Розділ «КНИГА П’ЯТА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО»

1. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов’язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

2. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред’явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов’язок до пред’явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент його виконання.

1. Вимозі нового кредитора про виконання зобов’язання боржник може протиставити заперечення, які він мав проти первісного кредитора. Ці заперечення можуть ґрунтуватись не тільки на зобов’язаннях, що виникли внаслідок договору, який став підставою зобов’язання, права в якому перейшли до нового кредитора, а і на іншому зобов’язанні, якщо законодавство не виключає припинення зобов’язання зарахуванням. Важливо тільки, щоб право на такі заперечення виникло до отримання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора (слід звернути увагу на те, що до уваги приймається тільки письмове повідомлення). Це правило ч. 1 ст. 518 ЦК логічно узгоджується з абзацем першим ч. 2 ст. 613 ЦК, що визначає межі права на заяву про зарахування зустрічних вимог.

2. Заперечення, які боржник міг протиставити вимозі первісного кредитора про виконання зобов’язання, визначаються на момент пред’явлення вимоги новим кредитором або на момент виконання боржником зобов’язання на користь первісного чи нового кредитора до отримання від нього вимоги, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора.

Стаття 519. Відповідальність первісного кредитора у зобов’язанні

1. Первісний кредитор у зобов’язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов’язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

1. Ця стаття регулює відносини між первісним та новим кредитором, які виникають на підставі договору про передання прав і набувають форми цивільно-правового зобов’язання. Якщо за таким договором передане суб’єктивне право (вимога), що не має ознаки дійсності, особа, яка передала таке суб’єктивне право (вимогу), несе цивільно-правову відповідальність перед контрагентом за договором. Якщо ж передане суб’єктивне право (вимога) є дійсним, зазвичай немає підстав для відповідальності первісного кредитора перед новим кредитором. Зокрема, первісний кредитор не відповідає за невиконання чи неналежне виконання зобов’язання боржником.

2. Проте не виключається погодження договором між первісним та новим кредитором про передання права умови про те, що первісний кредитор виступає поручителем за виконання боржником зобов’язання на користь нового кредитора. Закон не перешкоджає укладенню первісним і новим кредиторами окремого договору поруки, відповідно до якого первісний кредитор візьме на себе обов’язки поручителя.

Стаття 520. Заміна боржника у зобов’язанні

1. Боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

(Із змін, від 24.07.2009)

1. Якщо порівняти ст. 512 і 520 ЦК, то виявляється, що стосовно заміни кредитора в зобов’язанні законодавець досить ретельно визначає підстави такої заміни, а стосовно заміни боржника не став слідувати тій схемі, яка розроблена ним стосовно заміни кредитора. Це вкрай ускладнює розуміння категорії заміни боржника і переведення боргу. У ст. 520 ЦК переведення боргу ототожнюється з заміною боржника, охоплює собою заміну боржника на всіх підставах, передбачених законом або договором. Отже, заміна боржника (переведення боргу) може здійснюватись на підставі правочину, що спеціально спрямований на здійснення такої заміни, на підставі подій чи дій, які тягнуть правонаступництво, а також на інших підставах, передбачених законом або договором.

2. Разом з тим із ст. 520 — 523 ЦК, що присвячені заміні боржника в зобов’язанні, не всі поширюються на будь-яку заміну боржника в зобов’язанні (переведення боргу). Стаття 520 ЦК не поширюється на відносини, що регулюються ст. 1231 ЦК (заміна боржника у зв’язку із смертю боржника, коли допускається спадкування обов’язку). Стаття 521 ЦК поширюється тільки на заміну боржника в зобов’язанні (переведення боргу) на підставі правочину. Такий висновок ґрунтується на аналізі ст. 513 ЦК, на яку дається посилання в ст. 521 ЦК. Статті 522 — 523 ЦК поширюються на всі види заміни боржника в зобов’язанні (переведення боргу) незалежно від їх підстав.

3. Заміна боржника в зобов’язанні (переведення боргу) — це така правова конструкція, що передбачає перехід від первісного боржника до нового боржника зобов’язання (обов’язків, що складають його зміст) і відповідальності за його виконання. Цим заміна боржника (переведення боргу) відрізняється від покладення виконання зобов’язання на третю особу (ст. 528 ЦК): при покладенні виконання зобов’язання на третю особу відповідальним перед кредитором залишається боржник. Особа, на яку покладене виконання відповідно до ст. 528 ЦК, обов’язків перед кредитором не несе і перед ним не відповідає. Вона відповідає лише перед суб’єктом, що поклав на нього виконання, відповідно до зобов’язання (інших правовідносин) між особою, яка поклала виконання на іншу особу, та цією особою.

4. Цивільний кодекс не містить визначення боргу. Найближче до нього поняття боржника в частині першій ст. 509 ЦК розуміється як особа, зобов’язана вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від дій. Таке визначення поняття боржника дає підставу стверджувати, що борг у законодавстві розуміється як обов’язок, який несе суб’єкт у зобов’язанні на всіх стадіях розвитку останнього, тобто з моменту виникнення зобов’язання, у період, коли строк виконання зобов’язання настав, але не минув, у період, коли строк виконання минув, до моменту припинення зобов’язання.

5. Слід враховувати, що ст. 520 — 523 ЦК не виключають чинності спеціальних правил, що встановлені законом та передбачають заміну боржника в зобов’язанні. Зокрема, підставою заміни боржника у зобов’язанні може бути правонаступництво. Так, кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов’язання (ч. 1 ст. 107 ЦК). Але ж кредитор може не слідкувати за оголошеннями про припинення юридичних осіб, не знати про припинення юридичної особи або з інших міркувань не пред’являти вимогу про дострокове виконання чи припинення зобов’язання в зв’язку з припиненням юридичної особи —боржника з правонаступництвом. Якщо в такому випадку юридична особа —боржник припиняється з правонаступництвом, має місце заміна боржника в зобов’язанні. Вона наступає незалежно від згоди кредитора. Заміна боржника в зобов’язанні в зв’язку з універсальним правонаступництвом має місце при спадкуванні (ст. 1231 ЦК) за умови пред’явлення вимоги до спадкоємців в строки, що встановлені ст. 1281 ЦК.

6. Заміна боржника в зобов’язанні відбувається у випадках сингулярного право- наступництва. У разі зміни власника речі, що передана в найм, до нового власника переходять не тільки права, а й обов’язки наймодавця (ч. 1 ст. 770 ЦК). Таке ж правило встановлено ст. 814 ЦК стосовно житла, переданого у найм.

7. Стосовно заміни боржника в зобов’язанні іншою особою (новим боржником) на підставі правочину ст. 520 ЦК забороняє робити це без згоди кредитора. Згода може бути дана окремо шляхом заяви боржника на адресу кредитора в зобов’язанні. Така заява має бути підписана кредитором (якщо кредитором є юридична особа, заява має бути підписана органом юридичної особи і засвідчена печаткою, як це передбачено ч. 2 ст. 207 ЦК). Згода кредитора не є частиною правочину щодо заміни боржника в зобов’язанні. Такий висновок випливає із ст. 520 ЦК. Проте у випадках, коли правочин підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, доцільно було б включити згоду кредитора до змісту правочину та надати кредиторові можливість підписати правочин. Тоді правочин не буде викликати будь-яких заперечень, оскільки він став трьохстороннім, волевиявлення всіх трьох сторін підтверджені підписами і засвідчені нотаріусом. Вищий господарський суд кваліфікував як переведення боргу, що вимагає згоди кредитора (Фонду державного майна), укладення суб’єктом, що придбав об’єкт у процесі приватизації на підставі договору купівлі-продажу, договору про відчуження цього об’єкта, оскільки відчужувач за даним договором купівлі-продажу мав обов’язки перед органом приватизації за раніше укладеним в процесі приватизації договором щодо внесення інвестицій в об’єкт приватизації та його реконструкції. Оскільки договір про відчуження об’єкта, раніше придбаного в процесі приватизації, був укладений без згоди Фонду державного майна, цей договір був визнаний недійсним (Оглядовий лист Вищого арбітражного суду «Про деякі питання вирішення спорів, пов’язаних з функціонуванням ринку цінних паперів» [397]).

8. Можна поставити під сумнів доцільність правила ч. 1 ст. 752 ЦК, відповідно до якого передання набувачем обов’язків за договором довічного утримання за згодою відчужувана члену сім’ї набувача або іншій особі за їх згодою можливе лише за умов, що встановлені цієї статтею (неможливість подальшого виконання фізичною особою обов’язків набувача з підстав, що мають істотне значення). Але ж закону належить дотримуватись. Тому за відсутності зазначених умов не слід укладати правочин щодо заміни боржника (набувача), а треба розірвати раніше укладений договір довічного утримання та укласти новий договір з участю нового боржника (набувача). Відмова відчужувача від передання обов’язків набувача за договором довічного утримання може бути оскаржена до суду. Це — унікальна для вітчизняного цивільного права конструкція. Скаргу належить подавати до суду у формі позовної заяви про визнання права на передання обов’язків набувача особі, яка має бути зазначена в позовній заяві як третя особа на стороні позивача без самостійних вимог. Суд при вирішенні справи бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Але за загальним правилом, що випливає із цивільного законодавства, кредитор на свій розсуд вирішує питання про надання згоди на переведення боргу. Тому відмова кредитора дати таку згоду може бути оскаржена в суді, але такий позов не може бути задоволено. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу виключає вчинення правочину щодо переведення боргу, а укладений щодо цього правочин підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 і ч. 1 ст. 203 ЦК.