Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

2. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

1. Новий Цивільний кодекс, на відміну від раніше чинного, не встановлює окремих правил щодо вини кредитора, з одного боку, та змішаної вини (коли порушення зобов’язання стало наслідком дій чи бездіяльності обох учасників зобов’язання), — з іншого. Відсутність спеціальних положень щодо вини кредитора, за наявності якої боржник звільняється від відповідальності, не виключає звільнення боржника від відповідальності у випадках, коли невиконання чи неналежне виконання зобов’язання причинно пов’язане з виною кредитора. Правовою підставою звільнення боржника від відповідальності в такому випадку є абзац другий ч. 1 ст. 614 ЦК («особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх належних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання»).

2. За наявності підстави для відповідальності боржника (ст. 614, 617 ЦК) і за умови, що порушення зобов’язання перебуває в причинному зв’язку з винними діями (чи винною бездіяльністю) кредитора, розмір збитків та неустойки, що підлягають стягненню з боржника, відповідно зменшується. Формулювання «суд... зменшує» належить тлумачити як обов’язок суду, невиконання якого є підставою для скасування або зміни рішення суду. Разом з тим, слід визнати, що ч. 1 ст. 616 ЦК формулює і матеріально-правову норму.

3. Частина 2 ст. 616 ЦК надає суду право зменшити розмір збитків та неустойки за певних умов. Порівняння ч. 2 ст. 616 ЦК з ч. 1 цієї ж статті, яка приписує суду зменшити розмір збитків, дає підстави для висновку, про. те, що в ч. 2 ст. 616 ЦК мова йде саме про право суду. Але орган правосуддя як суб’єкт публічного права не може розпоряджатись своїми правами на свій розсуд. Ці права суд зобов’язаний використати за наявності встановлених законом підстав та з урахуванням обставин справи. Зазначене право здійснюється судом за .наявності таких підстав: 1) кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання; 2) кредитор не вжив заходів щодо їх зменшення. Раз у суду таке право є, ч. 2 ст. 616 ЦК слід тлумачити як таку, що формулює матеріально-правову норму вживати заходів щодо зменшення збитків та не здійснювати дій, які б призвели до збільшення розміру збитків.

Стаття 617. Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання

1. Особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

1. Правило ст. 617 ЦК про підстави звільнення від відповідальності особи, яка порушила зобов’язання, слід тлумачити з урахуванням ч. 1 ст. 614 ЦК, що формулює загальний принцип відповідальності за наявності вини. Із цього принципу випливає, що у випадках, коли порушення зобов’язання сталося внаслідок випадку або непереборної сили, боржник відповідальності не несе. У ч. 1 ст. 617 ЦК це правило сформульоване прямо. Разом з тим, ч. 1 ст. 617 ЦК не охоплює собою всіх випадків, коли боржник звільняється від відповідальності. Із ч. 1 ст. 614 ЦК слід зробити висновок про те, що на боржника не може бути покладено відповідальність за невиконання чи неналежне виконання свого зобов’язання, що сталося також внаслідок дій чи бездіяльності кредитора (в тому числі і таких, що не містять ознаки вини), які потягли за собою неможливість виконання боржником зобов’язання, зокрема внаслідок особливих якостей матеріалів чи засобів, наданих (переданих) кредитором.

2. До категорії випадкового належить, зокрема, порушення зобов’язання, спричинене зловмисними діями злочинців, якщо боржник при цьому виявив належну дбайливість про виконання зобов’язання. У силу спеціального правила ч. 2 ст. 40 Закону «Про телекомунікації» [166] оператори, провайдери телекомунікацій не несуть майнової відповідальності перед споживачами телекомунікаційних послуг, якщо порушення зобов’язання сталося внаслідок викрадення чи пошкодження зловмисниками лінійних та станційних споруд. Це правило звільняє названих суб’єктів від відповідальності не тільки за наявності випадку (коли викрадення чи пошкодження зазначеного майна сталося за умов, коли оператор чи провайдер комунікацій виявили належну дбайливість про збереження майна), а і тоді, коли викрадення чи пошкодження майна пов’язане з неналежною дбайливістю оператора, провайдера про збереження майна. Несподіване погіршення стану здоров’я фізичної особи, яка здійснює дії на виконання зобов’язання (власного чи в силу правовідносин з боржником), також має кваліфікуватись як випадок (простий), що звільняє боржника від відповідальності.

3. До категорії випадку не належать, а отже, не виключають вини боржника, виконання своїх обов’язків контрагентами боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Частина 2 ст. 218 ГК [31] не допускає віднесення до категорії непереборної сили порушення зобов’язань контрагентами боржника. Однак робити звідси висновок про те, що боржник завжди несе відповідальність у разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язання, якщо воно сталося внаслідок невиконання зобов’язань контрагентами боржника, було б неправильним. Контрагенти боржника можуть порушити зобов’язання перед боржником за наявності їх вини. Тоді дійсно боржник не може бути звільнений від відповідальності перед кредитором. Але ж контрагенти боржника можуть порушити зобов’язання перед боржником за відсутності їх вини. У такому разі і боржник повинен бути звільнений від відповідальності перед кредитором, якщо були відсутні альтернативні джерела отримання товарів чи послуг, тобто, якщо відсутня його вина. Так, якщо внаслідок стихійного лиха загинув урожай винограду, постачальник винограду звільняється від відповідальності перед виноробним заводом за непостачання винограду, оскільки відсутня його вина (невиконання зобов’язання стало наслідком стихійного лиха, тобто, непереборної сили). Виноробний завод також має бути звільнений від відповідальності за непостачання вина, якщо не було можливості здійснити закупку винограду у інших виробників, і так далі в усьому ланцюжку договірних зобов’язань. Підставою звільнення від відповідальності в такому випадку є відсутність вини, невиконання зобов’язання унаслідок дії непереборної сили. Правда, наявність причинного зв’язку в кожній ланці ланцюжку порушень зобов’язань при цьому заперечується пануючими в юридичній науці і практиці правозастосування уявленнями про причинний зв’язок. Але це лише підкреслює необхідність визнання концепції необхідної умови як такої теорії причинного зв’язку, яка заслуговує на загальне визнання.

4. Цивільний і Господарський кодекси та інші закони встановлюють правила про звільнення від відповідальності боржника, якщо невиконання або неналежне виконання зобов’язання стало наслідком дії обставин непереборної сили. Стаття 617 ЦК доповнює підстави звільнення боржника від відповідальності зазначенням на випадок.

5. Цивільний кодекс не дає розгорненого визначення непереборної сили. Лише в п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК непереборна сила визначена як надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Очевидно, це визначення може використовуватися і за межами правила про зупинення позовної давності, стосовно якого воно дане. Визначення непереборної сили, що наводиться у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК, у радикальний спосіб відрізняється від того її визначення, яке містилося у ст. 78 Цивільного кодексу 1963 р. Раніше чинний Цивільний кодекс визнавав, що непереборній силі притаманні дві ознаки — надзвичайності і невідворотності. Новий Цивільний кодекс виходить із того, що непереборна сила має місце за наявності хоч би однієї із названих ознак. Це значно розширює коло соціально-правових явищ, що підпадають під визначення непереборної сили. У такий спосіб непереборна сила охоплює собою і простий випадок.

Частина 2 ст. 218 ГК [31] визначає непереборну силу як таку, що одночасно має ознаки надзвичайності і невідворотності.

6. Визначення непереборної сили встановлює умови, за яких законодавець вважає відсутньою вину боржника, тобто таке визначення конкретизує умови, за яких боржник несе або не несе відповідальність за порушення зобов’язання. Тому визначення підзаконними актами поняття непереборної сили суперечило б п. 22 частини першої ст. 92 Конституції України [1] («виключно законами України визначаються... засади цивільно-правової відповідальності...») і ч. 1 ст. 614 ЦК. З огляду на викладене не можуть застосовуватись визначення непереборної сили (форс-мажорних обставин) в загальних положеннях Правил користування електричною енергією [442]. Поширене застосування в практиці укладення договорів терміна «форс-мажорні обставини», в принципі, є зрозумілим, але одночасно є і вкрай неприйнятним і недоречним вживанням іноземних слів.

7. Новим для національної системи законодавства є правило, сформульоване в ч. 4 ст. 219 ГК [32], згідно з яким сторони зобов’язання можуть передбачити певні обставини, які є підставою для звільнення від господарської відповідальності у випадку порушення зобов’язання внаслідок дії цих обставин. Єдиною вимогою до цих обставин є їх надзвичайний характер. Включення до Господарського кодексу цього положення викликане визначенням непереборної сили в ст. 218 ГК як такої, що одночасно має дві ознаки (надзвичайності та невідворотності). За межами дії Господарського кодексу в погодженні сторонами договорів таких умов необхідності немає, оскільки надзвичайний характер обставин є достатнім для їх кваліфікації відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК як непереборної сили. Проте включення до договору відповідних умов може вносити у взаємовідносини його сторін певну визначеність і відповідає принципу диспозитивності (ч. 3 ст. 6 ЦК).

8. Ознака невідворотності, на яку посилається у визначенні непереборної сили в п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК, не дозволяє віднести до непереборної сили широкий клас явищ. Таке природне явище, як несприятливі метеорологічні умови, якщо воно виявилося причиною прострочення в доставці пасажира, багажу або вантажу, звільняє авіаційного перевізника від відповідальності, у силу спеціального правила ст. 94 Повітряного кодексу [21]. Це відповідає п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК, оскільки таким обставинам притаманна ознака невідворотності. Таким чином, у ст. 94 Повітряного кодексу не формулюється виняток із загального правила про відповідальність за наявності вини (ст. 614 ЦК), а лише уточнюється це правило для зручності при правозастосуванні.

Ознака невідворотності має бути визнана властивою діям державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що виявилися причиною порушення зобов’язання. Тому дії державних органів і посадових осіб, як правило, підпадають під визначення непереборної сили. Проте широкий спектр таких дій не виключає вину боржника. По-перше, це — правомірні примусові дії, що здійснені в зв’язку з порушенням особою, яка є боржником у зобов’язанні, своїх публічних обов’язків. По-друге, це — неправомірні дії державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Способом захисту від таких дій не може бути звільнення особи від відповідальності у зобов’язанні, де вона є боржником, оскільки внаслідок таких дій особа отримує право вимагати визнання відповідних актів, дій чи бездіяльності протиправними та відшкодування збитків і моральної шкоди (пп. 8, 9, 10 ст. 16; ст. 21, 22, 23; ч. 4 ст. 386 ЦК; абзаци третій, сьомий ч. 2 ст. 20 ГК).

9. Ознака невідворотності відноситься до події в цілому, тобто містить у собі невідворотність не тільки самого явища, але і його наслідків. У метеорології можна говорити про параметри стихійного лиха, як такого, у юриспруденції стихійне лихо розуміється як природне явище, поєднане з його матеріальними та іншими соціальними наслідками. Тому сама по собі неможливість відвернення природного явища ще не означає, що боржник буде звільнений від відповідальності за порушення зобов’язання, хоча б він і не виявив належної турботи про запобігання руйнівних наслідків цього явища, які згодом привели до порушення зобов’язання. Викладене знаходиться цілком у межах буквального тлумачення легального визначення непереборної сили і не може бути кваліфіковане як обмежувальне тлумачення правових норм, що не має підстави в правовій системі України.

10. Ознака невідворотності непереборної сили повинна також тлумачитися з урахуванням предмета зобов’язального права — суспільних відносин, що регулюються цією підгалуззю права. Якщо норми зобов’язального права регулюють майнові відносини між боржниками і кредиторами, то й ознака невідворотності відноситься до можливостей сторін цих відносин, а не до всіх суб’єктів взагалі, не до суспільства, держави чи усього світового співтовариства. Ці останні суб’єкти за певних умов, можливо, могли б відвернути не лише руйнівні наслідки непереборної сили, але саму її дію. Але зобов’язальне право регулює майнові відносини двох чи кількох суб’єктів, тому ознака невідворотності непереборної сили відноситься до можливостей боржника (боржників), якщо тільки він не вводив кредитора в оману стосовно своїх можливостей. Наприклад, боржник уклав договір про відчуження врожаю пшениці, який вже майже дозрів, але врожай був знищений градом. Можливо; держава і має організаційні та матеріальні засоби, здатні відвернути град. Але у сільськогосподарського підприємства, врожай якого загинув внаслідок граду, засобів запобігання граду не було. Отже, для нього град має ознаку невідворотності, тобто є непереборною силою.

11. Невідворотність як ознака непереборної сили відсутня, якщо причиною невідворотності стали винні дії самого боржника, його працівників або контрагентів за договорами. Якщо юридична особа уклала договір на проведення гідротехнічних робіт, але ці роботи були виконані недоброякісно, що не дозволило запобігти затопленню земельної ділянки в результаті повені і призвело до невиконання зобов’язання з поставки сільськогосподарської продукції, постачальник не може бути звільнений від відповідальності за невиконання зобов’язання з поставки. У постачальника дійсно були відсутні можливості запобігти настанню шкідливих наслідків. Однак такі можливості були в його контрагента (підрядника), який неналежно виконав свої обов’язки перед замовником і тому повинен нести відповідальність перед замовником, який у відносинах, у яких він є постачальником, у свою чергу, відповідає перед покупцем сільськогосподарської продукції. У подібних випадках через відсутність загального правила про зниження розміру відповідальності боржника, якщо зобов’язання не було виконане або було неналежно виконане в результаті двох причин — стихійних сил і винних дій боржника, розмір неустойки, що стягується за порушення зобов’язання, підлягає зменшенню на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК. Розмір збитків, що підлягають стягненню, не може бути знижений, оскільки це можливо тільки за наявності змішаної вини (ч. 1 ст. 616 ЦК) і у випадках, передбачених ч. 2 ст. 616 ЦК.