком допустимим, якщо тільки він здійснюється з метою стягнення з боржника тих витрат, які поніс кредитор з вини боржника, або недопущення необґрунтованого стягнення з боржника у вигляді збитків тих витрат, які кредитор не зробив. З боржника може бути стягнена і та частина адміністративних витрат (п. 18 названого вище Положення [402]), що відповідає збільшенню їх частки у витратах на одиницю продукції в зв’язку зі зменшенням обсягу виробництва з вини боржника.

НЕОДЕРЖАНІ ДОХОДИ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ЗБИТКІВ